Окупована спадщина: як не дозволити ворогу привласнити нашу культуру

Щоб віднайти та відтворити жіночі та чоловічі народні вбрання українців із нині окупованих Харківщини, Луганщини, Донеччини, Запоріжжя, Херсонщини та Криму, пів року працювала команда з понад двох десятків майстрів реконструкції та дослідників фольклору. Обирали найцікавіші речі, красиві та дорогі – спеціально, аби показати, що українці, які споконвіку проживали на цих територіях, були господарями на своїй землі.

Із відтворених речей сформували колекцію – її показуватимуть світові на противагу російській пропаганді, яка намагається привласнити культурну спадщину цих регіонів. Покази колекції на 2025 рік уже розписані, переважна більшість відбудеться за кордоном, для іноземних партнерів України.

РОСІЙСЬКІ ТЕРОРИСТИ ОДНЕ СПАЛЮВАЛИ, ІНШЕ КРАЛИ ТА НАЗИВАЛИ СВОЇМ

- Ідея такого проєкту в нас була ще з 2022 року, із початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну та окупації кількох регіонів, – розповідає засновниця Всесвітнього дня вишиванки, авторка проєкту «Окупована спадщина» Леся Воронюк. – Ми всіляко допомагали вивозити речі з приватних колекцій та приймали артефакти від військових – вони евакуювали їх зі зруйнованих шкіл, локальних сільських музеїв та бібліотек. Багато чого не встигли вивезти – особливо з Луганщини та Донеччини, з Херсонщини. Ніхто ж не готувався до можливої окупації, і музеї, приватні збірки не релокували. Тому в цих шести регіонах України ми втратили багато національної спадщини українського народу: вишитих сорочок, автентичного одягу, прикрас, рушників, ікон, предметів побуту…

Евакуація у 2022-му, пригадує вона, була хаотичною. Росіяни ж поводилися, як завжди.

- Російські терористи одне спалювали, інше крали – і потім це десь виринало на фото із приватних колекцій росіян чи збірок російських державних музеїв. Це ж їхня улюблена історія, коли цілеспрямовано українські артефакти вивозять до Москви, і там це переназивають «російським спадком» чи «малоросійськими зразками російської народної культури». Тобто фактично ці речі просто крадуть і перейменовують, присвоюють те, що належить Україні.

Водночас, за словами Воронюк, протягом усіх трьох років повномасштабної війни від партнерів, іноземних колег надходив запит про те, що за кордоном хотіли би бачити український спадок саме з окупованих регіонів.Тому й вирішили зробити репліки та реконструкції 12 жіночих та чоловічих строїв із шести повністю або частково окупованих Росією українських областей: Харківщини, Луганщини, Донеччини, Запоріжжя, Херсонщини та півострова Крим.

Проєкт вдалося реалізувати команді ГО «Всесвітній день вишиванки» за підтримки ALIPH Foundation спільно з Центром фольклору та етнографії КНУ ім.Т.Шевченка.

МАЙСТРИ ПРАЦЮВАЛИ ПІВ РОКУ

В історичному контексті, додає Леся Воронюк, ці регіони і так були суттєво зросійщені, українська культура там сильно постраждала.

- Але з 2014 року – це просто спалене поле, на якому знищується все українське, а те, що лишається, переназивається російським, – додає вона.

До проєкту долучилися 25 майстрів: до команди увійшли вишивальниці, реконструктори народних строїв, намиста, вінків із різних регіонів України. Щоб відтворити шість чоловічих та шість жіночих строїв, працювали пів року.

- Це речі, де проявлений неймовірно високий рівень майстерності. Йдеться як про мистецький складник, так і про дослідницький, – наголошує Леся Воронюк.

Якщо говорити про сорочки, розповідає вона, то відтворювали їх на старому домотканому полотні з використанням таких традиційних технік, як лиштва, кочелистий ретязь, вишивка по брижах, мережка настилом та прутиком через чисницю, змережування полтавським черв'ячком, шеляжок…

- Домашнє полотно відрізняється від сучасного, воно грубе. Майстриня Олена Ясінська розповідала, що бували моменти, коли голка не проходила через тканину –  доводилося забивати її молоточком. Це для розуміння, що аж ніяк не кожен майстер візьметься за таку складну роботу і зробить її добре, – зазначає вона.

Леся Воронюк наголошує, що високого рівня роботи потребувала не тільки вишивка, а й процес пошиття народного одягу, адже відтворили також керсетки та спідниці, чоловічі штани та шапки-кучми, жіночі очіпки або вінки (якщо йшлося про весільний стрій).

- Процес виготовлення воскового вінка довгий та складний, як і подальший догляд за цими речами: проста недбалість щодо дотримання температур може знищити всю роботу майстра.

Леся Воронюк зазначає, що особливо цікаво було працювати з кримськотатарським строєм.

- Ми попросили виготовити народні строї кримських татар саме кримськотатарських майстрів. Вони є безпосередніми носіями цієї традиції, у цьому – найбільша цінність їхньої роботи, адже тільки вони знають деталі, які не описані в жодних книгах чи інших джерелах і які не відтвориш просто за фотографіями.

ХОТІЛИ ПОКАЗАТИ УСЮ РОЗКІШ ВБРАННЯ

Цікавимося в авторки проєкту, які ж речі були у фокусі уваги реконструкторів.

- Ми йшли за таким принципом: відібрати найбільш характерний орнамент вишивки і, звичайно, найкращі речі зі спадку саме цих регіонів. Наприклад, якщо йдеться про керстетки, то обирали ті, що мають найскладніший крій, де використовувалися дорогі тканини, щоб строї були максимально святкові, красиві й багаті. Тобто це не буденна ноша. Ми хотіли показати всю розкіш українського вбрання і те, що для українців мало значення, – виглядати достойно, багато, як господарі цієї землі. Хотіли показати, що українці були заможною нацією, і наш одяг про це говорить.

Ці регіони, зазначає Леся Воронюк, відрізняються вишивкою: наприклад, на Луганщині вона синьо-червона, на Харківщині – біла, на Запоріжжі та Херсонщині – червоно-чорна.

А от строї мають типові елементи: жіночі спідниці та керсетки, на голову – хустка та очіпок або ж вінок. У чоловіків це вишита сорочка, штани та жилетка. Головні убори – чорні шапки-кучми з овечої вовни.

- Це строї, притаманні етнографічній Слобожанщині. Складність полягала в тому, аби зібрати один стрій. Адже це не той випадок, коли ти просто приходиш в музей, обираєш речі й далі їх відтворюєш. Нам доводилося працювати з великою кількістю державних та приватних колекцій, виконати також значну пошукову роботу, а тоді збирати все знайдене докупи, щоб речі відповідали своєму регіону. Тут дуже допомогли експерти із Центру фольклору та етнографії Інституту філології Київського національного університету.

У ЦИХ СТРОЯХ ФОТОГРАФУВАТИМУТЬСЯ ГОЛЛІВУДСЬКІ ЗІРКИ

Зі слів Лесі Воронюк, виставка вже має розписаний графік показів на 2025 рік.

- Уперше її презентуємо у Києві – 23 січня, у Дипломатичній академії. Тобто першими ці речі побачать посли та дипломати. Саме іноземні партнери України є нашою цільовою аудиторією. Адже ці 12 строїв з окупованих Росією регіонів України дуже чітко ідентифікують, що на цих територіях жили українці й носили українське народне вбрання. Це – достовірний факт для національної ідентифікації. Тож тепер ми маємо що показати партнерам на противагу російським пропагандистам. Ці речі спростовують усі російські методички про «малоросів» чи «новоросів».

Воронюк також наголошує, що тепер можна робити покази та фотосесії з відомими та впливовими закордонними діячами.

- Цінність новоствореної колекції ще й у тому, що це не музейні речі, які не можна одягати та фотографуватися в них. Навпаки, це можна і треба робити! До того ж ці речі просто дуже красиві, тому, думаю, ми ще побачимо їх на голлівудських зірках.

Леся Воронюк зазначає, що маємо сьогодні максимально використовувати надбання нашої культури для того, аби рятувати державу. Адже навіть після завершення бойових дій Росія лізтиме в кожну шпаринку зі своєю пропагандою – і ми не можемо допустити повторення культурної чи історичної окупації нашого простору.

Тетяна Когутич, Ужгород
Фото надали автори проєкту «Окупована спадщина»