Зaклaд Якyбa Maсeлки, або улюблене місце зустрічей професорів та студентів Львівської Політехніки

Сьогодні, попиваючи улюблену каву в товаристві незмінного недільного партнера Торгової Марки Кава Старого Львова,хочу поділитися спогадами Юрія Винничука про одну з найцікавіших львівських ресторацій, а саме закладу Якуба Маселка.

Власник закладу Якуб Маселко розпочав свою кар’єру у “ресторанному бізнесі” ще у 1920-тих роках, коли працював у кнайпі пані Софії Теличко (“мами” Телічкової ) на вул. Академічній, 6, і коли вирішив започаткувати власну справу, отримав від неї рекомендаційне свідоцтво – документ, що був необхідним, аби відкрити свою ресторацію. Заклад Маселка почав свою діяльність у 1926 році, і одразу нова кнайпа вразила відвідувачів своїм розмахом та новаціями, досі невідомими у місті Лева. Дичину пан Якуб замовляв у маєтках місцевих аристократичних родин, і нерідко сам брав участь у полюваннях. Впольовану звечора здобич, переважно вепрів та зайців, вже наступного дня після ловів везли до кнайпи на санях, аби вже на обід подати відвідувачам до столу.

Тут була не тільки кнайпа, але й крамниця з виробами колоніяльними, чудовим вибором вин, лікерів, коньяків, портерів у череп’яних флягах, кав і чаїв. Вина привозили в діжках, а вже на місці господар розливав її у пляшки. Випікав також свій сільський хліб” з чорнушкою на капустяному листі, випікав торти, цвібаки і путати. Він першим запровадив достачання замовлень по телефону додому. Значною І популярністю користувалася також дегустація. Восени в меню регулярно з’являлися фазани і перепілки, начинені різною солониною. У закладі постійно продавались свіжі раки, живі коропи і щупаки. При кнайпі регулярно працювала власна палярня кави без кофеїну фірми “HAG” – досі надзвичайно популярного кавового бренду у світі. Також до кнайпи з Угорщини постачалися чудові вина. Вина привозили в діжках, а вже на місці господар розливав її у пляшки. Незабаром Маселко став справжнім фахівцем з вина, особливо церковного, бо постачав цей напій всім львівським костелам до причастя.

При закладі пана Якуба діяла й невелика пекарня, де випікали як фірмовий “сільський хліб” із чорним кмином на капустяному листі, так і торти, бісквіти та нугати (перемащені медово–горіховою масою вафлі). Кожен клієнт фірми міг досхочу дегустувати безкоштовно вироби Бачевського, Залевського, Ведля, Кнейпа, П’ясецького чи Откера.

Однак, мабуть, найбільш відомою ресторація Маселка стала завдяки новації, яка у Львові до цього була новинкою, а сьогодні неможна уявити жодного поважного закладу харчування, який би не використовував цього сервісу у своїй діяльності. Йдеться про те, що пан Якуб першим у місті Лева запровадив сервіс замовлення товарів по телефону, і їх доставки по домашній адресі клієнта. Зберігся для історії навіть телефонний номер закладу: 1–16–81. Відтоді, за прикладом Маселка, власники інших престижних кнайп почали проводити телефонні лінії до своїх закладів, аби привабити до своїх послуг якомога більше відвідувачів.

Розташування навпроти Політехніки сприяло тому, що кнайпа стала улюбленим місце зустрічей професорів та студентів. У 1937 року справи ресторації настільки розвинулись, що Маселко вже не встигав сам керувати всіма своїми промисловими об’єктами і віддав кнайпу в оренду своєму працівникові та сусідові Альфонсу Гонсьоровському, який перетворив її на покій сніданковий.

У час “перших совєтів” у кнайпі трапилася цікава історія, безпосередньо пов’язана із скандалом у Львівській Політехніці. Один із нових радянських проректорів Політехніки вкрав ректорського ланцюга у тодішнього очільника цього навчального закладу Антона Верещинського. Коли встановили особу злодія, проректора звільнили, назначивши на посаду кельнера в кнайпі Маселка. Після цього, і так популярний серед студентства заклад, отримав ще більше відвідувачів, адже не кожного разу випадала нагода обслуговуватись людиною, яка ще вчора була твоїм проректором, і перед якою всі тремтіли.

Однак вже тоді кнайпа почала занепадати, а із початком німецько-радянської війни заклад припинив своє існування. Якуб Маселко переїхав до Польщі, у місто Ґлівіце, що в Сілезії, де і жив до своєї смерті у жовтні 1954 року.

За матеріалами книги Ю.Винничука “Кнайпи Львова”