Пробудження Європи як розуміння спільної відповідальності за майбутнє

Процес євроінтеграції України та тісна співпраця з національними урядами і європейськими інституціями є однією з пріоритетних задач України. Її повернення до європейської спільноти, історично зумовлене внеском Київської Русі та козацької держави у формування нашої ідентичності, є природним, але водночас складним процесом.

Набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі змінить не лише нас, а й сам Євросоюз, оскільки інтеграція – це дорога з двостороннім рухом. На цьому шляху можливі нерозуміння та відчуття взаємної втоми, що потребуватимуть терпіння й довіри. Політичні рішення і суспільні практики різних учасників процесу можуть носити з часом досить дивний характер.

Ми можемо не розуміти наших партнерів, особливо коли вони вперто прагнуть вести бізнес із російським агресором, навіть усвідомлюючи його намір знищити підвалини європейських цінностей? Наші партнери можуть не розуміти нас, чи варта свобода стількох життів, якщо існує шлях – просто здатися і дочекатися, доки путін помре?

Однак, ми все ж таки є однією сім’єю і попри все, що пишуть шизофренічні російські лідери у своїх псевдоісторичних статтях, наша українська єдність з Європою закріплена в основоположних документах.

«Хартія Європейського Союзу про основоположні права» вказує на те, що Україна є частиною європейської спільноти та несе в собі європейський дух, який іноді проявляється набагато сильніше, аніж в окремих європейських державах. У першій статті Хартії закріплено, що «Людська гідність є недоторканною. Її треба поважати та захищати». І лише в другій статті закріплено право людини на життя. Мабуть, це не просто порядкові номери статей у одному з найважливіших документів Європи. Це відображення того, що захищаючи свою гідність, культуру та суб’єктність, Україна  (хоч, і ніколи не хотіла цього) жертвує життями своїх дочок і синів.

Напевно, тим політичним лідерам окремих європейських держав, які поширюють наративи путіна та намагаються всіляко задобрити його, важко зрозуміти таку українську позицію. Однак це аж ніяк не означає, що ми маємо припинити їх переконувати. Необхідно працювати над тим, щоб підібрати правильний стиль та форму комунікації з ними.

Саме тому культурний вимір та спільні для України й Німеччини цінності, спільне бачення у питанні збереження європейської культурної спадщини, можуть стати саме тією мовою, яка ефективно доносить та пояснює те, ким є українці, й чому вони роблять те, що роблять.

Днями, здійснивши візит до Берліна, сконцентрований на залученні міжнародної підтримки для захисту української культури в умовах війни, я ще більше усвідомив необхідність вдосконалення та відточення нашої спільної мови.

У німецькій столиці відбулися зустрічі з Уповноваженою Федерального уряду ФРН з питань культури та ЗМІ, Державною міністеркою Клаудією Рот, представниками бізнесу, а також офіційне відкриття виставки шедеврів із Одеського музею східного та західного мистецтва «Із Одеси до Берліна. Європейський живопис XVI–XIX століть», яка презентує твори європейських митців XVII-XIX століть.

Ця виставка, яка відбувається під патронатом Федерального президента Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра та за підтримки Державного секретаря з питань культури та медіа, стала символом німецько-української дружби, особливо в контексті збройної агресії рф проти України.

Художню колекцію виставки евакуювали з Одеси, рятуючи її від російських атак. Президент Штайнмаєр наголосив, що ця війна є нападом не лише на територію України, а й на її культурну пам’ять та ідентичність. Він відзначив героїчні зусилля українців у збереженні своєї спадщини навіть під обстрілами.

Клаудія Рот, у свою чергу, наголосила на значенні підтримки української культури як невіддільної частини європейської спадщини. Вона підтвердила важливість першої Міжнародної конференції з питань культури в Україні «Співпраця заради стійкості», а також запросила нас долучитися до ключових культурних подій у Німеччині, таких як Міжнародний кінофестиваль «Берлінале» та книжкові ярмарки.

Пані Рот запропонувала  подальше експонування творів виставки у інших містах, таких як Гейдельберг, над чим ми спільно будемо працювати. Так само, як і над інтеграцією питань культури у роботу ключових міжнародних платформ, таких як конференція з відновлення України у Римі 2025 року.

Вдячний за те, що Німеччина з 2022 року інвестувала близько 30 млн євро у сферу культури України, зокрема у переклад літератури, участь у міжнародних виставках та боротьбу з російською пропагандою. Однак роботи ще багато. Зокрема, і в питаннях деколонізації української культури (в тому числі це стосується деколонізації німецького мислення про Україну і росію) та недопущення використання росією фальсифікацій історії. Особливо, в контексті 80-ї річниці перемоги у Другій світовій війні та українського внеску в цю перемогу.

23 січня 2025 року, коли ми працювали з колегами в Берліні, Європейський Парламент абсолютною більшістю голосів схвалив дуже сміливу (майже в українському стилі) резолюцію щодо засудження фальсифікації історії та використання дезінформації з метою легітимізації неспровокованої повномасштабної збройної агресії проти України. Переклад цієї резолюції українською мовою зі своїми коментарями люб’язно надав український історик Сергій Громенко. Команда міністерства культури та стратегічних комунікацій України також неофіційно долучалася до роботи над цією резолюцією.

Серед важливих позицій цього документу – підтримка заяви Верховної Ради України від 2 травня 2023 року щодо ідеології «рашизму». З огляду на цей термін та його значення, Європейський Парламент засудив націоналістичну імперіалістичну ідеологію, політику та практику нинішнього російського режиму, а також наголосив на несумісності цієї ідеології та політики, а також цих практик із міжнародним правом та європейськими цінностями.

Як відзначила у своєму пості на Facebook народна депутатка Євгенія Кравчук, документ Європарламенту прямо відкидає історичні претензії російського режиму, спрямовані на підрив історії та національної ідентичності України, зокрема для виправдання триваючої агресії.

Пані Кравчук підкреслила, що суть російської агресії полягає у запереченні національної ідентичності України, про що я детально писав в одній зі своїх попередніх статей.

Окрім того, європарламентарі засудили рф за руйнацію пам'ятників Голодомору та відновлення пам'ятників леніну на окупованих територіях України, а також експлуатацію кремлем православ'я в геополітичних цілях, веапонізуючи церкви та віру як засоби впливу й контролю в Україні, Грузії, Молдові, Сербії та інших країнах.

Наш колега, народний депутат Ярослав Юрчишин, активний учасник та один з ініціаторів тимчасової спеціальної комісії парламенту по роботі з поневоленими росією народами, висловився ще лаконічніше, сказавши, що «Європарламент визнав “рускій мір” злом».

У політичних умовах, що склалися, народжуються ознаки того, що Європа прокидається. Звісно, не можна казати про те, що вона досі пасивно спостерігала за українською боротьбою за гідність і незалежність. Однак навіть для народження сильних слів потрібен був час. І ми щиро сподіваємося, що сильні слова будуть підкріплені сильними діями.

Примітним є те, що одним із провісників цього відродження стала смілива та відверта промова Карла фон Габсбурга, лідера Панєвропейського руху, який підкреслив, що імперіалізм є не просто рисою характеру путіна, він глибоко вкорінений у російському суспільстві.

Ці та інші події останнього часу, а також риторика окремих європейських лідерів свідчать про ознаки пробудження європейського суспільства.

Мій візит до Берліна також підтвердив прихильність Німеччини до підтримки України в сфері культури, а отже нашу спільну спроможність говорити однією мовою.

Спільне з президентом ФРН відкриття виставки стало нагадуванням про величезні втрати, які несе європейська культура через російську агресію в Україні, де сотні тисяч артефактів на окупованих територіях опинилися під загрозою знищення чи продажу на чорному ринку.

Наш діалог укріплює двосторонню співпрацю між Україною й Німеччиною та нагадує світові про важливість збереження культурної ідентичності та протидії російському імперіалізму. Продовжуємо працювати над тим, щоби краще розуміти одне одного та йти до спільної успішної, демократичної і єдиної Європи.

Микола Точицький, міністр культури та інформаційної політики

Перше фото - David von Becker