У Львові презентували документальну стрічку "Саліна очима нащадків"

Про це повідомляє кореспондентка "Еспресо.Захід" Андріана Стахів.

Над стрічкою працював режисер Іван Скіряк, а сценарій до такої складної роботи написав журналіст і письменник Микола Сенейко. Готували її за ініціативи Львівської обласної організації НСЖУ.

"Під час роботи над цим фільмом, я працював в обласному архіві, в обласній бібліотеці, і я натрапив на слова Марії Прокопець, письменниці, і Йосипа Лося, які написали книжку "Саліна". І, власне, Марія Андріївна говорить про те, що такого, як от творилося в урочищі Саліна, тобто в соляних шахтах, не було у світі ніде. Це єдина така трагедія, де кидали у соляні шахти мертвих, живих і недобитих людей під звуки тракторів, машин, під лемент і крики тих, хто там був", – ділиться деталями своєї праці над фільмом Іван Скіряк.

Він також зазначає, що якісно та максимально відповідно передати усі моменти стрічки вдалося завдяки спільній роботі з режисерами монтажу Іриною Шумик і Оскаром Сорокою, адже фільм народжується в інженерній монтажні.

"Фільм складається з епізодів і над кожним епізодом, так би сказати, була своя драматургія, була своя зав'язка, кульмінація, розв'язка, епілог і так далі. Основна сюжетна лінія – війна, але на кожен епізод було своє психологічно-соціальне навантаження", – додає режисер.

Тим часом Микола Сенейко каже, що взявся за цей сценарій, оскільки дуже важливо, аби про ті події сьогодні знала й молодь. На місці трагедії люди пам'ятають про страшні події, вшановую та бережуть пам'ять жертв, які полягли в урочищі. Автор сценарію також упродовж років долучався до пам'ятних заходів.

"Ті люди, через кого загинули в соляних шахтах, хто їх ворог? Той самий, що є і сьогодні. Отже, ми повинні знати імена ворогів", – наголошує він.

Стрічка зібрала багато людей, у переповнений зал доставляли крісла, а дехто був готовий і стояти, аби її переглянути. Серед присутніх зокрема було й багато військових, а також єпископ-емерит Сокальсько-Жовківської єпархії, владика Михаїл Колтун, який раніше був військовим капеланом. Разом із присутніми він молитвою вшанував пам'ять усіх загиблих воїнів та благословив тих, хто сьогодні боронить Україну. 

"Ми зараз переживаємо ті такі прекрасні дні, спомин народження Ісуса Христа, його хрещення, і тепер приходимо до Стрітення. Це такі величаві, незбагненні до кінця події, але це Господь Бог об'являється нам в житті. І хоче нас усіх запевнити, що він прийшов для того, щоби з нами жити і втілити свою Євангелію в наше життя з вами. Щоб ця Євангелія не зупинилася на минулому, але щоб ця Євангелія жила серед нас. Як ми захищаємо правду, – говорить владика. – Як ми долаємо ці труднощі і чим ми збагачуємося. Ми збагачуємося тим Божим словом Святої Євангелії, Ісус Христос каже: "Я буду з вами і я вас не покину". І це слово ми передаємо для всіх капеланів, це слово ми передаємо для всіх воїнів".

Фото: Андріана Стахів

Історія трагедії урочища Саліна

В урочищі Саліна, на території солеварного заводу між Добромилем і селом Ляцьке, коли у 1941 радянський союз відступав, НКВДисти скинули у соляну шахту понад 3500  українців, поляків та представників інших національностей. Чоловіків, жінок і дітей розстрілювали, катували, кидали у шахти пораненими. Декого тоді поховали живцем.

Вбитих по-звірячому людей знайшли 26 червня 1941 року, саме тоді з'ясувалося, що одну з чотирьох шахт каральні органи радянської влади тоді використовували як могильник для неугодних мирних українців. Лише небагатьох із них вдалося опізнати, серед страчених були священники, жінки з немовлятами, також в’язні Перемишльської тюрми.

Щороку в Добромилі відбуваються поминальні заходи за жертвами, яких закатували енкаведисти. До шахти, що стала братською могилою сюди приносять квіти, моляться та згадують загиблих.