Майстриня з шиття та поціновувачка вишуканих тканин: мода в житті Лесі Українки

Упродовж років ми натикалися на різні факти з життя українських класиків: про те, де вони народилися, як формували свої погляди, що впливало на їхню творчість. Читали їхні листи, щоденники, аналізували символіку робіт, аби окреслити для себе справжні образи улюблених історичних особистостей. 

Та поза їхніми творами та ідеями завжди залишався ще один не менш важливий аспект, який сповна міг відобразити характер і світосприйняття митців, — вбрання. Дехто обирав стримані костюми, віддаючи перевагу практичності, дехто експериментував, йдучи проти правил і думки суспільства, а хтось намагався повсякчас поєднувати модні віяння з елементами, що відображали їхню національну ідентичність. Леся Українка належала саме до останніх. Любила шиття, носила трендові чайні сукні, доповнювала їх капелюшками за останньою італійською модою і при цьому нерідко стилізувала вишиті сорочки, керсетки й інші предмети народного одягу. 

Більше про те, який одяг та аксесуари обирала видатна поетеса в різні періоди свого життя, розповідаємо разом зі старшою науковою співробітницею Музею видатних діячів української культури Оксаною Константинівською.

Мода наприкінці XIX — початку XX століття

Життя Лесі Українки припало на так звану belle epoque — «прекрасну епоху», що панувала в Європі наприкінці XIX — початку XX століття. Окрім того, що це був час розквіту модерну й мирні 50 років без війни, період визначався також швидким промисловим прогресом, який, зокрема, можна було побачити й у модних тенденціях. 

Вподобання жінок у вбранні значно змінилися в порівнянні з XVII чи XVIII століттями. Так, у 1860-х роках особливо популярними стали криноліни, пишні рукави-буфи, а також корсети. Українська молодь, аби відобразити свою ідентичність, почала інтегрувати в тодішні тенденції й народні елементи одягу. На криноліни додавали плахти, для оздоблення рукавів використовували національну вишивку, а поверх блуз вдягали керсетки. У таких модних умовах пройшло студентство й молоді роки матері Лесі Українки — Олени Пчілки, яка згодом значно вплинула на формування стилю доньки. 

Олена Пчілка

У 70-х роках жіночий гардероб став мобільнішим і практичнішим. Оскільки пересуватися в спідницях з кринолінами було не надто комфортно, пані почали використовувати більш зручні турнюри — частину одягу, що підкладалася під сукню чи спідницю ззаду, аби надати пишності силуету. 

Однак вбрання все ще залишалося сповна декорованим. Усі жінки, включно з панянками, використовували вже винайдені в той час швейні машинки Singer, які суттєво спрощували їм роботу. 

«У той період паралельно крокували дві стильові особливості. Серед промисловців, які почали активно багатіти, мода була складною й аж ніяк не витонченою. Натомість шляхетні жінки навпаки стали спрощувати своє вбрання — робити легші силуети, але з дорогих тканин, додаючи лише невеликі деталі, що підкреслювали індивідуальність і прихильність до національної культури. До такого стриманого стилю тяжіла й Олена Пчілка», — поділилася експертка. 

Водночас у чоловічій моді продовжував панувати консерватизм — мундири та жилети залишалися основою образів. Лише деякі деталі, наприклад, вишивані сорочки під європейськими піджаками, натякали на національну ідентичність.

У 90-ті роки — період юності Лесі Українки — жінки почали звертати увагу не лише на сукні, а й на окремі комплекти спідниці та корсажу й згодом на блузи з об’ємними рукавами-буфами та рукавами у стилі «баранячі ніжки», що відзначалися ліхтариком зверху та завуженою частиною знизу. На фотографіях поетеси зі столиці Болгарії, які збереглися до нині, також можна побачити трендові силуети.

Леся Українка та Аріадна Драгоманова

Стиль Лесі Українки

З самого дитинства письменниці прищеплювали любов до народного вбрання. Це неабияк дивувало сусідів сім’ї, які були переконані, що панські діти повинні вдягатися більш вишукано. Однак для Лесі Українки, як і для її сестер, мати часто обирала вишиті сорочки та керсетки — сучасного крою, але адаптовані під традиційні українські мотиви. 

Звісно ж, зважаючи на шляхетне походження, навіть народний одяг у родини був з дорогих крамних тканин та з деталізованим складним орнаментом. Його носіння стало можливим, великою мірою, завдяки оточенню Олени Пчілки — Лисенкам і Старицьким, які дотримувалися тих самих цінностей. 

Зростаючи, Леся почувалася більш вільно в одязі, аніж її сестри чи брати, які навчалися в різноманітних закладах. Сукні як шила самостійно, так і замовляла у кравців. Окрім цього, у Європі вже на той час почав з’являтися готовий одяг у магазинах, і Леся Українка, яка часто подорожувала через свою хворобу, могла його придбати. 

«Тьотя Єля (Олена Антонівна Косач, сестра батька Лесі Українки) навчила Лесю мистецтва українського народного вишивання. Сама-бо тітка справді по-мистецьки виконувала найрізноманітніші українські стародавні й сучасні вишиванки, а Леся була її гідною ученицею й послідовницею в цьому мистецтві. Навіть уже на Різдво 1883 року вона вишила значну частину вишиванок до тих сорочок, що мама подарувала різдвяним гостям Трегубову і Науменкові», — ділилася сестра Лесі Українки Ольга Косач-Кривнюк. 

Шила поетеса не лише для себе. Одного разу вона створила блузу, вишиту золотом-сріблом, і лікар, у якого орендувала приміщення в Криму, побачивши вбрання, теж захотів подібне. Леся на знак подяки чоловікові попросила матір надіслати їй тканину, але вже зі срібними елементами, і пошила лікарю таку ж сорочку.

«А крім того, може, трапиться той чоловік, що продає срібні подольські вишиванки, то купи їх (самим сріблом шитих, без шовку і золота) на одну мужеську сорочку і пришли її, коли можна, пошиту, бо тут, не маючи машини, пошити трудно. П. Дер[ижанов] побачив якось мою блузку зі срібною вставкою і прийшов від неї в нестям великий, все повторяв: «Ото якби мені таку сорочку на літо!» Мені ще тоді прийшла ідея, що слід би подарувать йому таку сорочку, тепер же воно й зовсім годиться, – буде дарунком пацієнтки», — писала Леся Олені Пчілці. 

Поетеса, за словами рідні й друзів, мала «золоті руки»: часто створювала сукні, новорічні костюми, вбрання для дитячих постановок чи маскарадів, які на той час стали популярними.

«Леся сама придумувала ескізи і сама ж по них шила вбрання для Осені, Зими, Сніговика і для Весни [дитяча опера М. Лисенка “Зима і Весна“]. Не забуду, як нам, дітям, всім дуже подобалося вбрання Осені (в цій ролі виступала моя зовсім маленька сестричка Мар’яна) – воно все було покрите чудовими листочками осінніх кольорів. Від мого костюма (Весна) так і віяло весною: рожева сукня була покрита зеленою прозорою марлею, а поверху розкидались весняні яскраві квіти. А Зима! Це була справжня зимова царівна з блискучою короною на голові, усипаною сліпучими діамантами. Ми всі дивувалися такому «ювелірному» мистецтву Лесі. Сніговик (мій брат Остап) був одягнений в гарненький білий кожушок з торбинкою, з якої увесь час сипався сніжок», — ділилася Галина Лисенко. 

Мала Леся як сукні для особливих подій, так і легші моделі для прогулянок та повсякдення. До прикладу, у її шафі знайшлося місце навіть для коротких варіантів для відпочинку на човні, а також для так званих «чайних» суконь, які вдягали для обідів і чаювань на свіжому повітрі. Зокрема, на одній зі світлин можна побачити ніжну модель вільного крою з квітковим візерунком. 

За трендами дівчина не слідкувала, однак постійно була обізнана в тому, що модно, завдяки своїм поїздкам за кордон. У той час особливо популярними стали курорти в Італії, Франції та Єгипту, тож Леся Українка, перебуваючи у відпустках, часто спостерігала за місцевими панянками й тим, які образи вони обирали.

Важливо відзначити також кольори, у які вбиралася поетеса. Хоч на багатьох світлинах можна побачити Лесю в одязі темних тонів, у її гардеробі все ж було місце й для дещо світліших або насиченіших відтінків. До прикладу, на весілля сестри вона забажала пошити собі білу сукню, щоб не бути в чорному на святі.

«Ти добре зробила, що не дотримала заміру скривати час твого весілля до останньої години, бо я таки справді мушу собі сукню пошити хоч яку-небудь та білу, бо я не хочу бути в чорному на твоєму весіллі, а в кольоровому я просто якось не в стані бачити себе тепер, та в мене навіть і нема нічого кольорового зараз», — писала Леся Українка в листі до сестри Ольги у 1901 році.

Аксесуари в гардеробі Лесі Українки

Наприкінці XIX — початку XX століття модні тенденції поповнилися вигадливими капелюшками. Леся неабияк вподобала цей аксесуар, тож на багатьох фото, зокрема з часів її перебування в Італії, можна побачити капелюшки, доповнені різними декоративними прикрасами — стрічками, пір’ям та об’ємними деталями. 

Сережок покоління Лесі Українки не носило — їх не мали у своєму ювелірному гардеробі ні письменниця, ні її сестри. Натомість вони часто прикрашали свої народні образи намистами — скляними моделями, чокерами, силянками з бісеру. 

Крім цього, тогочасні пані, як і Леся Українка, полюбляли доповнювати світське вбрання брошками. Навіть відомо, що коли письменниця була закохана в студента Київського університету грузина Нестора Гамбарашвілі, він привіз їй справжній вишуканий жіночий кинджал, а сестрам — брошки у вигляді цієї зброї. 

Леся Українка та Олена Пчілка

До сьогодні залишилося не так багато елементів одягу, які належали поетесі. Зокрема, в Музеї Лесі Українки в Києві можна побачити вишиті рукави блузи, які, ймовірно, створювала дівчина.