Єжи Лец, або незачесаний сатирик зі Львова

ХХ століття рясно вродило і сатириками, і філософами, і поетами. Воно й зрозуміло: бурхливі часи виставляли високі рахунки тим, кому випало в них жити. Кожен оплачував їх та осмислював, як міг. Серед усіх своїх колег по цеху Станіслав Єжи Лец зайняв несподівану нішу: він завжди був людиною на перехресті світів, сенсів, культур та народів. Він завжди писав вірші, але справжню славу здобув завдяки «Незачесаним думкам», які нотував на паперових серветках, сидячи в кав’ярнях. Його творчий доробок, здається, відомий усім, та далеко не всі знають, що слова, які стали ледь не частиною колективного несвідомого, все ж таки мають автора – Єжи Леца.

Народився Станіслав Єжи де Туш-Лец 6 березня 1909 року у Львові. Його дім стояв на перетині вулиць Францисканської і Кармелітської. Сучасна львівська адреса польського поета і сатирика – вулиця Просвіти, 8. Хлопчик був пізньою дитиною Аделі де Сафрін (у дівоцтві) та Бенона де Туш-Леца. Матір виводила свій рід від євреїв, що мали колись на березі Генісаретського озера славнозвісну школу рабинів, а батько керував «фактурною касою» і мав серед своїх клієнтів, яким надавав бухгалтерські і банківсько-рахункові послуги, імператорський двір у Відні. Саме за це батько майбутнього поета та сатирика отримав титул барона. Рід Леців мав землі та маєтки на Буковині. Однак, з розпадом монархії, зникла і латифундія баронів де Туш-Лец.

У 1914-му родина тікає зі Львова (от-от місто мала зайняти російська армія) до Відня, де минули найщасливіші роки маленького Леца. Тут, певно, й зародилася любов Єжи Леца до Франца Йосифа І – портрет цісаря завжди висів у кабінеті сатирика. Через два роки від серцевого нападу помирає барон де Туш-Лец, і його вдова з дитиною повертається до звільненого Львова. Тут Станіслав Єжи Лец отримує освіту в німецькомовній євангелістській середній школі, потім – у гімназії Юзефи Ґольдблат-Камерлінґ, а вже у 1927 році вступає до львівського університету Яна Казимира (зараз це Львівський національний університет імені І. Франка), де рік вчиться на факультеті польської філології, а потім переводиться на юридичний факультет. Зі Станіслава Єжи Леца міг би вийти непоганий юрист – у його біографії є навіть короткий період служби в адвокатській конторі в Чорткові – однак творчістю займатися йому хотілося більше.

Саме у Львові Станіслав Єжи Лец дебютує з авангардистською поетичною збіркою «Барви» – власне, її він уперше й підписує полонізованим варіантом свого прізвища Lec, яке з ідишу перекладається як «блазень, пересмішник». Цікаво, що німецький варіант прізвища, Letz, також промовистий і перекладається як «останній». Химерна синергія сенсів неодноразово знаходила відгомін у житті та творчості мислителя (Коли я добіг до фінішу [cel] і озирнувся, то побачив: ЛЄЦ [Lec]). У Львові за порадою редактора львівського часопису «Сиґнали», який познайомив Леца з Богданом-Ігорем Антоничем, починає перекладати вірші українських поетів на польську. Взагалі, у Станіслава Єжи Леца з українською культурою якщо й не близькі, то точно дружні стосунки. Перетинався він і з Євгеном Маланюком, коли, втікши від переслідувань зі Львова до Варшави, увійшов до кола приятелів відомого польського поета Юліана Тувіма. Та й свого перекладача на українську, Ігоря Костецького, він також добре знав і вважав за друга. Одного разу Єжи Лец навіть вступив до Спілки радянських письменників України (щоправда, наскільки це було добровільно – питання відкрите, бо ж інших способів публікувати свої твори й отримувати за це платню в окупованому совєтами місті було неможливо).

Єжи Леца захоплювала ліва ідеологія – політичні переконання яскраво проявлялися і в його ліричних, і сатиричних роботах. Він матиме прикру нагоду розчаруватися майже в усіх ідеологіях, які пропонувало ХХ століття, бо пройде через жорна усіх репресивних систем (У борні ідей гинуть люди.) Письменник муситиме взаємодіяти з червоними окупантами, нацисти відправлять його в концтабір під Тернополем, звідки він двічі намагається втекти (вдруге успішно), а під час ліквідації варшавського гето у 1943 році згорає живцем його матір. Стає він і героєм війни – навесні 1944-го Станіслав Єжи Лец приєднується до партизанської народної армії. Після війни працює аташе польської дипломатичної місії у Відні, потім емігрує до Ізраїлю, однак не знаходить там себе (Ну ось ти пробив головою мур. А що робитимеш у сусідній камері?). Вже за два роки вертається до Польщі, де й залишається до кінця своїх днів.

Поезія контрапунктом проходить крізь увесь творчий доробок польського митця, виявляючись як напряму у віршах, так і в його афористиці. Прикметними є розмисли на цю тему вже згадуваного Ігоря Костецького, відомого своєю блискучою з точки зору перекладацького експерименту адаптацією сонетів Вільяма Шекспіра. У передмові до мюнхенського видання 1965-го року українського перекладу «Нових незачесаних думок» він ставить такі риторичні питання:

Та чи справді ж факт, що щось поділено на приблизно рівномірні відтинки, між якими, проказуючи, роблять довші, ніж звичайно павзи, – править уже самий із себе за ознаку поезії? Чи справді словесні твори, де такої рівномірности нема, неодмінно належать до прози?

Після «польської відлиги», коли Станіслава Єжи Леца знову почали друкувати, його творчість вивершується гострими, як лезо бритви, та закрученими, мов стрічка Мебіуса, афоризмами. Спираючись на потужну літературну традицію, яка ввібрала в себе талмудичні настанови, польську сатиру та німецьку класику, автор вдихнув нове життя в жанр, який встиг уже в певному сенсі підупасти й перетворитися на продукт розчленування більших текстів на розумні думки, які трохи кульгають, бо їм вирвали контекст. «Думки» Єжи Леца натомість самобутні, а головне – самодостатні. Їх вирізняє унікальна позачасовість. Філософські сентенції польського сатирика ідеально описують і сталінський терор, і нацистські концтабори, і апартеїд, і культурну революцію в Китаї, і тоталітарний режим сучасної росії (Експлуатація людини людиною? Отже, все по-людськи). Що показово, відносно спокійні часи вони описують також ідеально. Єжи Лец завжди жонглював універсаліями. Вправний акробат і блазень, він ставить усе догори дриґом, вивертаючи на показ справжню суть речей. Простір Лецових афоризмів витворює свій окремий універсум, в якому є місце улюбленим персонажам і повторюваним образам: королі, блазні, жонглери, кати, маріонетки (Я бачив маріонеток, у яких замість мотузок були кайдани). А ще – людська глупота. Її дуже багато в «Незачесаних думках». Згідно з життєвою філософією Єжи Леца, всі біди  людей – від їхньої вселенської глупоти. Вона є джерелом болю, насилля, жорстокості. Справжній homosapiens, людина розумна, на насилля не здатен. Лернейську гідру можуть здолати тільки Слово та Розум (Думка безсмертна, за умови, що вона знову і знову народжується).

За життя Єжи Лец був зітканим із протиріч аутсайдером. Його перша дружина писала колись: «Бувши молодим, користуючись розкошами, які дала йому його родина, — був соціалістом; у Польщі фашистській — був комуністом, у Львові за «радянських часів» — писав вірші німецькою; у Народній Польщі — виліз титул де Туш-Лец». У творчості письменник також стояв трохи окремо від усіх. Спадок єврейського народу він підважував скептичним ставленням до релігії (А може, Бог нагледів мене собі на атеїста?), а потоки своєї іскристої філософії затитулював дискусійним парафразом на Гейне – замість настанови «schongekammte, friesierteGedanken» («думай красиво і зачесано») з’явилися «Myśli nieuczesane» («Незачесані думки»). Автор постав новим Сократом свого часу – мудрецем, що тривожить заскорузлий спокій суспільства парадоксальними зауваженнями та незручними запитаннями (Знак питання – це герб свободи).

Померши дуже рано, у 1966-му, Єжи Лец лишив по собі кілька поетичних збірок і тисячі незачесаних думок (Той, хто випереджає свій час, часто вмирає завчасу). Хай як банально це звучить, але творчість його обезсмертила. Ще за життя він здобув світову славу, його читали, перечитували та вивчали по всьому глобусу – від шанованих професорів з Болоньї до дисидентів та простих інтелектуалів. Безумовно, саме обрана Лецом форма коротких гострих реплік-ударів робить його настільки легким для запам’ятовування та цитування (Говоріть коротше, аби почути кінець речення ще за тієї ж епохи). В сучасній Україні про Леца говорять, можливо, менше, ніж варто було б. За часів незалежності українською, здається, Єжи Лец виходив тільки двічі: у 2006 році та в 2018 – збірка афоризмів «Незачесані думки» та фотоальбом «Лец. ХХ століття». У тому ж 2018 році у Львові, на фасаді будинку за адресою Словацького, 6, де мешкав молодий поет і письменник, було відкрито меморіальну таблицю. Тим не менш, незачесаний сатирик зі Львова завжди незримо присутній у нашому культурному полі. Геніальний пересмішник знову зробив це: максимально точно описав абсурд, що коїться навколо нас за понад пів століття до того, як той почався. Хоча, чи можна насправді стверджувати, що абсурд має свій початок і кінець? Коли ми опинилися на дні, то почули грюкання знизу!

Анатолій і Катерина ПІТИКИ

Джерело: Culture.pl