Деколонізація в Одесі: чому їй опираються і чи справді вона «знищить мультикультурність»

Міська влада Одеси затягує перейменування вулиць і демонтаж пам’ятників, а між жителями точаться суперечки, як проводити деколонізацію, йдеться у репортажі DW.

Адвокат Артем Карташов зазначає, що робоча група з деколонізації, до якої він входить, нарахувала понад 400 вулиць і 19 пам’ятників на Одещині, що підпадають під дію закону. Керувалися такими критеріями:

• чи особа обіймала певні посади в органах влади імперії,
• чи причетна до встановлення радянської влади на території України,
• чи причетна до пропаганди комуністичного режиму або імперського режиму,
• чи закликала до русифікації або українофобії,
• чи пов’язана з переслідуванням учасників боротьби за незалежність у ХХ столітті.

Частина культурних діячів Одеси звернулася до ЮНЕСКО з закликом відкласти до кінця війни рішення щодо долі культурної спадщини міста.

«Головна вимога цього листа — це заморожування процесів агресивного втручання в міський простір і в міську колективну, індивідуальну, сімейну пам’ять. Особисто моя позиція скоріше стосується питання, як цей процес відбувається, ніж навіщо його робити», — пояснює один із підписантів листа, історик мистецтва Кирило Ліпатов.

Історик Тарас Гончарук звертає увагу на те, що часто діячі, яким поставили пам’ятники в Одесі російським коштом, насправді заледве були дотичними до історії міста. Натомість відомих українців майже не вшановували.

«Яскравий приклад — пам’ятник Володимиру Висоцькому біля Одеської кіностудії, який знесли у грудні минулого року. Це москвич, московський актор, відомий у Радянському Союзі. Тут він просто знімався. І це просто був навмисно встановлений маркер. Тим більше тут поруч на одеській кіностудії є його великий барельєф», — зазначає він.

«Але чому там немає пам’ятника Олександру Довженку, режисерові світового масштабу, який тут знімав свої перші фільми? Тут працював Лесь Курбас. Тут працював Юрій Яновський, видатний український письменник. Він писав про український Голлівуд на березі Чорного моря. І бачите, там, де в 1920-х роках був український Голлівуд, поставили нам москвича Висоцького», — продовжує Гончарук.

Він зауважує, що в центрі Одеси до нещодавнього часу не було жодної вулиці, названої на честь українців. Досі є вулиці Рішельєвська, Ланжеронівська, Воронцовський провулок, Новосельського, Морозліївська.

Журналіст Леонід Штекель порівнює знесення пам’ятників з китайською «культурною революцією» й обурюється тим, що перейменували вулиці, названі на честь письменників, які входили до Одеської школи: Катаєв, Бабель, Паустовський, Ільф і Петров.

«Звісно, вони були дуже неоднозначними. Але вибачте, будь ласка, вся Українська спілка письменників — це все люди, які мали перед собою такий багаж, таку шафу зі скелетами, що там можна цілий цвинтар зробити», — заявляє Штекель.

Карташов опонує: «Ісак Бабель — тут взагалі дуже дивна позиція, тому що це, по суті, єдиний персонаж, який підпадає під всі можливі критерії закону. Він сам писав в передмові до своєї “Конармії”, що служив у “чека”. Він глорифікував радянську владу, він встановлював її на території України, переслідував учасників руху за незалежність у ХХ столітті. Він і співпрацював, і дружив із НКВС».

Один з аргументів тих, хто виступає проти деколонізації, — нібито порушення мультикультурності Одеси. Їхні опоненти запевняють: якраз навпаки, деколонізація дає новий шанс відродити одеську мультикультурність.

«Одеса процвітала, поки була мультикультурним містом, а потім вона стала містом з мономовою, — зазначає Світлана Бондар, регіональна координаторка Інституту центральноєвропейської стратегії. — 70 років в Одесі була представлена одна мова і одна культура».

Під час процесу деколонізації в Одесі з’явилися площі та вулиці на честь євреїв Менделе Сфоріма, Олександра Ройтбурда, Бориса Айзенберга, румунки Кіри Муратової, кримських татар Решата Аметова, Номана Челебіджіхана тощо.

Міська рада саботує процес деколонізації, не проводячи громадські слухання та затягуючи виконання рішень, нарікає Олександр Городилов з Інституту національної пам’яті.

Закон «Про… деколонізацію топоніміки», що набув чинності 2023 року, делегує ухвалення рішень місцевій владі. Якщо вона не зробила це у визначений термін, повноваження переходять до голови обласної адміністрації. Так і сталося в Одесі.

Демонтовані пам’ятники не зникнуть, їх зберігатимуть у різних музеях та експозиціях, запевняє Городилов.

«Якщо пам’ятка є видатною, не треба її топити в морі, вивозити, переплавляти. Ми за те, щоб ця пам’ятка зберігалася далі в музеї, — каже він. — Були б пояснення на якійсь табличці, що це була за особа, чому її було вилучено з публічного простору».

Коментарі:

*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті