Шовковиця між епохами: вона поєднала Шевченка і Ратушного

…Затиснута між огорожами, забудовою сучасного центру Києва, підземними тунелями, – ця розлога шовковиця змогла не лише народитися в іншій епосі, орієнтовно 1815 року на іншій вулиці (Козине болото, – не сучасний Майдан), не лише бачити Тараса Шевченка, який точно ласував її ягодами влітку 1846 року, не тільки вижити в періоди воєн, революцій і знищення всього довкола у XX столітті, а й дожити до XXI  і стану дорослого дерева, здатного родити.

А для нинішнього безоглядного зрубування всього, що старше 50 років це чудо й подвиг. Як зазначає Володимир Ветроградський, арборист та рятівник київських дерев: «Чимало людей не усвідомлює одного факту, – що їм пощастило побачити дорослу фазу розвитку рослини. Її неможливо побачити при посадці саджанця, зрілість якого нам ніколи не вдасться побачити в цьому житті. Це має спонукати більшість берегти таку рослинну спадщину».

Втім, шовковиця Шевченка (так, це дерево має ім’я і прізвище) змогла поєднати словами того ж таки її патрона – і мертвих, і живих, і ненарожденних. Поєднати ідеєю врятування самого меморіального дерева. 

Поєднати екзистенційного батька українців Тараса Шевченка та полеглого у Великій російсько-українській війні київського активіста Романа Ратушного, бажання живих виконати заповіти мертвих, аби передати пам’ятні ягідки Шевченкової шовковиці ще ненародженим поколінням українців.

Але про все й по черзі.

ШОВКОВИЙ ШЛЯХ

Приблизно 210 років це солідний вік, звісно, але для шовковиці не критичний, вона може жити і до 300 років. Це дерево має рідне місце проживання – дворик літературно-меморіального будинку-музею Т. Шевченка в Києві (це всього лише метрів 100 від Майдану Незалежності – пупа сучасної історії України). Його вивчено, досліджено і задокументовано. Якщо вірити Вікіпедії ця жива істота має обхват 3,30 м, висоту у 10 м і велике дупло. Як каже Ветроградський, дупла є частиною життя дерев, особливо шовковиць, лікування і бетонування цього дерева робили старими і невдалими методами, хоча з добрими намірами. 

Шовковиця пережила не одне випробування, і її вперше рятували ще у 2010 році за сприяння меценатів та ініціативи Київського еколого-культурного центру. Саме тоді дупло шовковиці було запломбовано бетоном і цеглою, а під дерево поставлена опора. 

Сьогодні ж за її відновлення взявся відомий український арборист (арборист – фахівець з обслуговування та догляду за деревами як за індивідуальними організмами, – ред.) Володимир Ветроградський. Днями відбулась публічна презентація всього процесу дослідження, підготовки, очищення та лікування меморіальної шовковиці часів Шевченка.

У тісному будиночку минулої епохи зібралось чимало відвідувачів, аби на кілька годин поринути у всі потаємні закапелки шовковиці й особливості життя саме цього дерева. 

Це схоже на тривалу та прискіпливу операцію. Кожна деталь мала значення. Скажімо, звичний для багатьох метод бетонування або закладання цеглою порожнин вважається застарілим, оскільки обидва матеріали тверді, гігроскопічні, а дерево має властивість стискатись і розширюватись, залежно від погоди, і коливатися від вітру. А волога, якою насичуються матеріали, сприяє грибковим захворюванням, не гоячи рани дерева, а навпаки. «Сама ідея була позитивна, але методи застарілі». 

У розповіді Володимира часто звучали хірургічні терміни, а сам процес пломбування виконувався і стоматологічними інструментами, й унікальними власними інструментами, і вручну, ще й з додаванням сучасних полімерних матеріалів.

За 25 років роботи арбористом Ветроградський, зокрема, відновлював пошкоджену рослинність вже після деокупації Київщини. А відновлювати тепер є що. «До нього звертаються у найскладніших випадках, і ця шовковиця – не виняток. Вона не просто дерево, а мовчазний свідок епохи, пам’ятає Шевченка. Ми три місяці спостерігали, як Володимир Ветроградський з любов’ю і майстерністю повертає її до життя», – розповіли у музеї. 

ЯК ЛІКУВАЛИ І РЯТУВАЛИ ШОВКОВИЦЮ

Для порятунку дерева був проведений цілий складний комплекс заходів. І все не так просто, як може комусь здатися. Ретельний огляд дерева, фіксація всіх елементів, поступове очищення стовбура від уражених та зруйнованих ділянок.

Окремо клопоту завдавала «побілка меморіальних дерев», традиційна щорічна процедура комунальників, яка лише забивала пори шовковиці, виглядала дуже совково і «жодного ефекту не давала». Арборист ретельно обробив стовбур від залишків фарби і грибкових інфекцій, лишаючи при тому живими симбіотичні гриби. 

Було збережено вторинні корені, які можуть допомогти дереву рости далі і стануть йому додатковою опорою. Демонтовано та встановлено зміцнювальні каркаси для підтримки стовбура.

Ветроградський та його помічник провели спеціальну та унікальну семиступеневу реставрацію довговічними синтетичними матеріалами. Фахівці довго і ґрунтовно очищали живу тканину дерева так, аби не пошкодити  її артерії. Демонтували пломби сегментами, крок за кроком. «Лише цей процес зайняв три дні». А потім створювали (як і при реставрації зубів) окремі зліпки на кожну пломбу. Тепер ця сучасна система має допомогти відновленню форми та міцності дерева. «Треба бути спелеологом, аби протискатись у всі ці щілини і видалити всі ці частини», – зізнається арборист.

Звісно, що було проріджено загуслу крону дерева, як сказав Володимир: «Завдання арбориста зробити це так, щоб крона була максимально розріджена, але це було непомітно». Крім того, «меморіальне дерево має мати охоронну зону, яка відповідає радіусу крони». Але так сталося, що шовковиця затиснута у тісному подвір’ї центру між забудовами, тож можливості їй вільно «дихати» корінням немає. «Цінність таких дерев у тому, щоб вони були максимально природної форми».

Шовковиця позбулася наростів, табличок, елементів, що стягують, в її нетрях було знайдено будівельне сміття, цвяхи, копійки різних епох і навіть хрестик. Навіть більше, – у стовбурі меморіального дерева знайшов прихисток і місце для зимівлі їжак. Тепер він став частиною екоспільноти музею-будинку і разом із двома котами входить до невеликого колективу братства чотирилапих шевченківців.

Подбали активісти і про продовження епохи шовковиці. Співробітниками Ботсаду Фоміна з цієї шовковиці було клоновано та пророщено пагін, який є точною копією цієї рослини. «Коли прийде час шовковиці залишити цей світ, у нас буде її продовження», – пояснив експерт.

ДЕРЕВО МІЖ ПОКОЛІННЯМИ І БОРОТЬБОЮ

Історична шовковиця проживе ще багато років і родитиме ягоди нам на радість, впевнений арборист. Вона продовжить бути живим символом спадщини Тараса Шевченка і не лише його. Магія й сила сильних рятує цей простір шовковиці.

Окрім доброї волі для порятунку дерева потрібно було достатнє фінансування. Для порівняння: кілограм полімерної пломби коштував до тисячі гривень. Не кажучи про інструменти, інші матеріали та роботу. Догляд за меморіальними деревами не може бути дешевим…

Запустити такий коштовний проєкт стало можливо завдяки заповіту Романа Ратушного, який у 2022 році загинув на Харківщині, потрапивши у ворожу засідку. Це його іменем нині названа одна із вулиць Києва в Солом’янському районі, а в мирний час Роман займався порятунком зелених насаджень Києва, зокрема і Протасового Яру від забудови.

Як військовий 93-ї ОМБр «Холодний Яр» Роман Ратушний лишив частину  бойових виплат на збереження Будинку-музею Тараса Шевченка. Одним із ключових проєктів музею стало відновлення легендарної шовковиці, яка вже понад два століття росте біля нього.

«Всі заходи проводилися в пам’ять великої людини Романа Ратушного, якого, на жаль, більше немає з нами... Завдяки цій клятій війні. Людини честі, слова та дійсно великого розуму. Людини, яку я завжди пам’ятатиму», – так написав про Романа Володимир Ветроградський. І додав: «Пам’ятаємо, хто ми є. І за що і для чого ми боремось. Пам’ятаємо про цінність життя в усіх його проявах! Про єдність, людяність, взаємопідтримку, взаємоповагу та допомогу. Бо тільки це робить нас сильнішими, стійкішими. Цінування свого, українського. Прошу пам’ятати кожного. Далі буде».

Так шовковиця поєднала і мертвих, і живих, і ненарожденних в Україні. І, можливо, матиме статус дерева пам’яті і Романа Ратушного. Час думати і про такий спосіб збереження дерев та людей. Скажімо, у Великій Британії існує програма Меморіальних дерев від Woodland Trust (Лісового трасту). Вона дозволяє людям висаджувати або присвячувати дерева в пам’ять про близьких, підтримуючи таким чином збереження лісів. Це екологічний спосіб вшанування пам’яті, який також сприяє відновленню природи та збереженню біорізноманіття.

Втім, історія порятунку одного дерева не скасовує досить важкої ситуації із довгим життям дерев в Україні. Вирубування триває всюди, незважаючи на війну. Зокрема, у столиці. Ця шовковиця статус ботанічної пам’ятки природи отримала лише у 2011 році (як їй вдалося дожити це взагалі диво). Але то вже наступна історія. 

ДО РЕЧІ, НЕ ЛИШЕ ПРО ШОВКОВИЦІ

До речі, в столиці існує ще одна шовковиця Шевченка. Росте вона в Національному ботанічному саду НАН України, на алеї до Видубицького монастиря.

За легендою її вік набагато більший, і посаджена вона нібито ченцями Видубицького монастиря з насіння, привезеного з Середньої Азії. За легендою Тарас Шевченко зробив кілька замальовок цього дерева, коли відвідував Видубицький монастир. У 2010 році дерево отримало статус ботанічної пам’ятки природи.

Загалом на сьогодні на державному обліку перебуває близько 2800 вікових і меморіальних дерев. Найбільше заповідних дерев взято під охорону в АР Крим, у Львівській, Тернопільській областях та у Києві. Серед них понад 70 дерев мають вік понад тисячу років, більшість із яких ростуть у Криму. 

Для порівняння – У Великій Британії, країні з еталонним ставленням до охорони дерев, налічується понад 50 000 меморіальних дерев, багато з яких відзначають історичні події, важливі постаті або є частиною спеціальних пам’ятних програм. Крім того, частиною пам’яті британців є спеціальні туристичні тури до таких дерев, які приносять і прибуток усій громаді.

На жаль, охоронний статус не може захистити дерева від російських осколків та влучань, і від «своїх» охочих до наживи понад усе – нещодавно було розслідування ДБР щодо вирубки 185 дубів  у понад сотню років у Денисовецькому лісництві (Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник), деревину яких продавали за підробленими документами.

Але історію цієї шовковиці така доля має оминути. Надто сильно тримається пам’ять за її гілля. 

Шовковиця стала символом спадкоємності, зв’язку між поколіннями борців за Україну. Вона була свідком життя Шевченка, а тепер її порятунком опікуються сучасні активісти, серед яких був і Роман Ратушний. І це важливо, що одне дерево розростається і стає точкою дотику різних епох, а збереження природи переплітається зі збереженням історії. 

Тепер залишилося дочекатись її шовкових ягідок і нам. Вистачить на всіх добрих людей. Весна скоро…

Ярина Скуратівська,Київ

Перше фото: Вікіпедія