Чи існує соціально-відповідальний бізнес в Україні? Як завод Knauf Києві забезпечив житлом своїх працівників з Соледару

Внаслідок повномасштабного вторгнення щонайменше п’ять мільйонів українців втратили роботу, як заявляла у 2022 році заступниця Міністерки економіки України. Чимало з них залишилися навіть без виплат, які мали б отримати від компаній після раптового скорочення. Особливою проблемою безробіття стало для прифронтових регіонів. За інформацією від «Опендатабот» станом на 2023 рік, майже 8 000 українських бізнесів були релоковані від початку повномасштабної війни. Зокрема, третє місце серед регіонів, звідки переїхало найбільше підприємств, посіла Донеччина.  

Проте для тих, кому вдалося зберегти робоче місце під час релокації компанії, проблемою часто ставала відсутність можливості знайти житло у новому місті. Хоча існують і позитивні приклади, коли бізнес демонстрував соціальну відповідальність та не залишав своїх працівників напризволяще. Одна з таких історій сталася з німецькою компанією Knauf, що займається виробництвом будівельних матеріалів. Адже підприємство не лише зберегло робочі місця для своїх співробітників-ВПО, а й допомогло орендувати їм житло після переїзду.

Нещодавно компанія повідомила, що розпочинає будівництво нового заводу в місті Борщів на Тернопільщині. Це буде вже друге виробниче підприємство Knauf в Україні, ще одне знаходиться у Києві. Раніше у Соледарі на Донеччині функціонував найбільший в країні завод компанії, але в 2022 він був фактично знищений російськими обстрілами. А з 2023 року місто взагалі перебуває під російською окупацією. Внаслідок цього зупинилося одне з найбільших підприємств у регіоні, де працювало сотні людей. Однак компанія підтримала своїх співробітників, надавши можливість жити і працювати у Києві. 

«Хмарочос» поспілкувався з двома працівниками Knauf, які переїхали з Донецької області до столиці. Розповідаємо як їм вдалося зберегти роботу та чи отримують вони підтримку від компанії до цього часу.  

Втрата заводу в Соледарі

Завод Knauf у Соледарі вперше постраждав через атаку російської авіації у травні 2022 року. Тоді внаслідок авіаудару були пошкоджені приміщення підприємства та сталася пожежа. Подальші обстріли завдали підприємству ще більших руйнувань, що підтверджує відео, зняте росіянами вже після окупації міста в 2023 році. Зокрема, на заводі були вибиті двері, пошкоджений фасад і дороге обладнання. Подвір’я та споруди завалені уламками, а на стінах помітні сліди від влучань великокаліберної зброї.

На щастя, під час авіаудару по заводу навесні 2022 ніхто не постраждав. Адже підприємство призупинило свою роботу ще на початку повномасштабної війни. «Я зідзвонився зі своїм безпосереднім керівником 24 лютого зранку і він сказав, що поки на роботу виходити не потрібно. Коли у травні стався приліт, мене вже не було на Донеччині. Однак жодних розмов про якесь скорочення чи припинення виплат від керівництва не було. Протягом цього часу ми продовжували отримувати зарплату», – згадує Михайло.

Він влаштувався на завод усього за п’ять місяців до початку повномасштабного вторгнення, повернувшись додому в Бахмут після невдалих спроб влаштуватися на роботу в іншому місті, де здобув освіту хіміка. Тут завдяки родичам Михайло дізнався про відкриту вакансію у Knauf. За його словами, всі в місті знали про гарні умови та людяне відношення до працівників у компанії. Тому хлопець без вагань пішов на завод. У хорошому ставленні до працівників, як каже Михайло, він відразу переконався на власному досвіді. Зокрема, як і багато інших співробітників, хлопець мешкав у Бахмуті. Щоранку робочий автобус забирав усіх працівників до Соледара, і ввечері відвозив назад. А для тих, хто працював позмінно, були додаткові рейси.

Розглядати переїзд в інше місто був змушений і 37-річний Антон, оператор сушильних виробів. Він працює в Knauf уже 14 років, прийшовши у компанію майже відразу після закінчення навчання. Втрата заводу в Соледарі стала для нього справжньою несподіванкою. Разом з дружиною та дітьми Антон якийсь час залишався у селі Покровське в Бахмутському районі. «Хоча після вимушеної зупинки заводу виплата заробітної платні продовжувалася, у якийсь момент вдома стало жити надзвичайно важко та небезпечно. Тому коли нам уже полетіло на голови, ми вирішили виїхати з Донеччини», – згадує Антон.

Переїзд до Києва

Сьогодні на заводі Knauf у Києві працює понад 350 людей, з яких близько 200 переїхало з Соледара. У компанії зазначають, що всі їхні працівники, які хотіли опинитися на підконтрольній Україні території – переїхали. Частина у Дніпро, частина у Київ, а хтось відразу в Тернопільську область, де будують новий завод. Питання скорочень працівників взагалі не розглядатиметься поки в країні триває війна.

За ініціативою німецького керівництва, всім, кому не було де зупинитися після переїзду, спочатку надавали тимчасове житло. Зокрема, організовано шукали недалеко від заводу чи облаштовували прихисток безпосередньо на підприємстві, у навчальному центрі. Оскільки чимало працівників переїжджало цілими сім’ями, часто доводилося жити разом з дітьми, котами, собаками тощо просто на заводі. Однак Михайло та Антон потрапили в хостел, який їм теж підшукала компанія.

Антон згадує як отримав звістку від свого керівництва, що у Києві модернізують і розвивають виробничі потужності заводу та потребують кваліфікованих працівників. Чоловіку запропонували робоче місце і він відразу погодився. Після переїзду до Києва родині надали тимчасове житло, в якому довелося перечекати близько трьох місяців. Помешкання у хостелі було трохи тіснуватим для сім’ї з дітьми, однак довелося пристосуватися до таких умов життя, бо іншого варіанту не було.

Михайло також отримав пропозицію від свого керівництва: «Поки я залишався у Вінниці, комунікація між мною і керівництвом не припинялася. Одного разу мені подзвонили та повідомили про відновлення роботи заводу в Києві. Через деякий час керівник зателефонував і запросив до столиці. Розповів, що компанія допомагатиме винаймати житло для працівників-ВПО. Звісно, я швидко погодився. Якихось сумнівів взагалі не було».

Оренда житла для працівників

Усім 200 працівникам з Донеччини компанія допомогла винайняти житло. І продовжує роботи це дотепер, як розповідають Антон та Михайло. Помешкання співробітники шукають самостійно, а завод компенсує оплату за житло, виділяючи певну фіксовану суму. За бажанням, працівники можуть знімати й дорожчі квартири, однак різницю в ціні повинні доплачувати самі. За словами Антона, на початку для оренди житла він отримував від компанії 10 000 грн.

Винаймати житло дозволяється у будь-якому районі міста. Тож Антон з сім’єю шукали помешкання недалеко від заводу. Двокімнатну квартиру знайшли дуже швидко, лишень з другої спроби. Хоча так пощастило далеко не всім. Головна проблема полягала у небажанні багатьох орендодавців здавати житло офіційно, щоб не сплачувати податки, як розповідає Михайло. Адже завод вимагав обов’язкового укладання договорів оренди. Тому на пошуки житла в Михайла пішло близько півтора місяця. Врешті вдалося винайняти однокімнатну квартиру з хорошими умовами та недалеким розташуванням від підприємства. 

Разом з дружиною Михайло живе у цій оселі вже третій рік. «Поки працюємо в Києві, але в разі появи інших можливостей – розгляну варіанти. Однак назад ми вже точно навряд повернемося. Просто немає куди. На жаль, Бахмут і Соледар стали відомими на весь світ не у такий спосіб, як хотілося б», – каже працівник. А інші варіанти щодо роботи можуть з’явитися з відкриттям нового заводу в Тернопільській області. Адже частина персоналу, як зазначає компанія, після завершення будівництва переїде туди. Хоча дехто перемістився вже зараз.

Можливість переїзду на Тернопільщину припускає і Антон. Він розповідає, що адаптуватися у Києві йому було не важко, адже навчався у Харкові та звик до великих міст. Тому в разі такої можливості, хотів би й надалі залишатися в столиці та облаштовувати своє життя саме тут.

Підтримка від головного офісу

Окрім допомоги з орендою житла для працівників-ВПО, на що компанія кожного місяця витрачає по кількасот тисяч гривень, Knauf реалізує й інші соціальні проєкти для підтримки співробітників компанії в Україні. Наприклад, під час відключень електроенергії кожному українському працівнику подарували маленьку газову плиту та зарядну станцію EcoFlow. Що ж спонукає компанію проявляти таку активну соціальну позицію та демонструвати відповідальність перед своїми працівниками?

На думку Михайла, дотримання у своїй роботі європейських стандартів і спільна робота української команди та головного офісу відрізняють Knauf від подібних бізнесів в Україні. «Я можу сказати на власному досвіді, що ставлення до працівників в багатьох українських компаніях зовсім інше. Зокрема, під час навчання в університеті у мене було стажування на виробництві, а після отримання диплому я пробував працевлаштуватися у Вінниці. Проте обіцянки про оплачуване стажування та підписання контракту після тимчасової неофіційної роботи не виконувалися. Ще й відмова могла бути через причину, що не базувалася на професійних навичках. Наприклад, через статус ВПО», – ділиться своїм досвідом Михайло.

Натомість Knauf, за словами хлопця, завжди приймав на роботу лише офіційно. Навіть ставлення до безпеки на виробництві у компанії відрізняється від більшості українських заводів, на яких працювало чимало родичів Михайла. Також він знає багато випадків, коли на початку повномасштабної війни працівникам не виплачували навіть ті кошти, які компанія була винна. А про якусь додаткову допомогу взагалі не йшлося. Однак Михайло сподівається, що колись українські підприємства нарешті почнуть переймати європейський досвід і покращувати ставлення до своїх співробітників. Адже сприятливе робоче середовище не лише полегшуватиме життя працівникам, а й позитивно впливатиме на результативність праці.