Величний і величезний костел-пам’ятник в Ковелі не “прожив” і десяти років

Унікальний католицький храм у Ковелі мав бути пам’ятником усім полякам, які здобували державність для своєї країни. Він так й увійшов у історію сакрального будівництва міжвоєнної Волині — тодішніх Східних Кресів Польської Республіки — як костел-пам’ятник. Однак оцінити цей шедевр архітектури сучасники можуть лише за старими світлинами.

Ковельський костел Крові і Хвали святого Станіслава Біскупа та Мученика — одна з найбільших втрачених неоготичних споруд в Україні, яка була ще й найбільшим костелом Луцької римо-католицької єпархії. Його будівництво тривало майже 15 років, — з 1924-го до 1939-го — але повністю роботи так і не завершилися.

Передісторія появи костелу-пам`ятника

На початку 20-х років ХХ століття полонізація новоприєднаних до Польщі територій Волині та волинського Полісся була одним із головних завдань польської влади. Як наслідок — бум будівництва римо-католицьких костелів на нових теренах. Причому стилістика храмів повинна була якнайвиразніше втілювати так званий “дух польськості”. Саме такий храм намагалися звести й у повітовому Ковелі. На початку 1920-х років Ковель був третім за кількістю населення після Рівного та Луцька містом Волинського воєводства. Вигідне географічне розташування на перетині важливих залізничних магістралей (у східному напрямку Рівне-Здолбунів, у західному — Люблін-Варшава, в північному — Брест-Сарни-Камінь-Каширський, у південному — Львів) сприяло розвитку міста. До Ковеля, як і в інші міста Східних Кресів, масово переселялись поляки для “освоєння” цих територій. Що, в свою чергу, сприяло зростанню чисельності католицьких громад. Для задоволення їхніх духовних потреб місцевою владою за погодженням з Міністерством релігійних визнань і публічної освіти було ухвалено рішення про зведення в Ковелі нового костелу. Причому це мав бути храм-пам’ятник на пошанування усіх полеглих за відродження польської державності. Одним із ініціаторів і сподвижників цієї ідеї був місцевий незаперечний моральний авторитет священник Фелікс Шнарбаховскі. Ідея костелу-пам’ятника йому була особливо близька, бо його батько був учасником польського січневого 1863 року повстання проти російського панування. Отець Фелікс був відомим другом і захисником євреїв і українців. Його обрали головою Комітету побудови храму.

Про будівництво писала польська преса. У березні 1925 року Фелікс Шнарбаховскі на сторінках “Polski pomnik kresowy” (щомісячний бюлетень, присвячений актуальним справам на Волині), що виходив у Ковелі, закликав громадськість долучатися до збору коштів на спорудження костелу-пам’ятника.

А в 1928 році в статті Адама Чекальского “Будівництво костелу-пам’ятника в Ковелі” (часопис “Przewodnik Katolicki” № 48 від 25 листопада 1928 року) йшлося вже про заслуги в будівництві костелу самого Фелікса Шнарбаховского. Фундамент костелу-пам’ятника заклали “на піщанистому пагорбі, де, як гласить легенда й оповідають історичні хроніки, лежать кістки французів і поляків із наполеонівської армії та останки польських повстанців 1831 року. Тож він буде вічно живим монументом пам’яті про наших героїчних предків, які полягли на рубежах Речі Посполитої, захищаючи Християнство і Польщу”, – писав репортер.

Отець Фелікс не дожив до завершення будівництва. Його не стало в 1931 році. Похорон священника перетворився на велелюдну маніфестацію волинян усіх віросповідань і національностей. Поховали отця біля ще недобудованого костелу. А опіку над будівництвом перебрав ксьондз пралат Маріан Токажевскі. У 1940 році ув’язнений “совєтами” і помер у тюрмі.

Проєкт майбутньої святині створив відомий польський архітектор Стефан Шиллєр за участі Вєслава Кононовича.

Утім, за припущеннями деяких дослідників, Вєслав Кононович допрацьовував проєкт після смерті Шиллєра в 1933 році. На спорудженні храму працювали надзвичайно кваліфіковані майстри, серед яких муляри Анджей Ходак і Юзеф Кардаш, інженер Ізидор Сєдлєцкі.

Місце для монументального храму обрали в самісінькому центрі Ковеля (нині на місці костелу розташований стадіон). Будівля костелу Святого Станіслава (повна назва — костел Крові і Хвали святого Станіслава Біскупа та Мученика) була найвищою в малоповерховому Ковелі. Цікаво, що, наприклад, за станом на 1931 рік, у місті було всього сім триповерхових і один п’ятиповерховий будинок. Однак ані будівничі, ані громадськість не передбачали, що зведення величної католицької святині стане справжнім довгобудом, який так і не буде завершено остаточно.

За пожертвами їздили навіть до Америки

Будівництво храму фінансувала польська держава, однак роботи все ж таки кілька разів зупиняли через брак коштів. Велика вартість храму пояснювалася зокрема необхідністю надміцних і складних фундаментів під таку грандіозну споруду. Забігаючи наперед, зазначимо, що на початок 1939 року вартість будівництва сягнула двох мільйонів злотих — нечувано великої суми для того часу. Водночас держава не відмовлялася від цього амбітного проєкту й неодноразово зверталася до громадськості по фінансову допомогу. Так, наприклад, було випущено поштову марку під девізом:”Уся Польща — на костел-пам’ятник у Ковелі на Волині”, придбавши яку, можна було внести благодійні кошти на будівництво.

Активну участь у пошуку фінансування брав уже згадуваний ксьондз Фелікс Шнарбаховскі. У 1925 році очолюваний ним Комітет у Ковелі випустив листівку із закликом жертвувати на костел-пам’ятник.

Хоч і недобуд, але величний

Попри незавершеність будівлі, костел Святого Станіслава в 1935 році все ж таки освятили й почали богослужіння. А будівельні роботи тривали. Потрібно було завершити оздоблення інтер’єрів. Не встигли встановити над входом статую головного святого костелу — Станіслава, а на фасаді вівтарної частини — Розп’яття. Так і залишилося нез’ясованим, чи були викінчені різьблені вівтарі та ліпні деталі внутрішнього оздоблення.

Та, попри всі недоробки, храм був прекрасним. Він велично підносився над низькоповерховим повітовим містечком.

Деякі його параметри певно були б гідні книги архітектурних рекордів того часу. Довжина костелу становила понад 60 метрів, ширина разом з каплицею та основою вежі 43 метри. Головна вежа сягала 72-х метрів заввишки. Висота основної нави (зали) сягала 18-ти метрів. Костел постав на кам’яних фундаментах, цегляний із залізобетонними елементами конструкції.

Церковний майдан мав площу приблизно 1,65 гектара. Внутрішні стіни та стеля були покриті благородною білою полірованою штукатуркою. На хорах було встановлено орган. Костел міг вмістити до семи тисяч парафіян.

Рівненська професорка архітектури Ольга Михайлишин у статті “Архітектура костелу в Ковелі як втілення ідеї національного стилю архітектора Стефана Шиллєра” (“Архітектурна спадщина Волині”, зб. наук. праць / НУВГП, Рівне, 2008 рік) писала:

“В образі костелу вдало поєднані неоготичні та необарокові елементи. Асиметрично вирішена брила храму – це нескінченний рух об’ємів навколо високого масиву головного нефу: низьких, накритих розвиненими дахами бічних нефів, що прориваються назовні критими ґаночками масивних галерей і входів, ярусних гранчастих башт, башточок і каплиць з різноманітними варіантами завершень. Бароковий рух фасаду виразно підкреслює вертикаль триярусної башти над південним входом у храм, завершеної бароковим “шоломом”-куполом вишуканого силуету, обрамленим посередині висоти чотирма граційними башточками, що є яскравим свідченням зв’язку з архітектурною традицією храмового народного будівництва. Розширення стін до основи костелу, наявність контрфорсів, облицювання їх тесаними гранітними блоками, масивний черепичний дах над цегляними стінами посилюють загальне враження монументальності”.

“На символіці обраних для будівлі святині форм і стилю наголошувала і тодішня преса, підтверджуючи велике ідеологічне значення будівництва ковельського костелу. Так, в газеті “Католицьке життя” зазначалось: “Виразом духу кресів” є неоготичний стиль, що є втіленням західної культури, окрім близькості східних зразків. Надвіслянська готика підкреслює польський характер, а вежі храму у вигляді оборонних башт символізують твердиню і є пам’ятником полеглим польським солдатам”, – йшлося у статті Ольги Михайлишин.

Коротке життя храму-пам‘ятника

Монументальна споруда, зводили яку майже 15 років, і на яку витратили шалену кількість коштів, так і не була остаточно завершена до початку Другої світової війни. Однак навіть у такому незавершеному вигляді унікальний костел у Ковелі приваблював не лише прихожан, а й численних туристів краю. На екскурсію до костелу привозили й дітей з усього Ковельського повіту, причому, незалежно від віросповідання.

У 1939-1944 роках костел був діючим. Ані “совєти”, ані німці богослужіння не забороняли. Мешканці ховалися в храмі під час обстрілів і бомбардувань.

А шостого липня 1944 року, в день зайняття Ковеля радянськими військами, костел, уже понівечений внаслідок артилерійських обстрілів та бомбардувань, був дуже сильно зруйнований. За версією місцевих краєзнавців, головна костельна вежа була висаджена в повітря німецькими окупантами, щоб позбавити війська червоної армії вдалого спостережного пункту.

У 1945 році руїни монументальної споруди костелу-пам’ятника розібрали. Будівельний матеріал, як стверджують ковельські краєзнавці, використали для ремонту і добудови тюрми НКВС. А на розчищеному місці, де не залишилося бодай сліду колишнього величного храму, постав стадіон.

Так завершилась історія унікального архітектурного шедевру, який міг би бути туристичною родзинкою сучасної Волині. І нині лише старі фотографії, дбайливо збережені в польських архівах та приватних колекціях, дають можливість оцінити усю велич і красу знищеної святині.

Світлана КАЛЬКО

Джерело: РівнеРетроРитм