У Театрі – «Військова мама», або У війни не/жіноче обличчя?

Жінка на війні. Вона під вибухами лікує чиїхось синів та доньок, поранених у бою, а власна маленька дитина десь далеко лежить у лікарні і плаче без мами. Серце жінки рветься додому, але обов’язок тримає у війську. Що вона відчуває у безсонні ночі під обстрілами у бліндажі? Чи повинна вона виправдовуватися за кинуте кимось в тилу на її адресу: «Ти – зозуля, бо залишила своє дитя»? Чи має вона вислуховувати нотації комбата, що дівчатам не місце на передовій? Чи потрібно ветеранам, котрі повертаються з війни якось змінюватися, щоб реінтегруватися в суспільство, чи це суспільство має змінитися, аби гідно прийняти військових, які захищали нас на нулі?

Ось саме над цими складними питаннями нам пропонують подумати авторка п’єси «Військова мама» бойова медикиня Аліна Сарнацька та режисер вистави військовослужбовець Олександр Ткачук. Вистава створена в рамках «фестивалю перших п’єс» Театру Ветеранів – інноваційного простору психологічної реабілітації, започаткованого ТРО Медіа спільно з Театром Драматургів.

«Ми живемо в цій страшній реальності, в яку хочемо ще трішечки більше занурити глядача. Кожен має свою історію в цій війні, хтось безпосередньо в бою, хтось спостерігає її через спілкування з рідними, хтось бачив по телевізору. А ми показуємо свою версію нашої реальності. Не можу побажати вам приємного перегляду, і ви зрозумієте чому, але побажаю такого перегляду, який змусить вас замислитися», – так представив прем’єру «Військової мами» в Театрі Драматургів Максим Курочкін, художній керівник Театру Ветеранів.

ОЛЕКСІЙ ВОРОТНІКОВ: РОБОТА НАД ВИСТАВОЮ – ПРОСТО ІДЕАЛЬНА ІНТЕГРАЦІЯ, КОЛИ ТИ НАПРЯМУ СПІЛКУЄШСЯ З ВІЙСЬКОВИМИ

Це водночас парадоксальна, але дуже органічна історія. Виконавці ролей – як цивільні, так і військові, як професійні актори, так і ветерани, що тільки вчаться ними бути.

Маленька замальовка: глядач-військовий після прем’єри запитав у актора, який грав комбата: «А ви військовий чи цивільний?». Той відповів: «Цивільний». «То ви суперкласний актор, бо я з таким комбатом пішов би у бій!», – захоплено відреагував глядач.

Після прем’єри ми розпитали у команди про їхню роботу над такою суспільно важливою виставою, яка здатна стати містком між цивільними й військовими. Адже зараз доводиться чути і про прірву, яка з’являється між ними...

«Робота над виставою була просто ідеальною інтеграцією, коли ти приходиш і напряму спілкуєшся з військовими, – ділиться актор Олексій Воротніков, який грає бійця з позивним Ганджубас. – Звісно, я не можу на 100% зіграти військовослужбовця, я не військовий. Але я намагаюся ці обставини взяти на себе. І у нас тут люди з бойовим досвідом, і мені здається, якби я робив це нечесно, мені б сказали: «Льоша, йди звідси!».

Олексій згадав перший день, коли команда тільки знайомилася й один з акторів сказав режисеру: «Хто ці всі люди, пробий їх, будь ласка, бо я не знаю, з ким я буду працювати». Мова про виконавця ролі бійця з позивним Борода – ветерана Миколу Левкуна, котрий ще з часів АТО був офіцером Нацгвардії спецпідрозділу «Омега».

«Він постійно ходив у тил до ворога і робив там свої важливі справи, – розповідає про Левкуна режисер. – Але якось він ступив «не туди» і залишився без обох ніг... Зараз він на протезах, хоча ви, мабуть, цього навіть не помітили! Бо він живе своє хороше цивільне життя. Микола – чемпіон світу з парабобслею, ну а ще – професійний актор». 

МИКОЛА ЛЕВКУН: МІЙ ПЕРСОНАЖ ІДЕ В СЗЧ, ТОМУ ЩО СІМ’Я РОЗПАДАЄТЬСЯ

І так сталося, що людина, яка служила в спецпідрозділі на офіцерських посадах, професійний військовий – 17 років в армії! – грає військовослужбовця, який іде в СЗЧ (самовільне залишення частини)! 

Левкун посміхається: «Але ж він іде, не тому, що сам поганий, а тому, що сім’я розпадається… Таке буває, у мене теж були хлопці, які казали: «Володимировичу, треба пару днів, заспокоїти сім’ю і повернутися назад». Мені дуже неприємно, що я його граю, але я вчуся. Я ж не професійний актор, тільки вчуся. А з приводу «Хто ці люди?»… У мене була закрита ком’юніті, а тут якісь люди за одним столом, я не знаю, хто вони, то й попросив пояснити (сміється).

Актор Максим Бурлака грає «бусифікованого» солдата Назара, який аж ніяк не хоче воювати і щиро не розуміє, за що він має гинути. «Мене дівчина кинула через усе це, бо не хоче чекати», – говорить його персонаж, який насправді проходить чи не найпомітнішу трансформацію протягом дії. Щойно він відчув себе в бою, сам знищив ворожу техніку – це надихнуло, надало йому впевненості, що він потрібен саме тут і зараз. А кохана ще пошкодує, що кинула такого героя...

«Я влився в цей проєкт трошки пізніше інших, вони вже готувалися до прогону, а я намагався зрозуміти хто з них хто: хто цивільний актор, а хто служить. І вони всі так правдиво грали, що я не міг відразу розрізнити!», –  поділився після прем’єри Максим.

ОЛЕКСАНДР ЯЦЕНТЮК: АЛІНА САРНАЦЬКА ОПИСАЛА КОМБАТА ТАК, ЩОБ ПОКАЗАТИ ЙОГО ЖАХЛИВИМ, А Я ЙОГО ЗРОБИВ НЕ ЖАХЛИВИМ

Актор Олександр Яцентюк, який минулого року зіграв полководця Отелло в блискучий однойменній постановці режисера Давида Петросяна (Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки) та увійшов до топу кращих акторів за версією Київського Рейтингу Укрінформу «Театральний інфобум-2024», тут грає Комбата. І якщо вистава називається «Військова мама», то, здається, герой Яцентюка по праву може зватися «військовим татом». Адже це людина, яка навіть коли говорить щось різке і безкомпромісне, як от «жінкам не місце на війні», але це з любові, з переживання за них. За його жорсткістю, мужністю, брутальністю навіть відчувається переживання за кожного свого солдата.

«Аліна Сарнацька навіть говорила, що писала про комбата так, щоб показати його жахливим, а я його зробив не жахливим, – посміхається Яцентюк. –  І це була моя задача показати людину, яка приймає «непопулярні рішення», змушена робити речі, від яких підлеглі не в захваті, бо повинна тримати дисципліну. Але це війна, це військо, і ми розуміємо, що такі командири є і мають бути, бо демократія тут мало чим допоможе. Тому мій комбат такий».

Я БАГАТО ДИВИВСЯ, ЧИТАВ, СПІЛКУВАВСЯ З ВІЙСЬКОВИМИ, ЩОБ МІЙ КОМБАТ БУВ УПІЗНАВАНИМ – ЯЦЕНТЮК

Олександр Ткачук додав, що на початку написання п’єси такої об’ємної ролі комбата там не було, але вона напрошувалася. І коли команда допрацьовувала виставу після фестивалю, то він просив драматургиню написати для комбата перший монолог.

«Ми вже знали, що це буде роль Яцентюка і він зможе класно зіграти. Аліна каже: о’кей, напишу «мерзенний діалог». Мерзенний – малося на увазі під кутом її спогадів про те, як їй, бойовій медикині, говорили: «А ти порахуй, скільки жінок насправді на війні? Пів відсотка?». Тобто з точки зору жінки вона ніби намагалася зробити комбата «поганим», але актор його так подає, що таки співпереживаєш, коли він говорить, що справді жінці там не місце, а з іншого боку, герой і сам змінюється, усвідомлює й у фіналі дякує жінці-військовій. Тобто, незважаючи на гендер, це наша спільна мета – боротьба й перемога», – поділився режисер.

Сам же актор Яцентюк розповів, що давно хотів працювати в Театрі Драматургів. І коли режисер запросив, і він прочитав п’єсу, йому дуже сподобалося. Але щось не вийшло по датах і читку провели без нього, а потім вирішили, що він на цю роль може не погодитися, бо вона маленька.  То й дописали великий перший монолог Комбата.

«Я був просто в захваті від того монологу! – згадує Олександр Яцентюк. – Для мене це перший досвід, коли я потрапив у простір, де військові, де немає зайвих слів, де вирує внутрішня енергетика хлопців, яка наповнює, заспокоює. Я багато дивився, читав, спілкувався з ними, щоб мій Комбат був упізнаваним. Тут багато діючих або колишніх військових, вони підказували, робили якісь поправочки. Весь процес йшов дуже легко».

СОФІЯ БРОВКО: ЦЕ ВАЖКА П’ЄСА І, НА ЖАЛЬ, ВОНИ ТАКІ Є ТА БУДУТЬ З’ЯВЛЯТИСЯ ЗАРАЗ

Виконавиця головної ролі – «військової мами», бойової медикині Насті – актриса Софія Бровко говорить, що їй працювалося над роллю цікаво, але, звісно, теж не просто.

«Це жахливо, те, що відбувається з героями вистави, з усіма нами. Це важка п’єса і, на жаль, вони такі є та будуть з’являтися зараз. Я дивилася та читала багато інтерв’ю з різними дівчатами – бойовими медиками. Це непроста роль…», – говорить Софія. А режисер Олександр Ткачук додає, що його щоразу вражає, як акторка і на репетиціях, і на кожній виставі все переживає сама, особливо у фінальній сцені.

«Завжди у мене серце виривається, хоча я знаю, що буде й уже сто разів бачив виставу», – говорить він. 

ВИСТАВА МАЄ СКАЗАТИ: «ЛЮДИ ВКЛЮЧІТЬСЯ, ОБ’ЄДНАЙТЕСЯ, НЕ БУДЕ ІНШОГО МОМЕНТУ!» – ОЛЕКСАНДР ТКАЧУК

А в мене під час перегляду вискакувало серце не тільки від реальності на сцені, а ще й від обурення: невже насправді хтось вважає, що має моральне право кидати «військовій мамі» образливі слова, що вона «зозуля»?

«Наведу приклад з 2014 року, коли я був командиром взводу, – відповідає на мої сумніви режисер Олександр Ткачук. – У мене був побратим, який пішов служити добровольцем. Він батько трьох дітей і дружина не сприймала його рішення йти у військо, не розуміла заради чого це. І замість того, щоб підтримати морально, вона весь час телефонувала і довбала: ти нас кинув, коли ти вернешся? Це його накручувало і він вчиняв те, що руйнувало атмосферу в підрозділі, підводило побратимів під небезпеку. Це я до того, що суспільство у нас різношерсте, люди часто піддаються на маніпуляції, вони не хочуть співпереживати, думають лише про своє. А все це призводить до глобальних загроз, таких як перспектива втрати держави. Це може прозвучати пафосно, але якщо на початку минулого століття українці не об’єдналися, то це тому, що вони ще не до кінця розуміли, що таке держава. Зараз знову робити цю помилку ми вже не маємо права».

Тому, на переконання режисера, ця вистава має на меті показати: люди включіться, об’єднайтеся, не буде іншого моменту!

ЦЕ ВИСТАВА ДЛЯ КАМЕРНИХ СЦЕН, БО ОБМЕЖЕНИЙ ПРОСТІР ДОЗВОЛЯЄ ЗАНУРИТИ ГЛЯДАЧА В АТМОСФЕРУ БЛІНДАЖА…

«Військова мама» – вистава для камерних сцен, тому що обмежений закритий простір дозволяє занурити глядача в атмосферу бліндажа, в те середовище, де існують військові. Але команда вже думає й про велику сцену, якщо, наприклад, поїхати в тур містами України, де такі умови є не завжди.

«Ми не боїмося інших сцен, готові їздити, показувати, це наша перша ластівка, а для мене – перший театральний режисерський досвід, бо до цього я знімав фільми, – говорить режисер. – Та й тема загалом для українського театру нова і зараз малесенькими крапельками тільки починає з’являтися. А ми цьому намагаємося сприяти, вчимо ветеранів, даємо їм знання як розповідати свої історії», – ділиться планами Олександр Ткачук.

Та й зараз «Військова мама» йде не тільки на сцені Театру Драматургів, її включили до репертуару Національного драматичного театру імені Марії Заньковецької (Львів), а також вона йде на сцені Театру драми і комедії на Лівому березі і саме на цьому столичному майданчику наступний показ «Військової мами» відбудеться 22 лютого.

Поки що грає один склад: Софія Бровко, Микола Левкун, Олександр Яцентюк, Олексій Воротніков, Максим Бурлака, Вероніка Хникіна, Поліна Філіппова, Ідан Ревуцький, Михайло Орел, Макс Девізоров, Микола Кобилюк, Андрій Ковтун, але творці мають плани зробити ще й резервний склад, бо надіються: буде багато запитів. 

«Головне, щоб люди ходили, дивилися, робили з цього висновки і починали діяти», – переконана творча команда вистави «Військова мама».

Любов Базів. Київ

Фото Олега Пальчика