Рецензія на фільм «Субстанція»

У 1990-х Демі Мур була справжньою кінозіркою Голлівуду, на яку усі хотіли бути схожими. Після виходу «Привида» у неї закохалися всі (не тільки Брюс Вілліс). Проте з часом її кар'єра пішла на спад, адже вона народила трьох доньок, а в Голлівуді матерів не дуже шанують. Щойно жінці виповнюється 30, як її поступово списують у тираж. Через це акторки й намагаються усіма силами продовжити свою молодість, вдаючись до жорстоких та небезпечних пластичних операцій та ін'єкцій. Мур не стала виключенням, і саме цій одержимості красою та молодістю й присвячено її новий фільм «Субстанція», за який вона незабаром отримає свій перший в кар'єрі «Оскар».

Сюжет психологічного горору «Субстанція» насправді дуже простий і зрозумілий кожній жінці, адже не тільки відомих акторок оцінюють за їхньою зовнішністю. Кожна дівчинка, яка досягає пубертату, стикається з небажаними оцінками щодо свого обличчя та тіла в школі, на вулиці чи в соцмережах, причому часто від дорослих дядьків. Тож цей фільм жахів, які всі обговорюють останні місяці, засновується на реальних подіях, хоча й має фантастичну складову. Яку? Ось тут починається найцікавіше. Адже натхненням для стрічки став культовий фільм «Сяйво», який вже майже пів сторіччя лякає глядачів.

В «Субстанції» Мур грає Елізабет Спаркл, голлівудську знаменитість, яка є ведучою популярного фітнес-шоу на телебаченні. І, варто зазначити, що Мур виглядає в блискучому трико приголомшливо. Складно повірити, що їй 62 роки. Проте безжальна індустрія у вигляді стрьомного продюсера шоу (його зіграв Денніс Квейд) вирішує, що час замінити її на молодшу ведучу. Тож Елізабет безцеремонно відправляють на пенсію. Не маючи нічого, крім своєї роботи, жінка наважується ризикнути своїм життям і вколоти собі ін'єкцію загадкової речовини кислотного кольору, яка має її омолодити. Але насправді ця речовина моторошним чином розділяє Елізабет на дві людини, виштовхуючи з її тіла молодшу версію. І ця версія називає себе Сью. Але є нюанс: вони мають мінятися кожен тиждень, інакше може статися щось жахливе. І, звичайно, незабаром Сью намагається витіснити Елізабет, забуваючи, що насправді вони — одне ціле.

Режисерка Коралі Фаржа взяла на роль Сью молоду й красиву акторку Марґарет Кволлі, але насправді головною зіркою тут виступає Демі Мур. Чого тільки вартує та вже знаменита сцена у ванній, коли вона, збираючись на побачення (і шикарно при цьому виглядаючи у червоній сукні), починає стирати з себе макіяж, бо за всі роки сексизму й мізогінії в індустрії вона повірила, що є негарною і не може себе прийняти. «Субстанція» в першу чергу є фільмом жахів про дисморфію тіла, що є страшним психічним розладом, і Мур блискуче це зіграла. Жінкам з дитинства втовкмачують те, що з їхнім обличчям та тілом, з ними щось не так, що вони мають бути худішими чи товстішими, вищими чи нижчими, стрункими, але не занадто, з волоссям правильного кольору та довжини, з довгими віями та відсутністю зморщок, наче це найстрашніше, що може статися у житті. Звичайно, що ні, але індустрія краси заробляє на цьому мільярди, тож навряд чи колись зупиниться.

Багато хто критикує фінальний акт «Субстанції», де Елізабет та Сью перетворюються на страшного монстра, але Фаржа зробила це не просто так. Є певна іронія в тому, що Елізабет/Сью, яка ніяк не могла себе прийняти й полюбити, з посмішкою виходить на сцену у тій вечірній сукні, відчуваючи себе при цьому найпрекраснішою на світі. Адже все пізнається у порівнянні, правда ж? Та й без цього третього акту «Субстанція» не викликала б у глядачів такої яскравої та емоційної реакції. Мені досі цей монстр сниться у кошмарах, хоча насправді він викликає не стільки жах, скільки співчуття. Перед нами однозначно один зі знакових фільмів цього десятиріччя, і я щиро сподіваюся, що ця роль принесе Мур заслужений «Оскар».

Насправді про психологічний горор «Субстанція» можна говорити довго, бо він показує в дзеркалі сексизм, ейджизм та мізогінію нашого часу, з якими треба боротися. Бо патріархату вигідно, щоб жінки замість того, щоб вкладати свої сили й ресурси в освіту чи бізнес, лягали під ніж і кололи собі всіляку гидоту, марно намагаючись залишатися вічно молодими. Заради чого? Заради схвалення чоловіків? Заради схвалення інших жінок, яких так само суспільство вчить себе ненавидіти? Сподіваюся, що цей фільм багатьох змусив задуматися над цим і переглянути свої пріоритети в житті. За це й аплодую Мур. Без неї не було б «Субстанції».