Гостре слово і нелегке життя: ким був Лесь Мартович, чиє перше оповідання розкритикував Франко

"Еспресо.Захід" розповість про життя й творчість Леся Мартовича, одного з найяскравіших представників української новелістики. 

Біографія та шлях до письменництва

Лесь Мартович (справжнє ім'я Олекса Семенович Мартович) народився 12 лютого 1871 року в селі Торговиця, що нині на Івано-Франківщині. Він зростав у непростий час для українського народу — у складі Австро-Угорської імперії, коли селяни страждали від економічного гноблення, а українська культура перебувала під тиском польської та австрійської влади. 

Попри це, на Галичині зароджувався рух національного пробудження, і майбутній письменник з дитинства долучився до боротьби за права українців. 

Він зростав у родині сільського писаря. Батько, самостійно опанувавши грамоту, зміг піднятися з наймита до писаря та здобути авторитет у громаді. Цікавий факт, що за словами Василя Стефаника, рід Мартовичів походив із рабинської єврейської сім’ї, а дід письменника, охрестившись, був вигнаний із єврейської громади.

Лесь Мартович навчався у Коломийській гімназії, де познайомився з Василем Стефаником та Марком Черемшиною — майбутніми класиками української літератури. Ця дружба не лише вплинула на його світогляд, а й визначила його стиль письма. 

Уже під час навчання Мартович писав свої перші твори, а в 1888 році з’явилося його дебютне оповідання "Не-читальник". Воно мало бути опубліковане у Львові в літературно-науковому журналі "Товариш", але Іван Франко відхилив його з нищівним вердиктом. Кажуть, що він сказав: "Напишіть хлопцеві, щоби пера не брав до руки, бо він ніколи нічого не напише". Однак Мартович не зневірився у своєму таланті, а оповідання "Не-читальник"  вийшло у світ наступного року, у 1889 році в Чернівцях під криптонімом Л. М. 

Вже через рік його виключили з Коломийської гімназії, і він продовжив навчання в Дрогобичі, яке завершив 1892 року. Того ж року вступив на юридичний факультет Чернівецького університету, однак через фінансові труднощі закінчив навчання лише через 17 років у 1909 році, але вже у Львівському університеті.

Лесь Мартович не мав змоги присвятити себе лише творчості, тому почав багато працювати в адвокатурі. У 1895 році успішно склав екзамен і отримав право працювати адвокатським помічником. У своїй роботі, він намагався захищати селян у судових справах, виступав за розширення прав українців.

Крім цього, він брав активну участь у громадській діяльності: працював у просвітницьких гуртках, збирав фольклор, засновував читальні. Редагував газети "Хлібороб" (1893) і "Громадський голос" (1897–1898), був членом Української радикальної партії, яку заснував Михайло Драгоманов. Ця партія боролася за права селян та культурну автономію українців у складі Австро-Угорщини. 

^{Будинок адвоката Озаркевича у Городку, де кілька років працював Мартович} 

1898 року Лесь Мартович переїхав до Львова, де його твори стали регулярно друкувати. Працював у Львові, Дрогобичі, Городку й Стрию. З 1905 року тяжко хворів. Попри це, він вирішив відкрити свою адвокатську контору, але через погіршення здоров’я у 1910 році припинив юридичну діяльність.

Останні роки мешкав у селі Зарубани, співпрацював із львівськими виданнями. 1914 року здобув ступінь доктора права. Помер 11 січня 1916 року в селі Погарисько, похований у Монастирку, що Львівщині. Його життя обірвалося на 44-му році.

Тематика та стиль творів Мартовича

Мартович був представником критичного реалізму і "покутської трійці" (разом із Стефаником та Черемшиною). Його творчість відзначалася глибоким соціальним змістом і сатирою на тогочасне суспільство. 

Він описував життя селян, їхню бідність, боротьбу за справедливість, висміював несправедливий суспільний лад, корупцію, лицемірство чиновників і духівництва.

На сьогодні відомо, що Лесь Мартович є автором 27 оповідань. Він писав їх з селянського життя покутською говіркою української мови.

Серед найвідоміших його творів:

• "Мужицька смерть" — глибоке відображення соціального розшарування селянства;
• "Забобон" — сатира на темноту і забобонність людей;
• "За межу" — зображення селянських поневірянь у пошуках справедливості;
• "Стрибожий дарунок" — гумористичне оповідання про недолугість бюрократичної системи;
• "Смертельна справа" — оповідання, якого австрійка влада боялася, бо воно нібито могло викликати в читачів "зневагу й ненависть" проти парламенту.

Лесь Мартович залишив після себе невелику, але дуже вагому літературну спадщину (за життя видано 5 книжок-збірок оповідань). Сьогодні його твори продовжують читати та вивчати, адже вони правдиво відображають життя українського народу кінця XIX — початку XX століття. Його сатира і критика соціальних проблем не втратили актуальності й сьогодні.

Мартович залишився в історії як талановитий письменник, що відстоював права простого люду і змальовував його життя без прикрас. Його ім'я стоїть поряд із Василем Стефаником та Марком Черемшиною як одного з найяскравіших представників української новелістики.

Читайте також: Письменник зі Львова, що став батьком мазохізму: 189 років тому народився Леопольд фон Захер-Мазох