Як кохали в XIX столітті: усе про залицяння, зізнання та відзначення Дня святого Валентина в українських містах

Життя в XIX столітті дещо відрізнялося від сучасного. Прояви уваги, подарунки, запрошення на побачення та освідчення в почуттях теж мали чіткі вимоги: жодних зайвих дотиків, надмірних відвертостей та відхилень від норм етикету. 

Та все ж — як (за правилами пристойності) кохали в XIX столітті? Про залицяння, кавалерування та відзначення Дня святого Валентина розповідає дослідниця моди та життя українських і європейських міст XIX-XX століть Валерія Станова.

Як залицялися в XIX столітті

У XIX столітті прояви уваги мали строгі соціальні норми та часто були завуальованими.

Чоловіки найчастіше готували жінкам подарунки та запрошували на прогулянки та спільні заходи. Якщо дівчина була зовсім юною, то робили це з дозволу батьків чи опікунів. 

Жінки отримували букети квітів, парфуми, предмети для малювання, книги або витончені дрібнички, які відповідали моді того часу. Проте дорогі подарунки часом вважалися зухвалими, якщо між парою не було офіційних стосунків. Романтичні почуття висловлювалися і завдяки завуальованим компліментам або жестам. 

First Class: The Meeting…and at First Meeting Loved. Abraham Solomon

Запрошення на прогулянку або бал також було популярним способом залицяння. Оскільки правила етикету забороняли залишатися наодинці, пара зазвичай зустрічалася в супроводі родичів або компаньйонів. Важливу роль відігравали танці на світських вечорах — чоловік, запрошуючи жінку на танець, показував свою симпатію. Якщо пара танцювала разом кілька разів за вечір, це вже вважалося серйозним проявом уваги. Неодруженим етикет дозволяв танцювати не більше трьох разів. 

Young Couple in an Interior. Carl Johann Spielter

Соціальні норми обмежували ініціативність жінок у залицяннях, проте вони все ж виявляли свою симпатію завдяки таємним жестам. Один із найпоширеніших способів — мова віяла, квітів, рукавичок або хустинок.

Жінки висловлювали прихильність через довший, ніж належить, погляд або легку усмішку — тоді це вважалося досить сміливим.

Листуванням також проявляли увагу, хоча відкрито говорити про почуття вважалося непристойним. У вищих колах суспільства писали вишукано, навіть літературно, з використанням метафор, цитат із поезії або філософських роздумів. У нижчих прошарках суспільства мова була простішою, але все ж дотримувалася норм пристойності. Листи могли передаватися через друзів, родичів або слуг.

The Reluctant Bride. Auguste Toulmouche

Жінки натякали на свої емоції через вишукані формулювання або обирали особливий папір чи парфумовані аркуші, додаючи малюнки квітів. Під час заходів або прогулянок вони дозволяли кавалеру провести себе довше, ніж належить, або танцювати з ним декілька разів поспіль. Також  жінки інколи дарували чоловікам символічні речі —  зокрема, власноруч вишиті носовички, портрети в мініатюрних медальйонах чи маленькі букетики з квітів. 

Виходом за межі суспільних норм вважалися надто відверті листи або прояви почуттів у присутності інших, особливо в публічних місцях. Було недопустимо торкатися без дозволу, запрошувати на побачення без супроводу, робити відверті компліменти про зовнішність та дарувати надто особисті речі — наприклад, ювелірні вироби для незаміжньої дами чи білизну.

Two ladies are presented to Emperor Franz Joseph at a ball in the Hofburg Imperial Palace. Wilhelm Gause

Як знайомилися та робили пропозицію

Знайомство майбутніх наречених часто відбувалося через родичів або на світських заходах. Після цього чоловік міг почати залицяння, але з дозволу сім’ї дівчини. Перші зустрічі проходили під наглядом родичів або в компанії друзів, а вже після певного часу дозволялися більш особисті розмови. Проявляли увагу стримано: хлопець міг надсилати квіти, книжки, писати листи, супроводжувати даму на прогулянці чи запропонувати танець на вечорі. Будь-який фізичний контакт (навіть простий дотик до руки) вважався інтимним жестом. 

Наприкінці XIX століття відбулося значне послаблення етикету для багатьох верств населення. 

Пропозицію робили після кількох місяців або навіть років знайомства — усе залежало від статусу сімей та обставин. Перед цим чоловік мав офіційно попросити дозволу у батька нареченої, іноді — без присутності самої дівчини. Якщо родина схвалювала союз, пара могла оголосити про заручини. Далі вони готувалися до весілля і спілкувалися під наглядом, хоч і мали часом короткі зустрічі наодинці. 

The Proposal. Alois Heinrich Priechenfried

Серед звичайних містян поступове зближення з обов’язковим схваленням сім’ї теж залишалося незмінним. 

Протягом століття також існували послуги свахи за додаткову оплату. Жінка підбирала панові наречену, заздалегідь дізнавшись про її родину та статус у суспільстві. Наприкінці XIX століття також звертались у міську газету з оголошенням для знайомств.

Під час сватання до чоловіків та жінок були чіткі вимоги. Зважали на походження, фінансову спроможність та репутацію чоловіка. Освіта й виховання також відігравали важливу роль: він мав бути ерудованим, добре знати етикет і вміти поводитися в суспільстві. Від нього очікували серйозних намірів та відповідального ставлення до майбутньої сім’ї. Жінка мала бути з доброї родини, вихованою, скромною, цнотливою, якщо вперше виходить заміж, та вміти вести господарство. Зважали також на її посаг, особливо якщо наречений мав високий статус, а родина нареченої прагнула вигідного союзу.

Серед більш простих верств населення вимоги були менш жорсткими, але теж мали свої особливості. Від чоловіка очікували працьовитість, стабільний дохід чи перспективи заробітку, а також здатність утримувати сім’ю. Дівчина мала вміти вести господарство, шити, готувати та доглядати за дітьми. Репутація відігравала важливу роль у всіх соціальних прошарках, адже погані чутки могли зруйнувати шанси на вдале одруження. Крім того, велике значення мали згода родини та відповідність соціального статусу майбутнього подружжя, оскільки шлюби часто розглядалися як економічний чи соціальний союз, а не лише як особистий вибір. Якщо дама не змогла вийти заміж, то часто залишалась доглядати дітей своїх родичів.

The Ace of Hearts. Hans Buchner

Як відзначали День святого Валентина 

В  Україні традиція відзначення Дня святого Валентина зʼявилася в XIX столітті разом із західноєвропейськими тенденціями. Свято стало популярним здебільшого завдяки аристократії та інтелігенції, яка мандрувала за кордоном. 

Для заможних людей День святого Валентина часто був частиною масштабних святкувань, де показували свій соціальний статус. Інші верстви населення відзначали подію більш інтимно та скромно, але не менш щиро.

Увагу найчастіше проявляли чоловіки, хоча все залежало від соціального контексту та класу. У високому суспільстві саме вони були ініціаторами: обирали подарунки або організовували побачення.

Однак у менш заможних верствах з більш демократичними стосунками ініціатива могла належати обом. Жінки також дарували своїм обранцям рукодільні валентинки чи невеликі подарунки. 

Courtship. Charles Joseph Frédéric Soulacroix

Пари в стосунках проводили день разом: гуляли, каталися на ковзанах чи влаштовували спільний вечір. Містяни з більш заможного прошарку суспільства організовували бали або вечері, де кавалери могли офіційно висловити свої почуття дамам. Для тих, у кого лише зароджувалось кохання, свято було можливістю натякнути на свої почуття, надіславши анонімну листівку або подарунок.

Серед мешканців міст поширювалися рукодільні валентинки — паперові картки з малюнками, віршами чи візерунками, до яких також додавали гербарій. Закохані обмінювалися солодощами, парфумованими носовими хусточками, а деякі чоловіки дарували коханим гребені для волосся чи прості срібні прикраси. 

The afternoon visitor. Charles Joseph Frédéric Soulacroix

Заможні містяни віддавали перевагу вишуканості. Чоловіки дарували дамам дорогі парфуми, прикраси, які відповідали ювелірному етикету, розкішні рукавички, віяла, порцелянові статуетки та музичні шкатулки. Особливо сентиментальними вважали локони волосся, поміщені у мініатюрні рамки чи кулони.

Деякі мешканці міст з середини XIX століття обмінювалися антивалентинками, що висміювали або іронічно ставилися до свята. Такі листівки містили дотепні, а іноді й саркастичні повідомлення. Вони були популярними серед людей, які не поділяли святкової атмосфери або розчарувалися в коханні.