Художниця-постановниця Джуді Беккер: «Під час роботи над «Бруталістом» я шукала трагічну красу»

20 лютого в українських кінотеатрах виходить один із найгучніших фільмів року — «Бруталіст» режисера Брейді Корбета. Стрічка триває 3,5 години й має 10 номінацій на «Оскар», зокрема в категорії «Найкращий фільм». «Бруталіст» розповідає про талановитого угорського архітектора Ласло Тота, котрий у повоєнний час — під тиском нових політичних реалій — емігрує до США. Художниця-постановниця «Бруталіста» Джуді Беккер розповіла ZN.UA про джерела бруталістської естетики стрічки, натхнення київським крематорієм і досвід роботи над масштабним кіно.

— ПаніБеккер, «Бруталіст» ужевстигстатисенсацією:10номінаційна «Оскар», три «Золотіглобуси», «Срібнийлев» наВенеційськомукінофестивалі,відзнакивідГільдіїрежисерівіГільдіїкіноакторівСША.Виотрималидругувкар’єріномінаціюзароботухудожника-постановника(перша — за «Американськуаферу»).Чиочікувалинастількигучногоуспіху?

— Ми всі — я, режисер Брейді Корбет, продюсери, операторська група, моя команда, костюмери — від самого початку усвідомлювали, що робимо досить масштабне кіно. Ми щиро вірили в «Бруталіста» й прагнули створити епічну історію про людину, яка опиняється між минулим і майбутнім. Те, що фільм отримав стільки нагород і такий потужний резонанс, — приємна несподіванка. Дуже радію, що критики й глядачі помітили в «Бруталісті» не тільки постать архітектора, а й загальнолюдську історію пошуку себе після кардинальних історичних потрясінь. Ми всі вірили в цей проєкт, і я рада, що наші зусилля оцінили так високо.

— Якщопорівнятизіншимивашимироботами,тутзавданнябулонетількивідтворитиепоху,айвізуалізуватиідеївигаданогоархітектора.Щовиявилосянайскладнішим?

— Найперше — те, що я фактично проєктувала простір від імені головного героя. Ласло Тот пережив великі втрати в Угорщині, мусив виїхати через зміну політичного режиму та шукати себе в США. Йогобіль,алейтворчасміливістьмаливідчуватисявкожнійбетоннійлінії. Це нагадувало метод-акторство (methodacting. — П.К.), тільки в масштабі архітектури. Я намагалася передати, якпереживанняперсонажаговорять ізглядачемчерезстінийконструкції.

— Яквивтілювалипоступовурозбудовуспоруди(громадськогоцентру)наекрані?

— За сценарієм, архітектор Ласло споруджує великий комплекс із каплицею, бібліотекою й театральним залом. Звісно, ми не могли справді звести цю гігантську будівлю. Тож я розбила її на кілька окремих локацій, підсилюючи реальні об’єкти бруталістської архітектури власними декораціями й макетами. Зібравши всі фрагменти докупи в монтажі, ми отримали ілюзію цілісності. Це відповідає й внутрішньому конфлікту Ласло — вінпрагнедосвітла,великоїмети,алеминулетисненанього,начебетонністіни.

— Якучастинуспорудивинасправдізбудували?

— Усе, що бачимо на екрані, — будівельний майданчик, колони, сходи, що ведуть у підземелля, шахту кар’єру та певні фрагменти будівлі — ми створювали фізично. Потім іще розробили масштабний макет приблизно три метри завдовжки, де було повністю продумано екстер’єр та інтер’єр центру. Ми вкривали його матеріалом, що нагадує бетон, і дуже детально пропрацювали всі пропорції — буквально як справжню будівлю, тільки в мініатюрі. Мені, звісно, хотілося зняти повноцінну прогулянку камерою крізь цей макет. У фільмі бачимо і внутрішні приміщення, і зовнішній вигляд центру. Це було захопливо — створювати справжню модель, а не покладатися лише на комп’ютерну графіку. Одне з найприємніших відчуттів під час роботи — те, що ми намагалися робити якнайбільше фізичних речей у кадрі.

— Якасценазпоглядухудожньогорішеннявамнайбільшезапам’яталася?Девідчули: «Осьвоно!»?

— Напевно, епізод із недобудованою каплицею під фінал другого акту. За сценарієм, Ласло від початку хотів, щоб цей простір уособлював і сакральність, і нагадування про жахи війни та втрат. Ми використали білі мармурові колони, цікаву гру світла (пізнішепаніБеккерпояснила,щоцевідсиланнядоЦерквиСвітлазапроєктомТадаоАндо. — П.К.), навмисно залишили деякі деталі незавершеними. Коли знімали, я відчула, що архітектурасправдізаговорила: дзвінка тиша, відлуння кроків… Усе це ідеально зійшлося.

— ПаніБеккер,вінтерв’юдлямедіаTheForwardвизгадували,щоз-поміжджерелнатхненнябувсинагогальнийпроєктвихідцязУгорщиниМарселяБроєрауСкарсдейлі,штатНью-Йорк.

— Я виросла в Скарсдейлі. Ще з дитинства цікавилась архітектурою — з п’яти-семи років. У мене були лялькові будиночки, а дядько-архітектор мав моделі будівель, які мене страшенно приваблювали, хоча їх забороняли використовувати для дитячих ігор. Мама розповідала про синагогу (WestchesterReformTemple. — П.К.), побудовану у формі зірки Давида, але це можна помітити тільки згори. Ябулавраженаідеєю:зовніневидно,авсередині — прихованийсимвол. І коли ми почали продумувати заклад для фільму, я постійно думала, що мій герой, Ласло, все життя був оточений християнською символікою — від епізодів у концтаборі до перебування в Америці, де він навіть мав брати участь у церковних подіях. Тому хотілося додати щось, що свідчило б про його єврейську ідентичність. Спочатку я хотіла вписати зірку Давида, але це не спрацювало у фінальному вигляді. Тоді вирішила, що зроблю наголос на хресті, причому дуже очевидно. Це своєрідний троянський кінь: персонажеві наказують проєктувати християнський монумент, а насправді вся споруда нагадує крематорій, величезну «фабрику смерті». Я передаю у відповідь власний, досить провокативний подарунок замовникові проєкту, жорсткому багатієві Ван Бюрену (відякогоЛаслозазнаєзнущань. — П.К.).

— ПаніБеккер,знімали «Бруталіста» вУгорщині,аджетамзначнонижчіподатки,тожцедало змогу вкластисяувідносноневеликийбюджет (меншяк10млндоларів. — П.К.). ЯквамвдалосязробитизБудапештафіладельфійськілокації1940–1950-х?

— За свою кар’єру я не раз «переодягала» локації, наприклад, коли потрібно було знімати 1950-ті там, де вони не дуже збереглися. Будапешт почасти допоміг: стара промислова зона нагадувала Америку середини XX століття, не надто змінену модерними будівлями. Водночас ми стикнулися зі справжнім викликом — бракувало суто американських предметів побуту й декору. Тож відправили контейнер зі США з типовими кріслами, лампами, текстилем, аби деякі сцени, наприклад, із меблевою крамницею, виглядали достовірно. Так ми зшивали дві реальності — угорські локації й американську стилістику. Нашдевіз — обмеженнявчатькреативу. На костюми, декорації, масштабні конструкції часто бракувало ресурсів. Проте ми знаходили обхідні шляхи — чимало сцен із будівлею робили завдяки фрагментарному зніманню моделей конструкцій. У результаті кожна деталь мала бути ідеальною, бо не можна було закрити картинку чимось дорогим і масивним. Цей підхід працював на користь історії: вона стала пронизливішою й водночас має вигляд ручної роботи. Гадаю, мидосяглипотрібногобалансуавтентикийепічногорозмаху.

— Визгадуваливінтерв’юдляоднієїпрофільноїкіноспільноти,щонадихалисяйкрематоріями,зокремаїхньоювиразноюбрутальністю.Щосамепривабиловасуційархітектурі?

— Крематорії нерідко мають футуристичні бетонні форми й водночас несуть у собі сильний емоційний заряд — горя, прощання, пам’яті. Дляменевонисталиметафороюпереходувідодногостанудоіншого. Ласло, по суті, теж переходить від руїни свого старого життя до спроби побудувати щось нове. А будівлі крематоріїв, на мій погляд, надзвичайно промовисті: це й розрив із минулим, і певна надія, що народжується поміж бетонних реалій.

— Аякщодоважливоїспорудиукраїнськогобруталізму — Київськогокрематорію?Чизверталивинаньогоувагупідчасдосліджень?

— Так, Київський крематорій мене буквально зачарував хвилясто-бетонними формами. Переглядала багато фотографій, відео — в них є поєднання абсолютної суворості та поетичної плавності. В «Бруталісті» будівля Ласло стає одночасно й меморіалом минулого, й непростою надією героя. Мені здавалося, що київський об’єкт допоміг підказати цю двоїстість. Колиянамагаласязнайтивідтіноктрагічноїкрасидлянашогопроєкту,тосамекиївськаспорудасталаоднимізреференсів.

— Щобвипорадилитим,хтоплануєдивитися «Бруталіста» йупершезнайомитьсязбруталістськоюархітектуроюнаекрані?

— Спробуйтенебоятисябетону (усміхається). Багато хто вважає бруталізм сухим чи холодним, проте всередині цих форм може бути колосальний емоційний заряд. Михотілипоказати,щонавітьпростігрубіблокиможутьпередаватиібіль,інадію,івеличезнусилувідновлення. Звісно, будьте готові до тривалого сеансу (стрічкатриваєпонадтригодини. — П.К.), проте впевнена, що історія героїв і візуальний світ загалом вас зачеплять.

«Бруталіст» — це про те, як матеріалізується ідея: коли архітектура постає не тлом, а дзеркалом людської драми. 36-річний режисер Брейді Корбет уже встиг привернути увагу сміливими авторськими роботами й нетривіальними рішеннями — зокрема це перший американський фільм за останні 60 років, знятий повністю у форматі VistaVision, а в кінотеатрах його показують 70-міліметровими копіями. У стрічці є офіційна інтермісія (перерва), як у старих кінополотнах. Підготовка до фільму тривала сім років, а знімання — лише 34 дні: в Будапешті та італійському Каррарі, на знаменитому мармуровому кар’єрі, де колись працював Мікеланджело. Там, до речі, сталася й колізія зі справжнім Ласло Тотом — саме так звали чоловіка угорського походження, який 1972-го пошкодив легендарну скульптуру «П’єта» в соборі Святого Петра. Усе це додає фільму історичних, технічних та культурних пластів. І, можливо, найголовніше — показує, як крізь брутальні конструкції проглядає людяність і прагнення свободи. Вже незабаром український глядач матиме нагоду переконатися в цьому.