«Каллокаїн» — непомічена антиутопія про сироватку правди

Любителів жанру «антиутопія» важко здивувати чимось новим. Здавалося б, після орвелівського «1984» тему можна було й закрити — чим іще лякати? Проте автори не вгамовуються, змальовуючи різноманітні картини похмурого майбутнього, далекого або зовсім близького. Час від часу з’являються навіть нові бестселери жанру, як-от перекладена українською більш як за тридцять років від часу написання «Оповідь служниці» канадійки Маргарет Етвуд, або так досі й не перекладена у нас «Сліпа віра» британця Бена Елтона. То дивніше дізнатися, що повз тебе пройшла класика жанру — книга, цілком зіставна з такими його найкращими зразками, як «Ми» росіянина Євгена Замятіна та «Прекрасний новий світ» британця Олдоса Гакслі (обидві неодноразово перекладені). Йдеться про найвідоміший «Роман з ХХІ століття» (саме так він підписаний авторкою) — «Каллокаїн».

Написаний 1940 року, він став останнім у творчості молодої авторки, шведської письменниці Карін Боє (1900–1941), яка починала з поезії, згодом перейшла до літературної критики та прози, активно цікавилася навколишнім політичним життям і не витримала його тиску. Трагічний фінал настав на початку Другої світової війни, на тлі нещасливого особистого життя (з 1930-х Боє, розлучившись із чоловіком, відкрито жила з жінкою, страждаючи водночас від нерозділеного кохання до іншої жінки, своєї подруги поетеси Аніти Нартгос). Невиліковна хвороба (рак) Аніти посприяла фатальному рішенню — навесні 1941 року письменниця вжила смертельну дозу снодійного й померла в парку невеликого шведського міста Алінгсос, до якого приїхала підтримати подругу, що помирала.

В активний період свого недовгого життя Боє мала достатньо досвіду для пророчої антиутопії — адже протягом тривалого часу перебувала в соціалістичній організації «Кларте», заснованій французьким комуністом Анрі Барбюсом. Карін навіть побувала в СРСР, а в 1930-х жила в Німеччині, яку поступово захоплювали нацисти. Бачила письменниця також загарбування нацистами Австрії та Чехословаччини.

На такому життєвому ґрунті й зародився антиутопічний роман «Каллокаїн», який, на відміну від інших зразків жанру — вже згаданих «1984», «Ми» та «Прекрасного нового світу», котрі на радянських теренах побачили тільки під час Перебудови, дивом був презентований у тоталітарному СРСР як представник шведської фантастики.

1971 року в щорічному альманасі «Бібліотека сучасної фантастики», у випуску, присвяченому шведським авторам, виходить російською мовою «Каллокаїн» Боє (разом із чудовим і також недооціненим романом Пера Вальо «Вбивство на 31-му поверсі»). Перекладачці вдалося приспати цензуру, змістивши акценти роману до алюзій на Німецький Райх, схожості ж із власним суспільним ладом пильні цензори, вочевидь, не побачили.

Сюжет роману розгортається в майбутньому, в якому світ ділять Всесвітня та Світова Держави, що ворогують між собою. Відмінностей між антагоністами практично немає, ідеологія обох — повна належність людини Державі. Головний герой, хімік Лео Калль, веде щоденник цілковито відданого Державі громадянина, який задля її інтересів створив диво-препарат, мрію всіх тоталітаристів — безвідмовну «сироватку правди», ін’єкція якої безболісно розв’язує язика кожному. Однак у міру того, як під час експериментів у лабораторних піддослідних — потенційних ворогів Держави — проявляються всі їхні думки, герой починає сумніватися… На його подив і обурення, далеко не всі його «соратники» (в оригіналі — medsoldat) перебувають у захваті від ідеального устрою Всесвітньої Держави, і навіть намагаються залишити її, потайки перебираючись у місцевості, оголошені непридатними для життя після хімічних та бактеріологічних атак (до атомних війн авторка не дожила кілька років).

Гротескний характер роману робить сюжет дещо абстрактним, але деякі авторські знахідки дивують своєю пророчістю. Так, за вісім років до орвелівських «телескрінів» Карін Боє облаштовує в кожній оселі Держави всевидячі та всечуючі поліцейські Око та Вухо. Подібним до орвелівського світу описано побут підданих Всесвітньої Держави — убогий, матеріально обмежений. Та у своїй фантазії авторка йде далі — в її світі майбутнього дітей вилучатимуть із родин, аби з юних років отримувати старанних працівників, які житимуть у номерних профмістах Хіміків, Текстильників тощо.

Ну, а наріжним каменем роману стає ідея, яку Орвел пізніше назве «думкозлочином». Створюючи названий на його ж честь препарат «каллокаїн», хімік Калль розробляє ідею Закону про злочинні помисли, щоби карати відступників не за протидержавні дії, а на випередження — за протидержавні думки. Сам розробник був щирим носієм думок цілком державницьких, на кшталт таких: «Невже ми станемо нарікати, зауваживши, що наш гороховий суп став пісний та рідкий, мило нікуди не годиться, будинок от-от розвалиться, а нікому й за вухом не свербить? Ні, не станемо. Адже знаємо, що добробут — не самоціль і наші самопожертви служать вищій меті. Якщо раптом виявиться, що вулиці обгороджені колючим дротом, невже ми нарікатимемо на обмеження свободи пересування? Та ні ж бо! Адже знаємо, що це зроблено для добра Держави — поставлено перепону шкідникам… Держава — це все, окрема особа — ніщо. Ми усвідомлюємо і схвалюємо цю засаду». І зрештою на його наполягання «Закон про антидержавну ментальність» було ухвалено…

Роман «Каллокаїн» вийшов у серії «Майстри світової прози» у «Видавництві Жупанського» 2016 року. Переклав твір Олег Король, професійний перекладач. В його творчому доробку — переклади зі шведської (дюжини авторів, як упізнаваних на кшталт Сельми Лагерльоф, так і маловідомих пересічному читачеві), англійської (добрих два десятки так само — як визнаних метрів на кшталт Рея Бредбері, Вільяма Фолкнера чи Грема Гріна, так і скромніших; переклад товстенного «Мага» Джона Фаулза також є заслугою Короля), а ще польської, чеської та французької літератур. У післямові до роману перекладач знайомить читачів із яскравою біографією Карін Боє, яка на кількох сторінках книги виходить далеко за межі куцої статті у Вікіпедії. Презентація зразка світової антиутопії із затримкою в три чверті століття вийшла не надто гучною, якщо не сказати — непоміченою, та це можна виправити, адже знайти і прочитати книжку можна й сьогодні.