Яким був світ Бріджертонів: правила, суспільні норми та мода Англії епохи Регентства

Свою найвідомішу серію романів — історію про сімʼю Бріджертонів — авторка Джулія Куїнн помістила в декорації Англії доби Регентства, додавши книжкам витонченого та романтизованого антуражу. Її вибір зрозумілий — це доба легких суконь, вишуканих смаків, пишних балів, а також панування «тихої розкоші».

Маючи диплом Гарварда з історії мистецтв, Джулія Куїнн відчуває епоху та легко переносить в неї читача. Однак вона першочергово зосереджується на стосунках героїв і розглядає початок XIX століття як тло подій. Виправдано для авторського задуму, проте образливо для епохи і не завжди зрозуміло для читача. В якому світі жили Бріджертони? Наскільки суспільні норми визначали їхнє життя? У якому вбранні нам уявляти героїв книжок під час прочитання? Мистецтвознавиця Катерина Щербакова розповідає для ELLE.

Поза межами романів

Події серії про Бріджертонів охоплюють період 1813–1827 років, відомий як час англійського Регентства (або ж Ампір у Франції, де термінологією завдячуємо Наполеонівській імперії). Формально правління принца-регента в Англії (майбутнього короля Георга IV) тривало з 1811 по 1820 рік, коли він виконував обов`язки монарха через психічну хворобу свого батька, короля Георга III. Але загальний настрій епохи настільки асоціативно закріпився з початком століття, що Регентством почали називати час з початку XIX століття до 1830-х років. 

Така епоха ототожнюється з романами Джейн Остін, витонченими балами, суворими соціальними нормами та активним «сезоном» для пошуку шлюбів серед аристократії. Та попри розкіш прийомів, країна на початку століття переживала не найлегші часи. До 1815 року вона перебувала в стані війни з Наполеонівською Францією, паралельно переживала промислову революцію і жахливе безробіття, переповнення міст і процвітання нетрів з азартними іграми, криміналом та проституцією. 

Доба Регентства — це терези, де бідність та багатство намагаються втримати баланс. Бріджертонам пощастило бути привілейованими, однак зворотнім боком їхнього життя було обов’язкове дотримання норм свого оточення.

Правила світу Бріджертонів

Світ лондонської аристократії початку XIX століття обертався навколо світських сезонів. Більшість подій романів розгортається у період з листопада по червень — під час балів, прийомів, пікніків, театральних вистав у Королівському театрі, прогулянок в Гайд-Парку чи Сент-Джеймс-Парку, концертів та відвідувань опери. Світське суспільство з’їжджалося до столиці і готувалося будувати соціальні зв’язки та шукати вигідну шлюбну партію для неодружених і незаміжніх у родині. 

Бріджертони також беруть участь у грі — грають за правилами, де головними залишаються звʼязки та соціальний статус, а шлюб часто визначає особисте і фінансове майбутнє.

Етикет регламентував усі сфери життя та основні взаємодії в суспільстві. Щоб познайомитись з іншою людиною, ви мали бути представлені третьою особою. Візити здійснювались у другій половині дня та не тривали понад 30 хвилин. Крім того, жінка не могла відвідати людину вище її за статусом, допоки її не відвідали саму чи не лишили візитівку. А відвідування чоловіків жінками взагалі вважалося непристойним. 

Щоб вийти на прогулянку, незаміжня жінка потребувала супроводу іншої жінки, родича, близького друга родини або ж слуги. Інакше її репутація ставилася під сумнів, особиво в компанії джентльмена, і про це час від часу згадує Джулія Куїнн у романах. Вона пише й про інше правило — жінці не варто танцювати понад два рази з одним чоловіком, якщо хоче уникнути пліток і скандалів. 

Манера спілкування в суспільстві була тихою та розміреною, з ввічливою усмішкою. Особливо від жінок очікувалися стриманість та розважливість, а реакцією на жахливі події чи потрясіння мала стати непритомність, яка лише підкреслювала жіночність.

У світі полювання за вигідною партією Бріджертони справляють враження людей, які навчилися маневрувати, підпорядковуючись загальним правилам, але й не забуваючи про власні цінності. 

Гардероб героїв Джулії Куїнн

На сторінках романів крій чи особливості вбрання зустрічаються доволі рідко. Найбільше згадується колір суконь (особливо тоді, коли вони мають значення для сюжету) чи їхній матеріал. Але який вигляд справді мали ті сукні — авторка віддає читачам на домашнє опрацювання. Проте ми можемо це виправити та провести ревізію гардеробу Бріджертонів.

Формула, за якою легко ідентифікувати сукню початку XIX століття: завищена талія + поділ А-силуету + глибоке декольте. Дрес-код чітко регламентував етикет, і вбрання мало ретельно відповідати часу дня, події та місцю. 

Дафна Бріджертон, наприклад, починала б день з ранкових суконь. Вона б їх носила вдома чи під час прогулянок. Це найскромніша сукня її гардеробу, з довгими рукавами і закритим вирізом. 

Кейт Шеффілд у другій книзі та Пенелопа Фезерінгтон у четвертій під час своїх прогулянок ховають за сторінками спеціальні прогулянкові сукні — довгі й практичні, з високим коміром і довгими рукавами для захисту від сонця чи вітру. Їх прикрашають стрічки, рюші чи аплікації. 

Але особливе місце в гардеробі героїнь посідають бальні та вечірні сукні, що також мають між собою певні відмінності. В сукні для балу дівчина має танцювати, а оскільки танці того часу були доволі жвавими, вбрання шили коротшим та легшим. Для сукні використовували шовк, серпанок та атлас, також пишно декорували її мереживом, квітами, шитвом, бісером чи стрічками. 

Вечірнє вбрання було призначене для виходу на світський захід, прийом, відвідування опери. Його шили, швидше за все, з шовку, мусліну або оксамиту. Сукня також мала невеликий шлейф і, звісно, була ще більш розкішною, ніж попередня.

На гардероб джентльменів Джулія Куїнн звертає більше уваги — особливо в сценах, де герої позбавляються одягу. Чоловіча мода цього періоду, як і жіноча, передбачала одяг для дому, для справ і візитів, балів і світських заходів. Аналогічно до жіночого гардеробу — що статусніша подія, то дорожчі тканини та вигадливіше вбрання. Фрмула була такою: сорочка, жилет (або декілька, одягнених один поверх іншого), нашийна хустка, фрак з довгими фалдами та завищеною талією, брюки або бриджі з клапаном на гудзиках спереду та білі панчохи до коліна. З аксесуарів джентльмени носили циліндри, рукавички, та кишенькові годинники на елегантному ланцюжку чи шнурі.

Правдивість романів про Бріджертонів

Авторці романів доволі важко дорікнути в історичній неточності. Вона вдало вписує своїх героїв в зазначену добу, уникаючи зайвих деталей та акцентуючи увагу на атмосфері періоду. Попри це, є одна важлива деталь, яка перекреслює відчуття історичної достовірності романів — осучаснення героїв. 

Герої Джулії Куїнн радше нагадують людей, яких вихопили з сьогодення й перенесли в добу Регентства. Вони живуть в цьому суспільстві, реагують на його закони і грають за його правилами, та їхня сутність інакша. Часова межа стерта. 

Та це радше позитивна риса. Сучасні історичні романи мають право бути й такими: розглядати історичний контекст як тло для переживань та емоцій, поєднувати історичну канву й атмосферу з відчуттям актуальності героїв.

Крім того, романи Джулії Куїнн за своїм настроєм справляють враження казкових історій, а не історичних романів. В них суспільні норми разом з внутрішньою боротьбою героїв відіграють роль головних антагоністів, а протагоністи завжди отримують бажане. Сюжети, попри все, традиційно завершуються щасливим фіналом, а кохання перемагає історію. І хай «Бріджертони» будуть такими: яскравими, світлими, хвилюючими та затишними.

Авторка тексту: Катерина Щербакова