ТОП-15 книг про війну, написаних після повномасштабного вторгнення

Війна породила феномен нової української літератури, яка осмислює, рефлексує та реалістично змальовує жорстку воєнну реальність

Вже з 2014 року книги, що писали військові та цивільні автори, почали формувати окрему нішу в сучасній українській літературі. Початок повномасштабного вторгнення РФ в Україну у 2022 році став новим поштовхом для створення сильних та правдивих прозових та поетичних творів.

Укрінформ зробив добірку книг, написаних за три лютих роки війни, які варто прочитати.

«Бабах на всю голову», Віталій Запека

Це збірка пронизливих текстів про російсько-українську війну від автора-військовослужбовця, який не боїться бути відвертим.

У збірці воєнної прози Віталія Запеки – і перші чоловічі сльози, і справжнє кохання, і бувальщини та натуралістичні нариси з окопів Донеччини, і чесна оповідь про перші дні повномасштабного вторгнення. Читач знайде там і моторошні сцени, і моменти сентиментальності, що несуть світло сподівань.  

Сам письменник був на фронті з 2015 по 2018 рік. Тоді поклявся собі більше ніколи не писати про побачене на полі бою. Але коли почалася повномасштабна війна, Віталій порушив обіцянку – боявся загинути й не дописати історії. «Бабах на всю голову» він закінчив і впорядковував уже на передовій. У квітні 2024 року Віталій Запека отримав поранення від кулі снайпера, після чого 4 кілометри добирався самотужки до медиків.

«Битися не можна відступити», Павло Белянський

Автобіографічна книжка воєнної прози Павла Белянського чесна, як і вся його проза. Буде смішно, буде страшно, комусь прочитане може показатися незручним та занадто відвертим, але навряд когось залишить байдужим.

Це відверта і прониклива сповідь тих, хто не мав наміру бути військовим, але став на захист батьківщини із початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну: вчитель української мови з Кривого Рогу, установник вікон із Дніпра, бандит із Херсона, водій зерновоза з невеличкого полтавського села, власниця кав’ярні на узбережжі Каховського водосховища, письменник із Києва, зварювальник з металургійного комбінату, автослюсар, колишній студент. Ніхто з них не планував ставати військовим. Але почалося велике вторгнення російських військ в Україну, і всі вони взяли до рук зброю, щоб захистити свою країну. Тепер вони – бійці окремого штурмового батальйону ЗСУ.

Розповіді героїв наповнені болем, втратами, але також і надією, яка живить їхню боротьбу. 

Перший тираж книги було знищено внаслідок російського обстрілу друкарні «Фактор-друк». Тоді загинули семеро працівників друкарні і згоріло понад 50 тис. книжок, в тому числі «Мисливці за щастям» Валерія Пузіка та «Слова і кулі» Наталії Корнієнко.

«Мисливці за щастям», Валерій Пузік

Збірка щемких оповідань про життя на фронті та на деокупованих територіях, з яких, попри звільнення, війна нікуди не пішла. Села зруйновані, поля заміновані, але там живуть люди, які вірять, турбуються одне про одного, будують плани, усміхаються всупереч усьому. На деокуповані вулиці повертаються діти й весна.  

Це лаконічні історії про військових і цивільних, про те, як довіряти своє життя побратимам і незнайомцям, про звичайні буденні радості: можливість малювати, обіймати кошеня, не боятися тиші. Про обов'язок і вірність, утому й щастя, близькість смерті й наповненість життя. 

Книжку присвячено Максиму «Далі» Кривцову, поету й військовослужбовцю, який загинув у січні 2024 року. 

«Позивний для Йова. Хроніки вторгнення»,  Олександр Михед

Автор почав писати книжку «Позивний для Йова» у перший день широкомасштабного вторгнення і працював над нею протягом тринадцяти місяців – писав про те, що пережив разом із дружиною, про своїх батьків, які майже три тижні були в Бучі під час окупації.

Ця книжка не є винятково рефлексією автора, радше навпаки: він зібрав і виклав думки й переживання багатьох українців протягом першого року вторгнення. Українці, як і колись старозавітний Йов, нині проживають жахливі втрати. Як ми втрачаємо найрідніших друзів і домівки? Як змінюються українські діти і яку постпам’ять матиме наступне покоління? Врешті ​хто кожен із нас у цій війні?

Книга «Позивний для Йова» перекладена англійською, нідерландською та польською мовами. У 2023 році отримала премію імені Юрія Шевельова за найкращу українську есеїстику 2022 року, а також була у коротких списках Книги року ВВС-2023 і Шевченківської премії.

У 2024 році видання потрапило в перелік книжок від Financial Times, на які варто звернути увагу у 2024 році, та до рейтингу 50 найкращих книг у 2024 році за версією видання The Telegraph.

«Слова і кулі», Наталя Корнієнко

«Слова і кулі» – це збірка розмов з людьми, які роками творили український літературний процес і розвивали українську журналістику, а тепер перетворилися з оповідачів на суб’єктів історій – тих, хто оберігає наше теперішнє й робить можливим наше майбутнє.

Проєкт «Слова і кулі» з’явився з ініціативи культурно-видавничого медіа «Читомо» та Українського ПЕН і став можливим за сприяння Національного фонду на підтримку демократії (NED). Передмову «Такі, як були. Зовсім інакші» написав для видання Сергій Жадан.

Координаторкою проєкту стала Наталя Корнієнко, яка зібрала понад два десятки щемких історій, з яких декілька інтерв'ю були записані в небезпечних умовах виключно для цієї збірки. Герої книги виходили на зв'язок із бліндажів, переховуючись від ракетних обстрілів: між інтерв'ю деякі отримали поранення, а Вікторія Амеліна й Максим Кривцов загинули від лап країни-терориста.

До книжки входить 24 інтервʼю: Артем Чапай, Дмитро Крапивенко, Галина Крук, Анатолій Дністровий, Олексій Сінченко, Вікторія Амеліна, Андрій Любка, Богдан Коломійчук, Валерій Пузік, Петро Яценко, Ігор Мітров, Ярина Чорногуз, Катерина Міхаліцина, Євгенія Подобна, Максим Кривцов, Максим Скубенко, Тетяна Огаркова та Володимир Єрмоленко, Павло Стех, Сергій Шебеліст, Павло Вишебаба, Дмитро Лазуткін, Леся Ганжа, Федір Шандор, Олександр Михед. 

«Потяг прибуває за розкладом», Марічка Паплаускайте

Це реальні історії людей, які щодня роблять надможливе заради того, щоб головна артерія країни невпинно працювала. Українська журналістка Марічка Паплаускайте проїхала понад 8 000 кілометрів і провела 40 інтерв’ю аби зрозуміти, як залізниці вдалося стати символом спротиву. Під час однієї з поїздок у Херсон авторка потрапила під обстріл і стала свідком воєнного злочину – росіяни цілили в будівлю вокзалу, коли там зібралися пасажири.

Історія починається з розкладу на центральному залізничому вокзалі столиці, де на електронному табло світяться жовтим назви міст, до яких поки що не їдуть поїзди: Керч, Мелітополь, Донецьк, Маріуполь, Луганськ, Севастополь, Євпаторія. Але про них памʼятають і їх відвойовують. Залізниця першою після армії заходить на деокуповані території, на ходу ремонтуючи колії. Відповідає за безпеку перевезення перших осіб країн-союзників і світових зірок до нашої столиці. Рятує, дає прихисток, забезпечує армію й оборонну промисловість. Дарує надію і єднає. 

Передмову до видання написав британський актор, письменник, режисер і пасажир української залізниці Стівен Фрай.

Книга потрапила у Довгий список Книги року ВВС-Есеїстика-2024.

«Полон», Валерія «Нава» Суботіна

Книга «Полон» написана українською журналісткою, поеткою, військовослужбовицею Валерією «Навою» Суботіною, яка була у складі пресслужби полку «Азов», і їй судилося бути в полоні – спочатку в Оленівці, потім у Таганрозькій тюрмі – понад 11 місяців.

Всі кола пекла, які вона пройшла за майже рік, Валерія описала у своїй книжці. Постійне спостереження, контроль, приниження, нелюдські умови утримання, критичний дефіцит їжі та води, намагання ворога зламати її фізично й морально, підкорити, залякати, підштовхнути до зради – все це відбувалося з нею. Допити та катування виснажували. Неможливість контактів із друзями й рідними, дезінформація і пропаганда ворога забирали останню надію на обмін і свободу. Але неволя не зламала сміливу жінку, тепер вона – свідок злодіянь рф.

«Деокупація. Історії опору українців», Богдан Логвиненко

Це збірка репортажів про поїздки деокупованими територіями України у квітні – листопаді 2022 року. Кожен репортаж починається з прямої мови героїв, серед яких: українські військові, співробітники поліції, волонтери, партизани і прості місцеві мешканці, які пережили окупацію. Кожен репортаж – це водночас фіксація трагедії окупації та хороброго опору українців. Фіксація подій, які ми, українці, поки що не встигли вповні відрефлексувати, адже усе ще перебуваємо в їх епіцентрі. 

Буча, Ірпінь, Гостомель, Балаклія, Ізюм, Куп’янськ, Херсон. З різницею в місяці у заголовках більшості світових медіа біля цих назв українських міст стояли слова «окуповано» та «звільнено». 

Головним у репортажах є голос та пережитий досвід героїв, з якими говорив автор, а також послідовний виклад подій (зміст книги побудований за хронологією того, як ЗСУ звільняли окуповані росіянами регіони).

«Наше. Спільне. Як зберегти в собі людину під час і після війни», Таня Касьян

Книга громадської активістки Тані Касьян «Наше. Спільне. Як зберегти в собі людину під час і після війни» наповнена історіями як людей не публічних, так і медійних особистостей нарівні з іншими. Чи усвідомлювали можливість повномасштабного вторгнення, чи складали тривожні валізи, де були напередодні 24 лютого…

Авторка розповідає і про власний досвід, згадує, яким був 2014-й рік для її рідного Маріуполя, та описує свою тривожність на початку лютого 2022 року, розмови з психотерапевтом, ветераном АТО. 

Разом з читачем Таня Касьян пройде шлях від першого усвідомлення війни до відповідей на питання «Як не програти після перемоги?», бо навіть коли здається, що світло згасло, варто пам’ятати – воно завжди є всередині нас.

Книга містить додатковий розділ, у якому зібрана коректна термінологія воєнного часу: як говорити про ВПО та біженців; про війну – чому це не конфлікт, не криза; про постраждалих від насильства та інші терміни, які можуть стосуватися вразливих груп: людей з інвалідністю тощо.

«Наше. Спільне. Як зберегти в собі людину під час і після війни» потрапила у список найкращих книжок 2023 року за версією ПЕН та в короткий список Книги року ВВС-Есеїстика-2024.

ПОЕЗІЯ

«Вірші з бійниці», Максим «Далі» Кривцов 

Максим Кривцов, український поет, громадський діяч, пішов на фронт добровольцем ще у 2014 році, брав участь в АТО/ООС. З початком повномасштабної війни Росії проти України вступив до лав Збройних сил України. Загинув на фронті 7 січня 2024 року.

Поезія в окопах, маючи тривалу історію у світовій літературі, сьогодні набуває обрисів одного з наших хлопців, Максима. У його рядках схоплене те філософське «зненацька», яке в одну мить докорінно змінило життя людей в Україні. Вони відновлюють поцінування буденних речей і особливо природи, які через отвір його бійниці набувають нове трансцендентне сяйво. Гумор і сарказм перед обличчям смерті, ніжність і світло.

Книгу перекладено польською, литовською, грецькою мовами.

Збірка поезій Кривцова «Вірші з бійниці» була визнана однією з найкращих українських книжок 2023 року за версією Українського ПЕН. 

Селекціонер Євген Рудницький назвав виведений ним сорт фіалок RUD-ДАЛІ на честь полеглого військового й поета Максима Кривцова (позивний «Далі»). 

«dasein: оборона присутності», Ярина Чорногуз

Поезії Ярини Чорногуз – це своєрідні листи з фронту, з передової, де ти не знайдеш опису бойових дій чи переліку звільнених територій. Це листи про біль від утрати загиблих побратимів та посестер, листи про буття на війні тут і зараз, про усвідомлення та прийняття власного вибору піти воювати, листи про те, як виглядатиме світ після всього цього болю, що розриває зсередини. Листи про те, як виглядає оборона твоєї присутності в цьому світі.

Ці тексти Ярина написала за останні півтора року ротації на фронті, значна частина якої припала на повномасштабну війну. У ній промовляє її пам’ять про Скадовськ і морське узбережжя Херсонщини, Сєвєродонецьк та Маріуполь, висоти над Новоайдаром, дорогу Бахмут-Лисичанськ і села по той бік Сіверського Дінця, річки, яка стала українським Стіксом. Все це відчувається авторкою як ще одна мала батьківщина, бо вони переміряні нашими кроками вздовж і впоперек. Деякі вільні й оборонені, більшість з них – ще належить звільнити. 

Ярина Чорногуз – поетка, бойова медикиня та розвідниця (розвідувальна рота, 140 Окремий розвідувальний батальйон морської піхоти).

За збірку «dasein: оборона присутності» вона отримала Шевченківську премію у 2024 році.

«Свідчення», Вікторія Амеліна

Це перша поетична збірка української письменниці, документалістки та документаторки воєнних злочинів Вікторії Амеліної. Вірші з цієї книжки Вікторія почала писати на початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України, а останній був написаний за декілька днів до її загибелі від ракетного удару по Краматорську 27 червня 2023 року. Те, що ви відчуєте, коли читатимете ці вірші – реальне. Пустку, яка залишиться на місці незрозумілих для вас емоцій після прочитання збірки, можна заповнити лише пам’яттю і боротьбою за справедливість.

У вересні 2022 року саме Вікторія Амеліна знайшла в саду та відкопала щоденник закатованого росіянами Володимира Вакуленка в с. Капитолівка на Ізюмщині.

Вікторія Амеліна загинула 1 липня 2023 року через тяжкі поранення внаслідок російського удару по Краматорську 27 червня. Її посмертно нагородили спеціальною відзнакою Prix Voltaire та премією Норвезької спілки письменників за свободу самовираження. 

Італійський медіахолдинг Linkiesta та Український ПЕН запустять видавничий дім української та італійської літератури Vika на честь загиблої письменниці Вікторії Амеліної у 2025 році.

КНИГИ ДЛЯ ДІТЕЙ

«Таємні історії маленьких і великих перемог», Таня Стус 

«Таємні історії маленьких і великих перемог» – це десять оповідань із терапевтичним ефектом про досвід проживання дітьми подій російсько-української війни. Кожна історія складається з двох частин: реалістичної та казкової, що дозволяє показати певну ситуацію та знайти спосіб подивитися на неї крізь призму казкового сприйняття. В оповіданнях обережно та делікатно зображуються теми втрати дому, переїзду, адаптації, емоційних переживань, агресії, суму за рідними речами, мінної безпеки, сприйняття інвалідності або загибелі воїнів, очікування на перемогу. 

Проєкт покликаний у художній формі пояснити дітям складні питання, що виникають під час нашого досвіду проживання війни, віднайти втрачену силу та опору, а також відчути серцем любов і підтримку одне одного та переконатися, що разом ми сильні. 

Авторка книжки – Таня Стус – українська дитяча письменниця, психологиня та дітознавиця, засновниця простору української дитячої книги BaraBooka, ініціаторка та ведуча серії лекцій та публічних обговорень «Як говорити з дітьми про війну». 

Робота над створенням історій велася у співпраці з дитячою сімейною психологинею Світланою Ройз, яка консультувала щодо психологічних моментів, а також написала передмову для дорослих про те, як працювати з книжкою.

«Котик, Півник, Шафка», Олександр Михед

Герої книги: Котик, Півник і Шафка наче й казкові, але водночас дуже справжні – врятовані й збережені у зруйнованій російськими обстрілами Бородянці під Києвом. Готові боротися і попереджати про небезпеку, у цій казці вони оберігають всесвіт однієї родини – бабусі Лізи, дядька Андрія й онуки Соні – родини, яка покоління за поколінням циклічно проживає історію і врешті стає сильнішою, ніж будь-коли. Нагріта теплом дідусевих рук Шафка, подарований на свято Півник і врятований Котик втілюють силу й незламність, бережуть рід і дарують надію.

«Чому тато не вдома»,  Аліна Отземко 

Авторка книги – дружина військовослужбовця, яка написала книгу про те, як пояснити дітям, чому тато не вдома і що таке війна. Видання вже підготували до друку, коли жінка дізналася, що її чоловік загинув. 

Трирічний Юрко щодня запитував маму: «А тато буде жити вдома?». Його батько Василь воював у 44 окремій механізованій бригаді. Чоловік Аліни Василь Отземко загинув 7 червня 2024 року на Куп’янському напрямку.

Основна мета книги – привернути увагу суспільства до того, що це війна усіх, вона надовго, і попри те, що вона триває, військовим потрібен перепочинок, а дітям – живі батьки.

Любов Базів, Оксана Ускова. Київ