За кожною історією - імена, долі, вчинки…

У Києві відкрилася фотовиставка Едуарда Гапіча «З любов'ю, на пам'ять…», присвячена родинам загиблих героїв російсько-української війни

«"Герої не вмирають", кажемо ми. Вмирають, на жаль… Щодня, вгризаючись у позиції на лінії боєзіткнення, витягуючи поранених. Та й серце може зупинитися прямо під час перепочинку, бо вже не витримує. З родинами майже усіх героїв цієї виставки я знайома, з багатьма дружу. Я їм приносила звістку про загибель їхніх близьких, починаючи з 2024-го року. У Дніпрі на Алеї пам’яті щороку, віддаючи шану загиблим в Іловайську, у Шахтарську я зачитувала їхні імена. А у 2022-му їх стало так багато, і серед них ставало все більше друзів, знайомих, і мені захотілося, щоб про них дізналося якомога більше людей», – розповідає автор ідеї виставки, що відкрилася цими днями у Трапезному храмі Києво-Печерської лаври,  Наталя Гейман.

22 світлини, з яких на відвідувачів дивляться дружини, діти, брати, сестри, батьки героїв, чиї портрети вони тримають у руках. Деякі мають сили трохи посміхнутися у кадрі, але у більшості в очах – туга.

Фотограф Едуард Гапіч, що працював над проєктом, проводить журналістів повз свої роботи, розповідаючи зафіксовані на них історії.

«Це Сергій, він загинув, захищаючи ще Донецький аеропорт, тіло його віддали родині лише через кілька місяців після його смерті…  Це родина Олександра. Він пішов служити за сином, і саме він тримає портрет загиблого батька… Це Мар’ян, він ішов по вулиці й у нього просто зупинилося серце, не витримало навантажень… А цю родину я знімав ще у день їхнього весілля», – розповідає Едуард.

Біля однієї зі світлин стоїть Аліна, вона приїхала на відкриття виставки, бо одним із героїв є її чоловік. Не стримуючи сліз, жінка розповідає, що її Сашко приєднався до війська, як і тисячі українських чоловіків, добровольцем, ще у березні 2022 року.

«На фото – мій чоловік і я. Я погодилася на цю зйомку, тому що це важливо – говорити про те, що війна забирає найкращих. І вона руйнує життя не тільки того, хто загинув, а й наше життя. У нас із чоловіком були плани, зараз їх немає. Як жити далі? Не знаю ще. Проходить час, біль наче вщухає, але як говориш про це, знову напливає біль», – каже жінка.

Олександр Бєлячат загинув у серпні 2022-го у Дементіївці, за 30 км від Харкова, рятуючи побратима. «Вони тримали позицію, був обстріл. Хлопці виносили поранених, вже майже дійшли до свого укриття, і тут прилетіла міна», – розповідає Аліна й плаче.

Фотознімки, на яких портрети загиблих тримають їхні батьки, особливо щемливі. Історія про кожного з них вмістилася у кілька абзаців: народився, закінчив навчання, працював, не зміг стояти осторонь, тому пішов служити, загинув, захищаючи таке саме невеличке містечко або селище, в якому й сам народився.

«Насправді, ці звичайні хлопці зробили подвиг. Коли ми чуємо статистику про загиблих – для нас це просто цифри. А для їхніх родин – це ім’я, доля, за цими цифрами стоять діти, мами, родини. Я придумала цю виставку, щоб через портрети загиблих захисників та їхніх рідних передати біль втрати, показати важливість пам'яті. Важливо показати, що війна – це смерть, явище неприродне для цивілізованого суспільства. І що протистоять цьому злу звичайні чоловіки та жінки, наші сусіди, друзі, знайомі», – зазначає Наталя Гейман.

Ми не знаємо всіх імен, облич, історій більшості з них. Проте завдячуємо їм можливістю продовжувати жити, закохуватися, народжувати та виховувати дітей. Любити це життя попри усе. Тому саме «З любов’ю…» стало головним лейтмотивом проєкту. А дата його відкриття – 22 лютого – недарма збіглася з поминальною батьківською суботою напередодні Великого посту. Виставка вже найближчим часом переїде в інше приміщення, але саме в цей день у Трапезній церкві Києво-Печерського монастиря звучали найважливіші слова на спомин про полеглих та молитва за них – як спосіб висловити свою любов та шану до рідних, які відійшли у вічність.

Виставку організовано спільно зі службою військового капеланства Командування Сухопутних військ ЗСУ, намісником Свято-Успенської Києво-Печерської лаври Православної церкви України Авраамієм, БФ «Суспільні ресурси та ініціативи» та Національним заповідником «Києво-Печерська лавра». За підтримки МФ «Відродження».

Юлія Абакумова, Київ

Фото: Данило Антонюк