Американські "культурні війни" і путінізм

У добу Просвітництва ідеологія спробувала замінити собою релігію. Натомість сама перетворилася на релігію. Вона стала квазірелігією, що не визнає своєї релігійної природи.

Ідеології як квазірелігії досягли свого піка у протистоянні між своєю ліворадикальною та праворадикальною формою, що стали відомими як комунізм та нацизм, у Другій світовій війні.

Після війни були сподівання, що ідеологіями прийшов кінець. Ці сподівання зокрема висловлював Даніел Белл.

Але сподівання не виправдали себе — протистояння форм ідеологій продовжилося і під час холодної війни. З одного боку це залишалася комуністична ідеологія, а з іншого —  ідеологія, яку у радянському блоці називали капіталізм, хоча сама вона себе так не називала.

Коли комунізм було переможено і впала Берлінська стіна, Семюель Гантінгтон, подібно до Даніела Белла поколінням раніше, висловив сподівання, що нарешті прийшов крах ідеологій. Він не був настільки наївним, щоби вважати, буцім людство досягло кінця історії, бо глобальні конфлікти начебто нема чим більше надихати. Натомість він припустив, що відтепер їх надихатимуть ідентичності.

Справді, ідентичність у глобальних дискурсах після 1990 року стала важливішою за старі ідеологічні схеми. Але незабаром ідентичність сама перетворилася на ідеологію.

Спочатку ідентичність була рекрутована формою лівої ідеології, яку ми тепер називаємо лібералізмом (лібералізмом у різні часи, починаючи з ХІХ століття, називали різні речі). А потім нею перейнялася і форма правої ідеології, яка зараз відома як консерватизм.

Ідентичність стала одним з предметів суперечки між правими та лівими ідеологіями -- як раніше таким предметом був капітал, колонії тощо. Як і раніше, ліва ідеологія артикулювала проблему, а права ідеологія реагувала на цю артикуляцію (не саму по собі проблему).

Читайте також:Путін і його пропаганда: хто кого переконує?

Найгострішу форму ця суперечка набула у США, де вона стала відома як "культурні війни". Ці "війни" не є ані війною, ані вони про "культуру". Самий по собі термін виник у Німеччині після її обʼєднання в імперію, як Kulturkampf, та позначав тоді зовсім інше, аніж тепер. Тоді він позначав спроби Бісмарка зменшити вплив католицької церкви на новоутворену державу та німецьке суспільство.

Теперішні "культурні війни", на відміну від кайзерівської Німеччини, підбурюються та інколи навіть очолюються церквами.

Найбільш запекла "культурна війна" ведеться у Сполучених Штатах. Якщо у добу холодної війни США виступали більш-менш ідеологічно консолідовано у глобальному протистоянні комуністичній ідеології, то тепер таке протистояння прийшло всередину Америки й розриває її на шматки. Можна вважати, що американські "культурні війни" -- це продовження Громадянської війни, яка насправді ніколи не припинялася, але мала радше латентний характер, як сплячий вулкан. Зараз почалося виверження вулкана. Тільки якщо під час Громадянської війни головною темою протистояння було рабство, то тепер це гендер, аборти та все інше, що так чи інакше повʼязане із сексуальністю. Релігія в Америці теж значною мірою редуціювала себе виключно до моралізаторства та тем сексуальної моралі. У такому урізаному вигляді релігія виступає на передовій "культурних війн".

Читайте також:Нацизм як криве дзеркало путінізму

Якщо в Америці "культурні війни" поки що не переросли у справжню війну, то в Росії саме це і відбулося. Російська агресія проти України -- це по суті культурна війна. 

Обґрунтування цієї війни у російських наративах весь час змінюється, але більш-менш сталими в них є теми, характерні й для американських культурних війн: сексуальність та ідентичність. Російські агітатори за війну, включно з проводом країни, говорили, що вони воюють за те, щоб на Донбасі чи в Києві не було гей-парадів. Також вони неодноразово заявляли, що головним їхнім ворогом є лібералізм. Особливо у такій риториці відзначився московський патріарх Кіріл.

Росія також воює проти української ідентичності. Її знищення — головна мета війни. Тому, до речі, Путін просуває етнічних українців, але з російською ідентичністю, на ключові посади — від перемовників до генералів. Він тим самим хоче показати, що ті, хто в його уявленні є "справжні" українці, не можуть мати власної ідентичності, окремої від російської. Власну українську ідентичність він ототожнює з русофобією.

Читайте також:Чому режим Путіна вразливий і що з ним буде?

Отже, ідеологія путінської Росії не є чимось унікальним. Це насильницька форма модернізованих ідеологій, які мають справу з ідентичностями, і які, зокрема, рухають американську політику.

Це не вперше, коли Росія запозичує західні ідеологічні схеми та перетворює їх на зброю. Найбільш яскравий приклад -- радянський комунізм у його ленінському, а ще більше сталінському варіанті. Він взяв собі за основу ідеї Карла Маркса та їхню інтерпретацію західними теоретиками соціалізму і створив  на цій основі тоталітарний режим та влаштував для власного та сусідніх народів криваву баню.

Так само Путін взяв ідеї західного консерватизму та антилібералізму (у формі постлібералізму) та створив на їхній підставі власну ідеологічну схему, яку можна назвати путінізмом. Ця схема стала основою путінського тоталітаризму та підставою, або й однією з причин його війни проти України. Як колись Ленін і Сталін, Путін взяв західні ідеї й довів їх до повного абсурду та максимально насильницьких дій. Так само Гітлер взяв був ідеї націоналізму, які були популярними в Європі з ХІХ століття, та перетворив їх на екстремальний інструмент знищення цілих народів.

Читайте також:Найефективніша формула миру — знищення путінізму

Україна неодноразово ставала жертвою західних ідей, які російські правителі брали собі на озброєння. У часи Леніна її було окуповано на підставі соціалістичного інтернаціоналізму. Сталін влаштував Голодомор, керуючись марксистськими ідеями про контрреволюційність селянства. І тепер Путін веде війну на знищення України, надихаючись американськими "культурними війнами", що протиставляють лібералізм консерватизму та використовують ідентичності в якості (поки що) суто нематеріальної зброї.

Саме тому ті в Америці, хто на передовій своїх "культурних війн", мають такі непереборні симпатії до путінізму.

Джерело

Про автора. Кирило Говорун, доктор філософських наук за спеціальністю "Богослов'я", професор університету Лойола-Мерімаунт в Лос-Анджелесі, директор Екуменічного інституту Гаффінгтон

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.