З археології околиць Львова. Частина перша

Сьогодні пропонуємо читачам Фотографій старого Львова першу частину статті українського археолога, доктора філософії, професора Ярослава Пастернака “З археольогії околиць Львова”, опублікованої у часописі “Діло” у травні 1932 року (№ 97).

Традиційно текст залишаємо оригінальним.

З археольогії околиць Львова.

ФЕЙЛЄТОН „ДІЛА” З ДНЯ 6. ТРАВНЯ 1932

Коли доводиться говорити про доісторичні часи нашої західньо-української столиці, переглядаємо археольоґічну літературу й доступні музейні збірки і стверджуємо при цьому факт, що властиво дуже мало можна сказати про археольогію самого Львова. Зовсім не те, що можемо оповісти про інші столиці, як нпр. Київ, Прагу, Краків. Познань чи хоч би княжий Звенигород. Там майже нема доісторичної культури, яка не була би заступлена бодай кількома знахідками, а всіх їх нараховують там просто сотнями. Це очевидно наслідок корисного положення цих міст над великими ріками (крім Звенигороду), які у тих давніх часах не тільки живили людей рибою, але були рівночасно й головними комунікаційними шляхами, що лучили їх зі світом. Таке пригоже місце було вже природою призначене на осередок заселеної околиці, а що в доісторичній добі стало надовго місцем осідку то відтак засновували там княжу столицю в раннє історичних часах.

Про Львів цього не можна сказати, бо його фізіольогічне положення не давало у доісторичну добу надто сприятливих умовив до життя, а пізніший вибір того місця на столицю був радше випадковий і мав більше па меті сховати місто осторонь від головного шляху, ніж зробити його комунікаційним вузлом та добре приступним, природним центром.

Першою столицею пізнішої львівської землі був Звенигород, але у 1240 р. татари змели його мабуть з лиця землі і тоді він раз на все стратив своє значіння. Володарі знищених земель переконалися тоді, що татари нечайним наскоком легко здобували деревляні городи на долах, зате не мали часу ні технічних засобів до облоги камінних укріплень. Навчений тим досвідом, рішив король Данило побудувати на місці старої столиці нову, безпечну та тяжко доступну і тій постанові завдячує своє істнування нинішний Львів у кітловині Полтви, на південно-східньому збіччу Високого Замку.

Приступ від півночі був замкнений трьома рівнобіжними, багнистими долинами, які ще й сьогодні у мокрий рік тяжко перейти, а в одній з них є навіть більше торфовище в околиці Жидатич. Зі заходу боронила приступу долина Полтви, а за Клепаровом та Левандівкою знов широкі болота, якими протікає Білогорський потік. Доступ від півдня та південного сходу був важкий з огляду на мочари вдовж р. Маруньки. а не лекше було дістатися до Львова і з південного заходу.

Таке недоступне місце вибрав основник Львова на нову столицю, а що воно було таке постійно, про це свідчить наглядно його велика вбогість у доісторичні памятки.

Палєолітичній людині непривітна горбовина над Полтвою була ще зовсім незнана. Це мабуть тому, що в часі свого найбільшого поширення на південь досягав скандинавський ледівець аж до Городка, Янова та Любіня і долина Полтви, за близька до його морозного подиху, не надавалася ще взагалі на людське житло. Так само було в другій добі мезолітичній і щойно в молодшій камінній (неолітичній) добі, коли ледівець подався взад аж до Скандинавії, а води з нього сплили у сточище Дністра, клімат поліпшився настільки, що й ця непривітна досі околиця дістала своїх перших поселенців. Сильні вітри, які були тоді головним чинником, що формував поверхню землі, наверствували у затишних місцях грубі поклади глини та піску і перші з них поросли зараз густим лісом, а ялові піски стали майже одиноко доступним та пригожим місцем до мешкання.

З того часу походять найстарші археольоґічні знахідки з терену нинішнього Львова. Найбільше їх на великій пісковій надмі на Левандівці, між головним двірцем і янівською рогачкою. Вже з кінцем мин. століття знайшов там львівський ґеольоґ проф. Ломніцький доісторичні огнища, а біля них багато дрібного черепя та кремінні відщипки. У 1910 р. викопали в тамтій околиці гарну кремінну сокирку, яка переховується в музею Дідушицьких. По війні звернув увагу на це селище д-р І. Крипякевич, а кілька літ тому вдалося назбирати там ще трохи дрібних неолітичних памяток. З меншої піскової надми на Замарстинові дісталася до Музею НТШ кремінна стрілка.

Друге більше неолітичне селище було на південь від Львова, біля лічничого заведення на Кульпаркові. Першу вістку про нього подав невідомий автор у варшавському журналі «Пшеґльонд бібліоґрафічно-археольоґічни» з 1881 р. в цьому змислі, що на полях між Кульпарковом і Байками, на південь від залізничого шляху, має находитися багато «попельниць» і кремінних відщипків. Перед війною не міг уже пок. консерватор Януш найти цього селища хоча Музей НТШ має звідтам один типовий кремінний рилець.

З найближчої околиці, що на схід від Львова, є в Музею НТШ один кремінний знаряд з Кайзервальду. З Чортівської скали та з недалеких Лисинич походять два кремінні вістря на списи, переховувані в музею Любомирських, а музей Яна Собеського має дві кремінні сокирки, з яких одну викопали при кладенню підвалин дому при вул. Потоцького, а другу на Вульці, від сторони Кульпаркова.

Про деякі неолітичні знахідки маємо тільки вістку, а самі вони безслідно затратилися. І так у часі реґуляції вулиці біля бібліотеки Баворовських мали знайти з кінцем мин. століття «багато камінних сокирок». Інші камінні вироби добували свого часу з піску недалеко площі «Сокола» та на Личаківському цвинтарі, а дешо знайшлося також при Янівській вулиці. На жаль, усе те пропало, бо мабуть ніхто й не старався його зберегти.

Тільки знаємо про нинішний Львів із часів молодшої камінної доби, та цього все ще замало, щоби уявити собі спосіб життя перших мешканців знад Полтви. Одинокий гріб з цього часу знайшовся вже поза периферією Львова, у Дублянах. У 1866 р. відкрили там на ниві «Карватий» камінний скринковий гріб, а в ньому біля кістяка дві глиняні посудини, ушкоджений кремінний серп, кілька дрібніших кремінних знарядів та два «золоті» перстені. З того серп є в музею Любомирських. а доля решти невідома.

У ближчій підльвівській околиці знайшлося неолітичне кремінне знаряддя у Грибовичах, Скнилові та Сокільниках

(Докінченя буде)

Ярослав ПАСТЕРНАК