Як польські окупанти в 1918-1919 рр. нищили пам’ятник Тарасові Шевченку у Винниках

28 вересня 1913 р. у Винниках встановили перший на українських землях скульптурний пам’ятник великому Кобзареві.

Цілий і неушкоджений простояв цей пам’ятник аж до листопада 1918 р., доки не був понівечений польськими підлітками (молотками й зубилами були відбиті ніс та вуха).

На жаль, під час подій українсько-польської війни в січні 1919 р. над пам’ятником Т. Шевченку було вчинено ще один варварський акт вандалізму. Польські вояки під командуванням полковника Токаржевського на головному вокзалі у Львові потайки проникли до вагонів санітарного поїзда і так дісталися на залізничну станцію у Винники, де відразу вступили в бій з січовиками. Прориваючись до міста, окупанти інсценізували розстріл пам’ятника Шевченку.

У квітні 1919 р., коли поляки знову захопили Винники, долотами вони відбили все обличчя на пам’ятнику.

1921 р. жителі Винник, в умовах жорстокого панування Польщі, вирішили широко відзначити шістдесятиріччя з дня смерті Т. Г. Шевченка. На прохання ювілейного комітету уряд дозволив це свято. Проте львівський староста побоюючись, щоб святкування не викликало селянських чи робітничих заворушень, секретним листом дав наказ повітовим комендантам поліції пильно стежити за ходом цього свята і своєчасно інформувати про все у Львів.

Міщани Винник вирішили відновити перший пам’ятник. У 1924 р. було створено комітет з відновлення пам’ятника (очолив Тома Магаляс). За зібрані серед українського населення гроші, скульптор Андрій Коверко виготовив новий пам’ятник Т. Г. Шевченкові.

Андрій Коверко (1893-1967) — автор пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому, який було встановлено у жовтні 1932 р. у саду греко-католицької Теологічної Академії на вул. Коперника, 38. Пам’ятник знаходився між будинком Академії (тепер географічний факультет Львівського національного університету ім. І. Франка) та вулицями Сикстуською (тепер вул. Дорошенка) та Коперника. Це був перший український пам’ятник у Львові. 1945 р. пам’ятник був знищений москальсько-більшовицькими окупантами.

Андрій БАЙЦАР

Джерело