«Прірва між Україною та Європою»: проблеми архітектурної освіти в Україні та як їх можна вирішити

Хто відбудовуватиме Україну після завершення війни? Це питання часто постає у публічних обговореннях важливості підготовки професійних кадрів для відновлення українських міст й інфраструктури. Зокрема, минулого року директор Науково-технічного центру Академії будівництва України заявляв про потребу у близько 1,5 мільйонів будівельників, щоб завершити процес за 5-10 років. Але для формування якісних, комфортних та інклюзивних міських просторів, разом з будівельниками, провідну роль у відбудові країни повинні взяти на себе й архітектори. 

І хоча підрахунок точної кількості фахівців ще не проводився, очевидно, що вона також буде чималою. Тому постає запитання, а чи вистачить в Україні архітекторів з достатнім рівнем компетенції та досвіду для такого завдання?

Наприклад, на думку Юліана Чаплінського, українські спеціалісти з архітектурної сфери мають дуже слабку підготовку: «Понад 20 років я спостерігаю за архітекторами, які навчалися як в Україні, так і за кордоном. І міжнародний ринок підтверджує, що наша освіта  майже неліквідна за європейськими стандартами. Між рівнем робіт українських і європейських архітекторів прірва».

Тож не дивно, що кожного року велика кількість молодих українців обирає навчання у закордонних закладах вищої освіти (ЗВО). Серед них і майбутні архітектори. Зокрема, такий вибір колись зробила нещодавня випускниця польського університету Даша, котра вирішила здобути архітектурну освіту в Варшаві й отримала диплом архітекторки-інженерки:

«Для мене було важливо витрачати чотири роки свого життя на навчання лише з гарантією, що я стану хорошою фахівчинею і зможу працювати за професією. Після навчання в польському університеті я точно впевнена, що отримала потрібні скіли, знаю де шукати роботу. А від своїх знайомих я багато чула як в Україні відбувається навчальний процес, коли просто отримуєш «корочку» і ніяких практичних знань. У нас влада не зацікавлена в підготовці хороших спеціалістів, які б дбали про створення якісного архітектурного середовища в містах та збереження архітектурної спадщини».

Подібну мотивацію для пояснення свого вибору можна почути від багатьох українців, котрі навчаються архітектурі у європейських ЗВО. І щоб краще зрозуміти які конкретно недоліки освітньої системи перешкоджають появі добре підготовлених фахівців, таких необхідних для архітектурної галузі у сьогоднішній Україні, «Хмарочос» поспілкувався з досвідченими та відомими українськими архітекторами. Розповідаємо які проблеми існують в українській архітектурній освіті та як їх можна вирішити.

Недостатня кількість профільних ЗВО

Сьогодні понад три десятки університетів в Україні готують спеціалістів у сфері архітектури та містобудування. Однак більшість цих університетів не є профільними та навчає студентів з дуже різноманітних напрямів. А коли в одному ЗВО можна здобути і архітектурну, і юридичну освіту – виникають питання щодо якості професійної підготовки. Особливо у такій галузі як архітектура, що на відміну від деяких інших сфер, потребує ґрунтовної довготривалої підготовки як у теоретичній, так і в практичній частині. 

«Коли в кожному обласному центрі в місцевих університетах є архітектурний факультет – це досить погана ситуація. Спілкуючись з викладачами й очільниками цих ЗВО я розумію, що це призводить до сильного «розмиття» освітньої підготовки та загалом знижує якість освіти. Адже яких фахівців зможуть підготувати аграрні університети з архітектурним факультетом? А такі у нас справді є», – пояснює співзасновниця архітектурного бюро AIMM Анна Іскіердо.

Однак не лише нестача спеціалізованих університетів з високим рівнем підготовки студентів є проблемною для української архітектурної освіти. Як відзначають експерти, в країні дуже не вистачає приватних ЗВО, котрі б готували майбутніх архітекторів. Адже з-поміж сотень приватних навчальних закладів в Україні наразі існує лише один, де можна отримати бакалаврську і магістерську освіти з архітектури та урбанізму – Харківська школа архітектури (ХША). 

Саме поява приватних університетів, які б конкурували у боротьбі за студентів, допомогла б урізноманітнити застарілу навчальну програму та зробила б архітектурну освіту більш практичною і актуальною для реалій сьогодення, на думку засновника архітектурного бюро ArchObraz Олексія Образцова. Адже така сфера, як архітектура, повинна безупинно трансформуватися, орієнтуючись на нові суспільні запити, тому потребує постійного впровадження інноваційних підходів до навчання.

«Наша держава є досить поганим менеджером, що часто відчутно і в державних ЗВО. Особливо в сфері архітектури, де підходи до навчання не змінювалася дуже давно. А єдиній ХША важко розвиватися глобально та масштабуватися через велику кількість бюрократичних процесів, які створює державна система для приватних закладів. Але якщо б регулятор «відпустив» архітектурну освіту, це б однозначно сприяло появі нових освітніх ініціатив», – розповідає Юліан Чаплінський.

Відсутність середньої освіти

Якщо ЗВО, де готують архітекторів, в Україні існує чимало, то ось з закладами середньої освіти ситуація виглядає інакше. Наприклад, у Києві за спеціальністю «архітектура та містобудування» навчають у чотирьох університетах, але в коледжі – жодному. Єдиний столичний заклад, у якому архітектура присутня в навчальній програмі – це Київський фаховий коледж архітектури, будівництва та управління, де можна отримати середню освіту за спеціальністю «Будівництво та цивільна інженерія». Така різниця у кількісному співвідношенні закладів вищої і середньої освіти є однією з причин нестачі спеціалістів з практичними навичками та базовими технічними знаннями. Натомість у європейських країнах вибір місця навчання в майбутніх архітекторів значно ширший.

«Відсутність архітектурних програм у закладах середньої освіти – це не європейський код розвитку. Наша студія дуже багато працює  з бельгійськими, англійськими й іншими архітекторами. І тих, хто має середню технічну освіту, там більше ніж архітекторів з вищою освітою. Раніше у нас був досвід участі в одному міжнародному тендері і ми більше заглибилися у вивчення ситуації з профтехнавчанням у Європі. Так ось там люди свідомо йдуть у професійно-технічні навчальні заклади, бо це  престижно і перспективно у питанні заробітку. Зокрема, якщо дивитися на аналіз освітніх процесів у Бельгії, там десь 60% спеціалістів мають середню освіту, а не вищу», – розповідає керівник Творчої архітектурної майстерні Андрій Пашенько.

Для архітекторів практичні навички, які дає коледж, важливі так само як і для інженерів та будівельників. Адже в університетах здебільшого передбачається лише академічна підготовка, і студентів не вчать детально розбиратися в особливостях будівельних і технічних процесів. Це призводить до того, що архітектори не розуміють як краще втілити у реальність творчі задуми та проєктують не зовсім реалістичні речі. 

«Я вважаю, що крім бакалаврату мають бути й інші форми навчання для архітекторів. Наприклад, після двох років здобуття певних базових знань людина може стати проєктантом рівня grade 1, що вміє читати креслення та моделювати. Тобто спеціалістом, який займається не творчою роботою, а більш технічною та добре знає програмне забезпечення», – додає Юліан Чаплінський.

Неактуальність навчальної програми

Як уже згадувалося раніше, велика проблема навчальної програми з архітектури полягає у невідповідності сучасним реаліям життя. Адже її основа, як зазначають архітектори, не змінювалася ще з радянського періоду. На думку Анни Іскіердо, радянська архітектурна школа досить специфічна, враховуючи тогочасні тенденції в архітектурі та культурній сфері. Тож застарілі підходи у навчанні призводять до деформації уявлень майбутніх архітекторів про сьогоднішні особливості розвитку цієї галузі в Україні та потреби суспільства, які під впливом війни зазнали додаткових змін. Неактуальна навчальна програма особливо шкідлива для архітектурної галузі, яка загалом повинна постійно адаптуватися і відповідати на виклики сучасності.

«А щоб змінити навчальну програму та зробити її актуальною – необхідно дати викладачам більше індивідуальної свободи у методах викладання. Адже зараз їм дуже не вистачає можливості вільно створювати програму, робити її унікальнішою та цікавішою, ділитися своїм досвідом і впроваджувати дуальність освіти за допомогою нових форм навчання. Але здійснити це все легше у приватних ЗВО. Тому я і наголошую на потребі у збільшенні їхньої кількості в Україні», – розповідає Олексій Образцов.

Відсутність практики

Головним недоліком навчальної програми з архітектури є відсутність достатньої кількості практики. Ця проблема поширена в Україні не лише в архітектурній освіті, а загалом у більшості практичних спеціальностей. Бо в ідеальному світі половина навчання мала б проходити не в університетських аудиторіях, а у практикуючих бюро, як стверджують експерти. 

Зокрема, Юліан Чаплінський вважає, що загальні знання можна отримати за два роки, а інший час навчання потрібно виділяти на те, щоб зробити людину хорошим ремісником. Вивченням різних філософських напрямів, аналітичними дослідженнями тощо взагалі потрібно займатися вже на магістратурі.

«Архітектурна освіта у нас дуже довготривала, іноді навчання затягується навіть до семи років. Але протягом усього цього часу студенти здебільшого просто отримують знання для загального розвитку, розширення кругозору в різних напрямах науки та мистецтва. Але навчальний процес ніяк не пов’язаний з реальним проєктуванням, з реальним життям. І лише після багатьох років навчання, отримавши практику усього протягом декількох тижнів у якомусь бюро, архітектори починають здобувати практичні навички безпосередньо на роботі. Хіба це нормально для такої професії?», – питає Анна Іскіердо.

Однак проблема системи освіти також полягає у тому, що найчастіше ініціатива щодо проходження практики йде тільки від самих студентів. Або від архітектурних майстерень, що зацікавлені у пошуку талановитих фахівців. Проте навчальні заклади, які повинні були б впроваджувати максимальну дуальність в освіту, найчастіше жодним чином не турбуються про можливість отримання практичних навичок для студентів. 

Наприклад, Андрій Пашенько розповідає як його майстерня звертається до ЗВО та повідомляє, що готова прийняти людей на практику під час зимових або літніх канікул. Адже він вважає, що майбутнім архітекторам надзвичайно важливо якомога раніше отримати досвід роботи в бюро. 

Дмитро Васильєв, СЕО та головний архітектор компанії Archimatika, також розповідає про можливість спробувати себе у реальній роботі, яку їхня компанія надає студентам. Під час літнього стажування можна познайомитися з різними напрямами архітектури, від урбан-дизайну і до концептуального проєктування будівель. 

«Таким чином студент протягом двох місяців може попрацювати в різних галузях, відчути що йому більше подобається. Також з’являється досвід участі у реальних проєктах разом з досвідченими архітекторами, спілкування з клієнтами, презентації своєї концепції, відстоювання власних думок тощо. Все це мало б бути обов’язковою частиною архітектурної освіти, але у наших університетах зазвичай такого досвіду не дають», – ділиться Дмитро Васильєв.

«Нічого більше не працює, окрім практичного досвіду. Тому фахівець, який протягом навчання з власної ініціативи не проходить стажування у кількох компаніях – не має взагалі ніяких навичок у сфері архітектури. Однак університети здебільшого не виявляють ніякої зацікавленості в цьому. Більшість викладачів часто не хоче, щоб студенти практикувалися поки не закінчать навчання. Хоча в іноземній освіті підхід до цього питання протилежний. В європейській архітектурній освіті є багато практики у самому навчальному процесі, у різних компаніях, у суміжних спеціальностях тощо» – зазначає Анна Іскіердо.

Це підтверджує і Даша, розповідаючи про складне, але якісне навчання архітектурі у Варшавській політехніці. За її словами, університет забезпечує можливість проходження практики. Крім того, студенти постійно виїжджають на різні локації, роблять там заміри, перевіряють ґрунти, створюють велику кількість макетів і креслень. 

«Ми теж постійно бували на виїздах і робили плани місцевості, макети будівель, проєкти дизайнів всередині. Це все дає реальні знання та практичні навички, які дуже допомагають у працевлаштуванні», – каже дівчина.

Відсутність практикуючих викладачів

Однак відсутність практики негативно впливає не лише на студентів, а і на викладачів. Адже неможливо отримати сучасних і всебічно розвинених спеціалістів, якщо викладати їм будуть непрактикуючі архітектори й теоретики ще старої радянської школи. Такі люди не знають як працює ринок у сучасних умовах, які тенденції сьогодні актуальні в архітектурній сфері, як успішно розвивати архітектурний бізнес.

«Практикуючі викладачі це важливо, бо тоді вони мають «зв’язок з реальністю» та розуміють які вміння насамперед необхідні для чіткого формування своїх ідей і вміння відстоювати це бачення перед замовником. Адже мало навчити студентів базовій теоретичній науці, потрібно також показати як працювати над проєктами у реальному житті, зокрема як вибудовувати роботу в команді, як правильно комунікувати з замовниками і продавати їм свої проєкти тощо. А все це не зможе дати викладач, який не є практиком», – пояснює Дмитро Васильєв.

Але для цього в українських ЗВО має з’явитися система залучення практикуючих архітекторів. Тобто самі університети повинні створювати умови, які заохочуватимуть до викладання практикуючих фахівців, як наголошує Олексій Образцов. Принаймні це має бути високий рівень зарплатні та свобода дій у формуванні навчальної програми та співпраці з архітектурними бюро для залучення студентів до практики.

Невміння працювати з проєктами

Як уже згадувалося вище, важливою складовою у праці архітекторів є робота над проєктом, який згодом презентується замовнику. Однак в університетах мало хто дає студентам можливість практикуватися у цьому процесі.

«Зазвичай ми просимо студентів, які проходять у нас літню архітектурну практику, розповісти про новий досвід, який вони змогли тут отримати. І найчастіше студенти згадують про захист своїх проєктів. Адже в реальності всі проєкти вимагають презентацій перед клієнтами, вміння переконати замовників у своїх ідеях, надихнути ними. А в університетах взагалі не навчають вмінню відстоювати свій задум», – пояснює Дмитро Васильєв. 

Також робота над проєктами у реальному житті, а не в університетських аудиторіях, потребує якісної командної роботи. А такому вмінню в українських ЗВО не навчають взагалі, що є великою прогалиною в системі архітектурної освіти. Викладачі звикли оцінювати індивідуальну роботу кожного студента, оскільки це легший і швидший процес. Проте в реальності ніхто не працює над проєктами самотужки. Це завжди командна робота та постійна комунікація, спільна розробка ідей та взаємодія різних спеціалістів. 

Щоб це виправити Дмитро Васильєв з командою збирається запропонувати Міносвіти змінити структури навчання, впровадивши практику спільної роботи над проєктами: «Якщо студенти різних курсів ділитимуться на групи і працюватимуть над проєктом разом, це буде значно ефективніше та цікавіше, ніж самостійний захист проєкту наприкінці року. Тобто це буде своєрідною симуляцією, наближеною до реальності. Коли більш досвідчений студент останнього курсу діятиме як керівник проєкту, розподіляючи обов’язки та перевіряючи результат, студенти середніх курсів генеруватимуть і розроблятимуть ідеї, а студенти перших курсів займатимуться невеликими деталями, опановуючи таким чином новий матеріал».

Відсутність гуманітарної складової

Попри те, що більшість архітекторів наголошують на необхідності покращення практичної підготовки архітекторів, яка в українській системі освіти майже відсутня, теоретична наука все одно залишається важливою для студентів. Адже попри занадто великий обсяг і присутність на курсах, де більше уваги слід було б приділяти здобутті практичних навичок, теоретична підготовка архітекторів також недосконала. Зокрема, експерти наголошують на недостатньому опануванні філософською та культурологічною складовою архітектурної освіти.

«У чому різниця між європейською і українською освітою: в Європі архітектори отримують більш глибокі знання з економіки, історії, філософії. А в нас, не зважаючи на таке довготривале навчання, ще й поширеність здобуття магістерської освіти, архітектори все одно мають більш технічну підготовку», – стверджує Андрій Пашенько. Хоча архітекторам важливо розуміти вплив історичних процесів на розвиток мистецтва, знати етапи розвитку будівельної сфери, мати уявлення про причини виникнення різних архітектурних стилів. 

Юліан Чаплінський підтверджує, що багатьом архітекторам сьогодні не вистачає розуміння культурних процесів: «Люди не знають філософію різних епох та її вплив на архітектуру. Наприклад, не можуть пояснити чому у період Ренесансу будували саме так, а не інакше, чому в архітектурі виник хай-тек. А якщо людина не може пояснити які історичні чи економічні процеси впливали на мистецькі явища, то не зможе критично оцінити використання цих стилів у сучасній архітектурі, не зможе усвідомлено проєктувати і впроваджувати інноваційні архітектурні рішення».

Відсутність взаємодії з міським середовищем

Сьогодні в Україні тема відновлення й переосмислення міських просторів є однією з найактуальніших. Однак «місто майбутнього», про яке постійно згадують в контексті відбудови, потребує професійних фахівців, які розбираються у містобудівних процесах. Проте експерти зазначають, що наразі в країні не готують потрібних фахівців, які мали б достатній рівень компетенції. 

Адже в університетах майбутні архітектори взагалі не вчаться взаємодіяти з громадою і не отримують необхідного досвіду розвитку міського простору. Хоча можливість створювати проєкти, які б задовольнялы реальні потреби населення, була б для студентів додатковою практикою та мотивацією. І державі слід допомогти у реалізації такої ініціативи, як пояснює Юліан Чаплінський: «Наприклад, можна було б створити платформу, де очільники міст інформували б про запити у своїх громадах. Комусь потрібна школа, комусь – ЦНАП, комусь – відновлення історичної будівлі. І архітектори могли б обирати проєкти, які їх найбільше цікавлять, змагалися б за них на тендерній основі. Це стало б хорошим тренуванням для майбутніх архітекторів перед роботою у реальному житті».