Як це було: відкриття виставки «Бахмут — обличчя геноциду 1942|2022» у Львові

У львівському Центрі Архітектури, Дизайну та Урбаністики «Вежа» відкрилася виставка «Бахмут — обличчя геноциду 1942|2022». Експозиція досліджує паралелі між сучасним нищенням міста російською агресією та нацистськими злочинами у Бахмуті під час Голокосту.

Виставку організував Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр» за співпраці з Бахмутським краєзнавчим музеєм та Українською асоціацією професійних фотографів UAPP, яка надала для експозиції документальні фотографії Бахмута 2022–2023 років Костянтина і Влади Ліберових, Сергія Коровайного, Андрія Дубчака та Георгія Іванченка.

«Ця виставка зшиває розірвані сторінки нашої історії. Адже, говорячи про Бахмут, ми говоримо не лише про одне місто, а про світ, у якому знову дозволили знищувати людей лише за те, ким вони є. Символічно, що вона проходить у стінах найстарішої збереженої Львівської фортеці, адже Бахмут теж став фортецею — містом, яке захистило Україну, хоч і було знищене. Але доки ми пам’ятаємо, ця фортеця житиме», — зазначила на відкритті директорка заповідника «Бабин Яр» Роза Тапанова.

Директорка Центру Архітектури, Дизайну та Урбаністики «Вежа» Ангеліна Єфименко у своєму виступі підкреслила важливість подібних культурних подій для осмислення історичних травм та суспільного діалогу.

«Культура здатна не лише зберігати пам`ять, а й допомагати нам осмислювати досвід, який ми переживаємо зараз. Важливо, щоб такі виставки ставали місцем зустрічі та роздумів для якомога ширшого кола людей», — прокоментувала Ангеліна Єфименко.

Серед представлених робіт — архівні документи та матеріали з Бахмутського краєзнавчого музею, що свідчать про злочини нацистів у 1942 році. «Бахмутський краєзнавчий музей завжди був місцем збереження пам’яті, але війна показала, що навіть пам`ять може бути мішенню. Фізично музею вже немає, але наша справа продовжується — ми не даємо цим історіям зникнути», — розповів в.о. директора Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Особливе роль у виставці відіграють відеоінсталяції художника Михайла Алексеєнка «Пил 2014» та «Пил 2022», що через метафору пилу осмислюють намір тоталітарних режимів знищувати памʼять про цілі народи. 

«Війна — це руйнування та пил. Пил, який залишається, осідає на місцях, де ще нещодавно жили люди, на дорогах, які колись були шляхами життя. Цей пил, осмислений через мистецтво, став основою для двох відеоінсталяцій художника Михайла Алексеєнка», — зазначила кураторка виставки Марія Мізіна.

Окремий розділ експозиції присвячений відеороботам німецького художника Клеменса фон Ведемеєра, який працює з темою сприйняття історичних травм через сучасне мистецтво. 

«Клеменс фон Ведемеєр повернувся в місто, яке 80 років тому знімав його дід — офіцер Вермахту. Його роботи — це накладення часу: архіви, мальовничі вулиці, а поруч сліди воєнних злочинів. Свою першу роботу про Бахмут він зняв у 2016 році. Це було його дослідження своєї власної ідентичності та коріння. Та коли почалася війна, він знову звернувся до цієї теми — тепер уже знищене місто у 2023 році росіянами. Так його роботи стали дзеркалом історії. Вони питають: чому ми знову тут? Чи можемо змінити майбутнє?» — поділилася запрошена кураторка Дана Брежнєва. 

Фіналізує експозицію  артінсталяція Михайла Алексеєнка «Пролиті сльози», що символізує біль втрати та є нагадуванням, що зберігати пам’ять про мертвих є обовʼязком живих.

Виставка «Бахмут — обличчя геноциду 1942|2022» триватиме у Львові до кінця квітня. Вона покликана нагадати, що боротьба за правду і пам’ять — це боротьба за майбутнє.