Вірші про жінку, які ви маєте прочитати

Силу та красу жінки описано у багатьох книгах: прозі та поезії. Ми підібрали найкращу колекцію прекрасних віршів про справжню жінку. Ці рядки точно не залишать вас байдужими.

****

Сергій Жадан

Декому краще вдаються приголосні, декому голосні.

На неї не можна було не звернути увагу – вона сміялася уві сні.

Я подумав: вона так легко вгризається в шкіру, не знаючи, що ця шкіра моя.

Якщо вона коли-небудь прокинеться – добре було б дізнатись її ім’я.

Добре було б знати, звідки вона прийшла й куди поверталась вночі,

хто живе за тими дверима, до яких підходять її ключі,

чому вона нічого не може згадати й звідки в неї всі ці знання.

Якби наряд перевірив її кишені – хтось би точно отримав нове звання.

Якби вона почала писати спогади про кожну з отриманих ран,

її книга мала б такий самий успіх, як тора або коран,

чоловіки читали б цю дивну книгу, відчуваючи власну вину,

і палили б її на площах столиці, перш ніж почати війну.

Чоловікам не варто знати про наслідки, їм достатньо причин.

Коли їм, зрештою, дається все, вони наповнюють його нічим.

Коли вони говорять про спільне, вони мають на увазі своє.

З ними краще не говорити про те, що буде, щоби не втратити те, що є.

Але вона прокидалась і все починалося саме тоді.

Вона добре трималась на сповідях, на допитах і на суді.

Вона говорила, що краще зброя в руках, аніж хрести на гербах.

Коли вона вимовляла слово любов, я бачив кров на її зубах.

Стережіть її, янголи, беріть під крило легке.

Скажіть їй хай зберігає спокій, коли входить в чергове піке,

хай поверне мої рукописи, моє срібло й моє пальне,

до речі, спитайте її при нагоді, чи вона взагалі пам’ятає мене.

Жінко прекрасна

Андрій Любка

Жінко прекрасна, хліб мій насущний,

Дякую тобі сьогодні, що ти є,

Що ти напускаєш воду у ванну,

Жінко прекрасна, що змиваєш лак на нігтях,

І вводиш мене у спокусу постійно,

Жінко прекрасна, хліб мій насущний,

Дякую тобі й завтра, і післязавтра, і повсякчас за те,

Що ти є, і вводь мене у спокусу, жінко прекрасна,

І дивися на мене лукавим поглядом,

І голосно видихай, сідаючи в гарячу воду,

І проси намилити спину, хліб мій насущний,

Жінко прекрасна, і святися, тобто світися

Вночі то ногою, то щокою, губою трися,

Хліб мій насущний, тричі і тричі скрикни,

Жінко прекрасна, що живеш у моєму серці,

Що спиш у моєму ліжку, що будиш мене зранку,

Хліб мій насущний, хай буде воля твоя,

Хай грає твоя улюблена музика і горять

Ароматичні свічки, жінко прекрасна,

Я є тіло твоє, я є кров твоя, хліб мій насущний,

Жінко прекрасна з таким сумним іменем,

З таким тихим поглядом і такою маленькою долонею,

Хліб мій насущний, і вдома, і на роботі, і коли ти близько,

І коли ти далеко, жінко прекрасна,

Думаю про тебе, ти дай мені трохи щастя сьогодні,

Дай мені завтра, хліб мій насущний,

Жінко прекрасна, в ім’я твоє,

В ім’я твоє, в ім’я твоє –

Тричі в ім’я твоє.

RATTLE

Іздрик

пам’ять дощами вимило

розум вітрами вимело

хто тебе мила вимолив?

хто тебе з неба виманив?

звідки ти щастя випало?

взяло мене і випило..

хто тебе в бога вигадав?

і для чиєї вигоди?

а не було вже виходу

окрім дурного випадку

сам я тебе і вихопив

як випадкову вигадку

сам же тебе і вимислив

сам же тебе і вичислив

і як пречистий вимисел

поміж рядками вичитав

я тебе мила вимолив

з божого саду виламав

і небеса відкрили ми

і обгорнули крилами

і не забракне сили нам

поки шепочуть губи:

мила а хто ти мила?

любий а хто ти любий?

Компаньйонка

Василь Симоненко

Повільно йшли мовчазні до перону,

Пожитки бідні склавши до валіз.

Ти одягла вінок, немов корону,

Така сумна, така близька до сліз.

І сутінки мутні, немов солоні,

Десь виповзали з лісу чи ярів,

І все навкруг — в осінньому полоні,

Лиш твій кісник червоний майорів.

Біля кіоску пінились бокали,

Бідовий хлопець пиво розливав…

Тепер я знаю: ти тоді чекала,

Щоб я нарешті все-таки сказав…

Але мене фантазія проворна

Несла галопом у ясні світи.

А ти була, як мрія, неповторна,

Такою зроду не була ще ти.

І я не знав: ти плакати готова,

Ти аж тремтіла, щоб мене побить

За усмішку і за пусті розмови,

Я був школяр, хіба ж я вмів любить!

І ось ми знов з тобою на вокзалі,

Де пасажирів суєта нудна,

І знову пиво піниться в бокалі,

І ти додому їдеш… не одна.

Він там стоїть, вартує чемодани,

А ти ідеш зі мною на перон —

І зустріч ця, приємна і неждана,

Нагадує мені забутий сон.

Я знов мовчу. Бо що мені казати?

Все — як тоді. А втім, різниця є —

Бо ти тепер уже не хочеш ждати.

Бо ти спішиш до нього у фойє.

Я просто жінка

Софія Кримовська

Я просто жінка. Просто жінка я.

П’ять букв у слові – ну куди простіше?

Я ніжна, я кохана, я твоя,

Я та, яка на світі найрідніша.

Сумна і ніжна. Мовчазна і ні.

Я та, якій протягують долоні…

Я палена у відьомськім вогні,

Я писана у золотій іконі…

У муках я життя тобі даю,

Зціпивши зуби, на війну пускаю.

Біля вікна задивлена стою.

Я просто жінка … і не має краю

Такій ось простоті. З ребра чи ні,

Я Єва, що спокушує Адама.

Я та, якій присвячують пісні,

Я та, якій гукають просто «Мамо…»

Я просто жінка. Грішна і свята,

Слабка і сильна, сіра і яскрава.

Я просто жінка, просто жінка. Та,

Якій потрібно щастя, а не слава.

Сильна жінка

Анатолій Штомпель

Сильна жінка ніби-то не плаче –

На обличчі спокій залиша…

Та ніхто ніколи не побачить,

Як зривається на крик її душа.

Сильна жінка ніби-то не чує,

Що за спиною торочать язики.

Та ніхто ніколи не відчує,

Як це все дається їй в знаки…

Сильну жінку ніби не хвилює

Жмут думок, на неї кинутий сміттям.

Вона посмішку щодня собі малює

І приховує образи під вбранням.

Сильна жінка, скажете – не любить,

Мов у неї серце кам‘яне.

Та її любов ночами губить,

Нагадавши вкотре про сумне.

Сильна жінка виграє в двобої,

Залишаючись незламною повік.

Тільки прагне одного: щоб буть слабкою

Їй дозволив справжній чоловік.

Українська Мадонна

Наталія Погребняк

Прекрасна й сильна жінка в дев’яносто!

Да Вінчі, де ви?! Де ви, Рафаель?!

Тендітна й скромна, вбрана звично й просто,

Ця жінка – найвеличніша модель.

У згорток рук вона усі печалі

І болі пережитих лихоліть

Затисла міцно так, аби надалі

Між люди в майбуття не відпустить.

А скільки світла, ніжності, любові

В довірливо усміхнених очах,

Що тепло обійняти світ готові

Увесь, як є, у щасті і гріхах.

Роки не впали хусткою туману

На давнє, що вже прибране у схов.

Таким співать в поезії осанну,

По них вивчати курс «Що є любов?».

Ви, горді духом, вквітчані хустками,

Багаті на повагу земляків,

Вкраїнки, на коліна перед вами

Стають майстри планети всіх віків.