Слово та відповідальність: ПЕН, Винничук та уроки воєнної епохи

Скандал довкола рішення ПЕН щодо Юрія Винничука піднімає складні питання чутливості, свободи слова і пошуків відповідей 

У лютому 2025 року український письменник Юрій Винничук опублікував колонку «Була колись розпусна епоха» на сайті «Збруч», де відреагував на скандали, пов'язані зі звинуваченнями викладачів у сексуальних домаганнях. 

Останнім скандалом цієї хвилі став випадок із професором Львівського національного університету Йосипом Лосем, якого звинуватили у неналежній поведінці щодо студенток. У своїй колонці Винничук зазначив, що в минулі часи подібні ситуації сприймалися як норма, буденність і не вважалися зґвалтуванням, навіть якщо мова йшла про інтимні стосунки «з п'яною непритомною дівчиною», а обговорення жінок та порушення їхніх кордонів чоловіками вважались нормою поведінки. ​ 

Публікація викликала широкий резонанс та обурення в суспільстві, оскільки в ній звучала ностальгія за тими «простими» часами. 

Допис Винничука вчергове підняв тему неприпустимості таких висловлювань та необхідності перегляду ставлення до питань сексуальних домагань. Серед резонансних голосів найгучнішим виявився голос українського ПЕН, членом якого і є Винничук. Тож Виконавча рада Українського ПЕН ухвалила рішення про виключення Юрія Винничука зі своїх лав, аргументуючи це тим, що його висловлювання суперечать цінностям організації та шкодять її репутації. Втім, це рішення викликало ще більше запитань вже від інших представників цього об'єднання. Вже 27 березня 2025 року відбулися Загальні збори Українського ПЕН, скликані для обговорення та перегляду рішення Виконавчої ради щодо виключення письменника Юрія Винничука з організації. 

Під час зборів відбулася дискусія, де всі охочі висловили свої аргументи «за» та «проти» виключення, а деякі голоси звучали різко та неприємно. Сам Юрій Винничук також брав участь в обговоренні. Після дискусії було проведено таємне голосування: за виключення Винничука проголосували 42 члени, проти – 74. Оскільки для виключення необхідно щонайменше дві третини голосів, рішення Виконавчої ради було скасовано, і Юрій Винничук залишився членом Українського ПЕН. 

Це рішення знову викликало неоднозначну реакцію серед членів організації та в ширшому суспільстві. Деякі учасники ПЕН висловили незгоду з таким результатом голосування та на знак протесту вирішили покинути організацію. Наразі відомо про вихід Лариси Денисенко та Іларіона Павлюка. У себе в Фейсбуці письменниця і правозахисниця Лариса Денисенко написала, зокрема: «Я працюю з темою захисту прав жінок, недопустимістю сексуалізованого насилля. В комунікації листуванням серед членок і членів організації я побачила не лише неприйнятну форму, а й знецінення голосів жінок, особливо жінок молодих, демонстрацію дивовижної привілейованої глухоти, насолодження від своєї свободи, розкутості, свободи висловлень, слова і заперечення вразливості й болю інших». 

Письменник, а нині офіцер ЗСУ, Ілларіон Павлюк оприлюднив в Інстаграмі заяву на вихід із таким поясненням: «Це рішення, а також великою мірою обговорення, що передувало голосуванню, переконали мене, що сенсу лишатися частиною організації немає. А ще ті аргументи, що лунали в обговоренні, але не були почуті більшістю. Я вважаю, що правозахисна роль «ПЕН» – це об’єднувати майстрів слова для захисту прав людини. І що це важливіше, ніж об’єднуватися й захищати одне одного. Але я в меншості. «ПЕН» прийняв рішення, яке більше пасувало б профспілці. Що теж може бути, чому ні. Просто я вступав не у профспілку. Вдячний всім тим, хто боровся».

Ситуація навколо Юрія Винничука та реакція Українського ПЕН підкреслюють складність балансування між свободою слова та відповідальністю за висловлювання, особливо в контексті суспільних змін і підвищеної уваги до питань гендерної рівності та боротьби з сексуальними домаганнями. 

Однак саме Український ПЕН став тією інституцією, яка відкрито та офіційно відреагувала на ситуацію, продемонструвавши свою позицію щодо неприйнятності гендерно зумовленого насильства та відповідальності за публічні висловлювання. Втім, така відповідальність може призвести й до значно складніших процесів. Адже на кону стоїть також реноме однієї з найсильніших нині українських інституцій чи об’єднань митців, філософів та культурних діячів.

Ярина Чорногуз, військова та письменниця, членкиня ПЕН, стала на захист організації, її аргументи – ПЕН допомагає армії й на сьогодні це важливіше, аніж знецінення організації через такого персонажа: «Висловлювання Ю. Винничука у його статті, які мені, скажу чесно, є відразливими. Навіть якщо повірити, що це був жартівливий тон, смішно не вийшло зовсім. Я не втручалася в процес обговорення, бо через службу не маю часу на довгі листування. Не впевнена, що я згодна з рішенням, але я точно не збираюся робити одне: виходити з PEN показово чи пробувати нищити репутацію цієї важливої інституції дописами.

Для мене як для військової набагато важливішим є інший аспект діяльності PEN, аніж особа Юрія Винничука та оцінка його статей, а саме – величезна волонтерська діяльність керівництва PEN, постійні поїздки у фронтові міста з допомогою для військових та заходами і підтримка тих членів організації, які є військовими. 

Даруйте, але навряд стаття літнього пана Юрія вартує того, щоб знецінювати PEN Ukraine, а разом з тим і роботу PEN з допомоги війську в цей час…

 Протиріччя в оцінці статті пана Юрія, як і саму його статтю, як і членство пана Юрія в PEN до важливих речей не зараховую, вже вибачайте».

Павло Коробчук, поет та прозаїк, який зараз служить у Нацгвардії, написав про власні враження від голосування: «Я мав честь бути в лічильній комісії ПЕН у питанні голосування за Винничука. Гарно і чесно ми порахували голоси, вдячний колегам у лічильній комісії, членам ПЕН за те, що одноголосно обрали нашу комісію, адмінкоманді ПЕН за пропозицію бути в лічильній комісії.

Про Український ПЕН у нинішній розбратній ситуації так і проситься сказати: була колись епоха... Прикро, знаю, що все налагодиться.

А якщо серйозно, я можу лише закликати колег гуртуватися, які б позиції в нас не були. Наш ворог на Сході».

Світлана Поваляєва, письменниця, журналістка, членкиня ПЕН, мати двох воїнів, які повернулись до нас на щиті, теж обстоює тезу важливості збереження єдності ПЕН, навіть попри незгоду: «Мені неймовірно шкода, що Ілларіон Павлюк та Лариса Денисенко заявили про намір покинути ПЕН, адже, на відміну від Винничука (членство якого для багатьох взагалі стало несподіванкою), вони є активними і дієвими членами та максимально втілюють цінності, задекларовані організацією. Навіщо ПЕН Винничукові ми так і не почули.

Боляче бачити, як робота людей, яких я поважаю і люблю, знецінюється через присутність однієї людини і кількох захисників цієї людини. Висловлюю також свою підтримку Виконавчій раді ПЕН та колегам, з якими ми маємо спільні цінності».

Максим Голубєв, блогер, говорить про те, що абсолюту у свободі слова не існує. І показує, між якими полюсами нині йде баланс: «Свобода слова vs. суспільна чутливість. Свобода слова передбачає право висловлювати різні думки, навіть непопулярні чи провокаційні. Однак у сучасному суспільстві зростає чутливість до тем, пов'язаних із дискримінацією, насильством та гендерною рівністю. Баланс між свободою вираження та повагою до почуттів інших стає дедалі складнішим».

Остап Українець, науковець, письменник, співавтор каналу «Твоя підпільна гуманітарка»: «В тексті Винничука немає людей, немає персональних вчинків і рішень. Там є абстрактний Час, котрий своїм буттям уможливлює певні речі.

Критики Винничука не говорять про Час. Вони говорять про конкретних живих людей: насильників і жертв.

І порозуміння між цими категоріями навряд чи буде, бо складно співчувати живим людям, котрі для тебе – риторична сировина».

Український ПЕН – це громадська організація, що поєднує культурну та правозахисну діяльність. Вона є частиною Міжнародного ПЕН і об'єднує українських журналістів, письменників, драматургів, науковців, видавців, перекладачів, правозахисників та інших діячів культури. Метою організації є захист свободи слова, підтримка літератури та сприяння міжнародному культурному співробітництву. Назва «ПЕН» є акронімом, утвореним від англійських слів «poets» (поети), «playwrights» (драматурги), «essayists» (есеїсти) та «novelists» (романісти), а також співзвучна зі словом «pen» – «ручка». 

В цій ситуації Український ПЕН взяв на себе роль «дорослого в кімнаті», приймаючи рішення, яке неминуче спричинило репутаційні втрати, незалежно від обраного варіанту. Виключення Юрія Винничука з організації могло викликати невдоволення його прихильників, тоді як залишення його в лавах ПЕН спричинило критику з боку тих, хто засуджує його висловлювання. Таким чином будь-яке рішення було б спірним і не могло задовольнити всі сторони.​

Президент Українського ПЕН, письменник і філософ Володимир Єрмоленко у дописі після рішення сказав, що він ухвалював інше рішення, однак єдність важливіша: «Не варто думати, що всі ті, хто голосував проти виключення Юрія Винничука, позитивно ставляться до тексту, який викликав такий буревій. Більше того, я не пригадую, що я чув від когось з ПЕН, що текст ОК. Можливо, так і є, але здебільшого я чув критику цього тексту навіть від тих, хто виступив проти виключення. Питання реакції. Для багатьох виключення було непропорційним рішенням. Я натомість продовжую вважати, що рішення Виконавчої ради по суті було правильним. Треба було, мабуть, спочатку винести на загальне обговорення, але тоді результат був би такий самий, як зараз. Загальні збори ухвалили інше рішення. Але це не означає, що всі ці люди ОК щодо тексту Юрія.

Зливи (деякі з присутніх на зборах  публікували цитати виступів, хоча це було закрите засідання, – ред.), що зараз публікують у медіа, вважаю некоректними і з боку тих, хто зливав інформацію, і з боку тих, хто публікував. Це як публікувати стенограму сімейного обговорення, яке відбулося на емоційно підвищених тонах… 

Ми в нашій славній країні теж багато чого одне одному говоримо. І вважаємо, що з деякими людьми ми не можемо бути в одному просторі. Але це не значить, що ми маємо покласти паспорт України на стіл і шукати собі іншої ідентичності. Десь таке в мене ставлення і до Спільноти ПЕН. Бо я переконаний, що сила країни залежить від сили її спільнот».

Можливо, така ситуація стала способом перевести емоційний сплеск та суспільну дискусію на Український ПЕН, зробивши організацію центральним об'єктом обговорення. Це підкреслює складність балансування між захистом свободи слова та необхідністю дотримання етичних стандартів у сучасному, зворохобленому війною, суспільстві.

Втім, весь клубок емоцій, реакцій та рішень – це і добре, і погано водночас. Єдиномисліє – це про антиутопії або тоталітарні суспільства, тому існування різних позицій, скоріше, позитив. 

Але ніхто не заперечує необхідності формувати об’єднавчий фокус для країни, зшивати її постійні рани… 

Письменники та публічні особи – це люди, які розуміють, що кожне слово може спричинити значні суспільні дискусії і мати дуже важкі наслідки. В умовах, коли країна стикається з численними викликами, такі конфлікти є зайвими, але неуникними. Натомість – прагнути до порозуміння, формувати власні переконання без образ, консолідувати зусилля та вміти слухати одне одного. Важливо митцям (бо хто, як не вони) чути біль, мати емпатію до інших, уникати іронії та зверхності, які, як помах метелика, можуть провокувати бурю. Це і є відповідальність, сила та крихкість слова, яке воскрешає або вбиває. Тільки через відкритий діалог, повагу та підтримку можна досягти єдності та спільно протистояти воєнним  викликам сьогодення.

Ярина Скуратівська, Київ