«У Франсуа Озона є неповторний талант двозначності»: інтервʼю із зіркою кіно Елен Венсан про роль у фільмі «З приходом осені»

В українському прокаті — фільм одного з найважливіших режисерів французької «нової хвилі Франсуа Озона «З приходом осені». Це некваплива та атмосферна детективна історія, де головні героїні — дві літні жінки, що живуть десь у французькій глушині та обидві намагаються дати раду складним стосункам з дітьми.

Озон розповідав, що навмисне написав сценарій, де в центрі уваги опинилися жінки у віці. На його думку, таким персонажкам невиправдано рідко дають шанс стати головними героїнями кіноісторій.

На дві головні ролі режисер запросив зірок французького театру та кіно — Елен Венсан (вона зіграла Мішель) та Жозіан Баласко (їй дісталася роль Марі-Клод). Обидві десятиліттями грають на сцені, знімаються у фільмах та навіть ставлять власні вистави як режисерки.

За сюжетом, Мішель пригощає свою доньку отруйними грибами. З Елен Венсан, яка зіграла героїню, журналістка Марія Кабацій зустрілася в Парижі. У житті це така ж привітна та усміхнена літня жінка, як і її персонажка. Вона слухає та відповідає на питання із непідробною щирістю, багато жартує та заразливо сміється. А за мить – ділиться своїми глибокими роздумами про те, яким досі непевним є життя жінки.

<iframe width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/n0nH69VEVJw?si=VLQdDGzQXVkiLUaG" title="YouTube video player" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture; web-share" referrerpolicy="strict-origin-when-cross-origin" allowfullscreen></iframe>

Я щойно мала інтерв’ю з режисером стрічки Франсуа Озоном, і він каже, що ваша героїня Мішель не винна! А ви як гадаєте?

Я підтверджую це! Вона не винна! Але! Все якось відбувається у потрібному їй напрямку. Зрештою все владналося так, як вона того хотіла: коли донька помирає, Мішель отримує можливість бачитися з онуком. Тож зрештою все стається саме так, як вона мріяла, але їй для цього нічого не довелося робити.

Загалом Франсуа Озон зняв цей фільм, залишивши для глядача багато питань без відповідей: ми не знаємо, чи Мішель зготувала ті гриби навмисно, чи Вінсент штовхнув доньку з балкона тощо. Як гадаєте, чому він вирішив не давати готові відповіді глядачу?

На мою думку, таке подвійне прочитання робить стрічку більш наповненою, ще цікавішою. Бо якби ви давали відповіді на всі питання, які ставить сценарій, для чого тоді знімати кіно?

Гадаю, що у Франсуа є цей неповторний талант двозначності. Це наче французьке тістечко мільфей: воно завжди формується шарами — тісто, крем, тісто, крем…

Я не думаю, що Мішель коли-небудь зважилася б отруїти свою доньку. Але те, що в той момент, коли вони не мають порозуміння, у доньки виникають проблеми зі шлунком, вона сприймає як певну справедливість.

Вашу екранну партнерку у фільмі «З приходом осені» зіграла Жозіан Баласко. У стрічці ваші героїні найближчі подруги. А як у житті — ви товаришуєте? Як вам працювалося разом?

До знімань фільму ми взагалі не знали одна одну. Ми працюємо у геть різних напрямках театру: я у національних театрах, які жодним чином не повʼязані з приватними, в яких працює Жозіан. Тож було цілком імовірно, що ми взагалі ніколи не зустрілися б.

Але коли ми побачилися на першій читці сценарію, то наче закохалися одна в одну. Це був такий вражаючий момент: для нас все здавалося очевидним. Тому перенести це відчуття у фільм було легко. А кінострічка так само впливала на наші стосунки.

Це історія про двох жінок, але це певною мірою історія про солідарність, жіночу солідарність.

Я б не сказала, що фільм базується на темі солідарності, але вона відіграє досить важливу роль у всій цій історії. Солідарність та співучасть цих жінок. Вони народили своїх дітей приблизно в один час, їм було важко поставити їх на ноги, вони змогли розвʼязати частину своїх проблем саме завдяки цій солідарності та причетності.

Ви маєте багаторічний досвід роботи не лише акторкою, але й театральною режисеркою. Цей досвід допомагав чи заважав вам працювати з Франсуа?

Власний досвід театральної режисерки підказував мені, що найкраще, коли актори відчувають себе максимально залученими до проєкту. Цього потребує режисер, і вони також мусять віддавати усе одразу, а не чекати чи зберігати щось на майбутнє. Це те, чого я навчилася, працюючи з іншими акторами як театральна постановниця. Гадаю, це може допомогти будь-якому режисерові будь-якого фільму.

Як вам — зніматися в кіно у такій прекрасній місцевості?

Для мене це було дуже легко та комфортно: я одягала свій светр, свої чоботи та їхала на знімання. Я легко ідентифікувала себе з персонажкою та місцем, де тривало фільмування.

Я живу в сільській місцевості. Точнісінько як Мішель.

Звучить, наче мрія.

Так-так! Загалом знімання в цьому фільмі для мене було, наче справжнісінька мрія. Бо я навіть не наважувалася думати про роль такої складності, такої краси у своєму віці. Не могла собі такого уявити!

В одному з інтервʼю ви розповідали, що сприймаєте цю роль як дарунок. Бо насправді є не так багато фільмів, де літнім жінкам відводиться головна роль. Це Франсуа сконтактував з вами і запропонував зіграти Мішель?

Так, Франсуа зустрівся зі мною. Раніше я грала в його фільмі «На славу божу» і мала там досить скромну роль. Але це для мене не було проблемою, бо я була настільки залучена в саму стрічку, що роль не мала жодного значення.

Гадаю, в акторській професії, коли ти стаєш старшою, доводиться задовольнятися ролями з невеличкою участю у фільмі. Доводиться памʼятати, що найважливішою частиною майбутнього кіно є сценарій, а не розмір твоєї ролі.

У вас великий досвід роботи в кіно та театрі. Бачите якісь зміни на краще у тому, які ролі дають старшим акторкам, чи показують їх в кіно більше?

Коли я думаю про свою власну карʼєру, то бачу, що ніколи не мала так багато пропозицій ролей, як за останні три роки. Але це тільки моя історія. Раніше я дивилася на майбутнє жінок у віці з великою впевненістю. Але насправді все не так. Насправді життя жінок ще й досі повʼязане з великою кількістю невизначеності. Для них все може змінитися в будь-який момент. Приміром, ми бачимо це на прикладі права на аборт, якого жінок дуже швидко можуть позбавити (У 2024 році Франція стала першою країною світу, що внесла право на аборт у конституцію, однак рішенню передували дискусії та опір з боку правих сил та релігійних рухів — Ред.).