Монументальні скульптури Зигмунта Курчинського

З фасадів багатьох львівських будівель початку ХХ століття дивляться на перехожих статуї і барельєфи, покриті патиною часу. Вони зраджують руку одного майстра, проте для пересічного спостерігача є анонімними творами. А втім, їх автор Зигмунт Курчинський у перших двох десятиліттях минулого століття належав до найкращих представників львівської мистецької еліти.

Скульптор, графік і художній критик Зигмунт Курчинський народився 2 квітня 1886 р. у Львові, в родині кравця. Дитинство та юність Зигмунта пройшли у постійному подоланні злиднів. Як згадував його приятель молодості Владислав Узємбло, Зигмунт був забіякуватим, похмурим, замкненим у собі юнаком. З ножем у кишені часто вирушав на Кайзервальд на зустрічі батярів, безробітних та хуліганів. Під час навчання на відділі декоративної скульптури львівської Художньо-промислової школи (1901-1905) став членом молодіжної радикальної організації «Променисті». 

У 1905-1908 роках Курчинський поглиблював освіту в Краківській академії. Був улюбленим учнем Костянтина Лящки, що, як й інші професори, покладав на нього великі надії. У Кракові Курчинський продовжував змагатися зі злиденністю, і недарма символічно втілив цей період свого життя в скульптурі «Худий кіт». Після закінчення Академії виїхав за кордон. Відвідав Мюнхен, в 1908 декілька місяців мешкав у Парижі, де стажувався у Павла Трубецького, а в майстерні Огюста Родена працював як каменяр. Чимало часу проводив у Луврі, особливо звертаючи увагу на скульптури Стародавнього Єгипту, Ассирії й грецької архаїки. Тоді формується його творча манера, в сполученні елементів сецесії, імпресіонізму та символізму (роденівського взірця) з інтерпретаціями архаїчних стилів під впливом Бурделя.

Розквіт творчості у рідному місті

В серпні 1908 року Курчинський повернувся до Львова. Почався найбільш плодотворний, енергійний період його життя, десятилітній «вибух» творчої діяльності. У 1908-1918 він виконав понад 200 скульптур. Молодий митець атлетичної будови тіла з ентузіазмом занурився в напружену працю. Отримав багато замовлень, і незабаром всі у Львові про нього говорили. За протекцією віце-президента міста Тадеуша Рутовського Курчинському створили сприятливі умови праці в колишньому Палаці мистецтв у Стрийському парку.

Курчинський з успіхом докладав зусиль у різних жанрах і формах скульптурного мистецтва. Виконував численні статуї і рельєфи для будинків, проєкти пам’ятників і нагробків, побутові, релігійні, алегоричні композиції, портретні погруддя, плакети і медальйони. На львівських виставках 1909-1918 показав понад 100 станкових творів у тонованому гіпсі, мармурі, бронзі, олові. Поступово переходив від живописно-декоративної інтерпретації скульптурного матеріалу в дусі імпресіонізму та сецесії до лаконізму й структурованості форми, гармонійності пропорцій, до творчості з елементами неокласицизму.

У 1908-1910 роках він часто розглядав скульптурну матерію як живописно-графічну. В рельєфі (плакеті) «Профіль» (1909, олово) митець додержується прийомів імпресіонізму та поетики символізму. На золотаво-сріблястій поверхні, що мерехтить мінливими відблисками, проступає, мов народжуючись на очах глядача, примарне дівоче обличчя з мінливим контуром. Рельєф здається омитим дивним повітрям, його хитка форма відповідає символістському прагненню недосказаності.

1909 роком датована невелика статуя «Живописець» (тонований гіпс). При всій її етюдності, зовнішній незавершеності це також експеримент на шляху пошуків синтетичного «скульптомалярства». Брунатно-жовта постать згорбленого чоловіка з палітрою викликає враження безформної маси, емоційно пожмаканої впадинами і вузлуватими зморшками.

Натомість у створених в 1910 гіпсових скульптурах «Музикант» і «Per aspera» Курчинський, навпаки, акцентував лінійну декоративність. Гострий та динамічний контур, енергійний рисунок голови й корпусу, нахил до геометризуючого моделювання поєднувались з контрастним виявленням широких гладких площин і живописно обробленої фактури, грою світла й тіні на поверхні.

Такі ж стилістичні риси характеризують відомий нині лише з архівної фотографії барельєф «Гігіея» (бл. 1909-1910).

На «Виставці трьох» (разом з живописцями В. Блоцьким і Ю. Водинським) влітку 1911 року у Львові Курчинський показав 24 скульптури 1908-1911 рр. Вони продемонстрували значний діапазон стилістичних нахилів, емоцій, технічних прийомів. За словами друга скульптора, українського письменника Михайла Яцківа творча сфера Курчинського тоді простягалась «від сурової, богатирської епічності до витонченої ліричності, від первісного, розгонистого пробудження душі до найвищого розквіту культури».

Стилізація грецької архаїки під впливом Бурделя була застосована у гіпсовій плакеті «Шопен» (1912).  Проте рішучого переходу до неокласицизму Курчинський не зробив і в станкових скульптурах 1912-1917 продовжував попередню імпресіоністичну стилістику. «Портрет Ельжбети Заремби» (1916, мармур) – дуже роденівський, із омитою повітрям, мрійливою головою, що ніби проявляється з лише частково обробленого блоку.

На шляху до нерозривного синтезу з архітектурою

Талант Курчинського найповніше втілився у монументально-декоративній пластиці – він оздобив велику кількість новоспоруджених львівських будинків 1908-1914 років, добиваючись тектонічного взаємозв’язку своїх емоційно автономних скульптур з архітектурою. Особливо часто він співпрацював з Альфредом Захаревичем.

Однією з перших спільних праць у Львові З. Курчинського й А. Захаревича став дім Страхової компанії Трієста (Assicurazioni Generali Trieste) на вул. Коперника, 3 (1908-1910). Скульптурне і живописне оздоблення цієї споруди виявляє сувору гармонію архітектурних мас. Розташування у ритмічному повторі скульптурних та керамічних вставок є тектонічним, вони домірні видимому модулю архітектури. Мідні маскарони, що символізують Гордість, Пересиченість, Здивування та Іронію, а також чотири монументальні кам’яні статуї на фронтоні супроводжують хвилеподібну «течію» фронтону, є її пластичними перебивками і наголосами.

Одним з найкращих архітектурно-художніх комплексів Львова поч. ХХ ст. слід вважати будинок Торгово-промислової палати на вул. Академічній, 17-19 (нині Обласна прокуратура на просп. Шевченка, архітектор А. Захаревич за участю Т. Обмінського, 1907-1910).

Ідейним осереддям всього ансамблю є головний зал засідань. Його стіни облицьовані дубовими панелями, штучним зеленим мармуром і розчленовані спрощеними пілястрами з білого мармуру. Кожна з 12 пілястр (чотирьох наріжних і восьми серединних) увінчана в капітелі скульптурною групою. Скульптури виконав у 1909 Курчинський з вапняку, тонованого під кольоровий мармур і слонову кістку. На трьох стінах в проміжках між пілястрами фризоподібно розташовуються живописні панно Ф. Вигживальського. Як і панно, скульптури Курчинського створені об’ємно-площинно, орнаментальність лінійного рисунка ув’язана з моделюванням фігур. Фактурно-колірні особливості скульптури та живопису є подібними: гладкість обробки поверхні, введення у скульптуру білила, позолоти і вкраплювання зелені. Ідейно-образне зближення з панно полягає у тому, що скульптури представляють персоніфіковані образи, символічні узагальнення окремих моментів людського буття. Це шість парних груп: «Праця», «Відпочинок», «Меланхолія», «Мир» (або «Мистецтво та військовий обов’язок»), «Кохання», «Смерть» (або «Час»). Не маючи чітко виявленої сюжетної лінії, горельєфи проте сприймаються як ряд епізодів, логічно пов’язаних темою долі, складаються у цілому в філософсько-епічну поему про сенс життя.

Зусилля архітектури (Захаревич) та скульптури (Курчинський) поєднувались у цілісному вирішенні інтер’єру пекарні «Меркурій» на вул. Городоцькій (1908-1909, інтер’єр не зберігся). Головне приміщення з печами оздоблювали 18 великих рельєфів-панно в тонованому гіпсі. Можливість послідовного просторового огляду дозволила Курчинському розвинути ідейну програму рельєфів, пов’язану з призначенням споруди, в грандіозний сюжетний цикл міфологічного характеру «Історія хліба».

Сучасники вважали цю співтворчість Захаревича та Курчинського ідеальною, гадаючи, що вони досягли нерозривного сплаву двох мистецтв.

Справді, як спробу своєрідного бінарного архітектурно-скульптурного твору можна розглядати колишній будинок страхової фірми Теодора Балабана (нині на розі вулиць Галицької та Валової). Барельєфи здаються вирізьбленими безпосередньо у тілі стіни: скульптура входить у структурний зв’язок зі стіною шляхом фактурного і технологічного об’єднання. Коментуючи образ архітектури, скульптури мають і свій емоційний світ. Подібно до інших творів Курчинського, вони є водночас і персоніфікаціями різних станів людської психіки, і втіленнями абстрактних понять. Рельєфи на фасаді з боку вул. Галицької (1909) символізують вірогідно Меланхолію (або Сон), Танець (Знемогу), Війну (Сум) і Медитацію (або Комерцію – фігура Меркурія), а рельєфи з боку вул. Валової (1910) втілюють Вічність (Долю), Працю (Волю), Промисловість (Енергію), Мистецтво (Мріяння). Скорботна відчуженість, сонне заціпеніння одних персонажів контрастує зі спокоєм та величчю інших. Маски, розташовані на фронтоні, символізують Зневагу і Пересиченість. 

Львівський банк (вул. Валова, 9, тепер відділ Ощадного банку) був задуманий А. Захаревичем як стилістичне продовження кам’яниці Т. Балабана та закінчений у 1911 р. Членування фасаду і аттиків трактовані тут аналогічно суміжній будівлі. Однак, щоб уникнути монотонності ансамблю обох споруд, чотири барельєфи Курчинського (алегорії рільництва та промисловості) розташовано на рівні третього поверху, дотримуючись тих самих засад композиційного сполучення скульптури з архітектурою. 

Своєрідний «акорд» фінансових споруд А. Захаревича доповнює Кредитне товариство землевласників (тепер обласне відділення Національного банку) на вул. Коперника, 4. Головний та бічний фасади прикрашені скульптурами З. Курчинського, вирізьбленими з граніту у 1912 р.. Виділяються фігури великих риб, кінські голови і, особливо, величні напівфігури крилатого Меркурія.

Вміння Курчинського узгоджувати свій художній задум з ідеями архітектури приваблювало не тільки Захаревича, але й інших львівських будівничих протягом 1909-1914 років. Однодумством, цілісністю архітектурно-пластичної «партитури» характеризуються спільні твори Курчинського і фірми Івана Левинського (будинки на нинішній вул. Парковій, 14 з горельєфом «Гладіатор» над входом, Грушевського, 10); Курчинського і Ю. Авіна: кам’яниці на вул. Конопницької, 4-6 та 14 (фасад прикрашають плинні жіночі силуети, згруповані у капітелі та майоліковий рельєф «Путто з квітами»); на вул. Словацького, 2-4, готель на вул. Наливайка, 6.

Портал великого офісно-житлового будинку на вул. Гнатюка, 20-22 (проект Ф. Касслера і Р. Фелінського) декоративно фланкують статуї Курчинського, стилізовані у дусі стародавнього Єгипту. 

Дім на розі вул. Карпінського і Бандери, 24 був збудований за проектом Касслера, його фасад прикрашають барельєфи авторства Курчинського, що зображують жінок, граючих із левенятком і гірським цапом. Можливо, тут присутня астрологічна символіка: Діви, що бавляться з Левом і Козерогом. 

Під час війни, в 1915-1918 роках, творчість Курчинського пережила кульмінаційний підйом. Він заповнював свою майстерню у Палаці мистецтв все новими й новими творами. Мистецтвознавець Артур Шредер писав: “Міцна, кремезна постать у заляпаному гіпсом кітелі з закасаними рукавами майже зникає у великій майстерні серед різноманіття скульптур.”

 В 1916 році на значній Виставці польського мистецтва у Львові Курчинський показав 12 скульптур, в 1917-му на виставці об’єднання «Четвірка» – 20. Серед них було чимало погрудь і портретних рельєфів. В 1915-1916 Курчинський опрацював декілька версій проекту пам’ятника легіонам, який планував поставити перед будинком Торгово-промислової палати. Одна з гіпсових моделей натурального розміру зображувала старого улана, що підтримує пораненого юнака. 

Згасання активності у міжвоєнну добу

У міжвоєнний період (1919-1939) Курчинський значно зменшив інтенсивність творчості. В цей час викладав рисунок і скульптуру в Художньо-промисловій школі, обирався депутатом міської ради. У 1931-1934 експонував на львівських виставках низку гіпсових композицій і портретних погрудь, в них продовжувалось властиве довоєнній творчості митця звернення до протилежних стилів: від імпресіонізму до архаїзації та неокласицизму.

Більш активно він займався архітектурною пластикою. Разом з архітектором Броніславом Віктором у 1920-1923 рр. доповнив фасади та інтер’єри двох старих кам’яниць на пл. Ринок – № 24 (композиція «Меркурій» на фронтоні, статуї путті й рельєфи з алегоріями торгівлі у вестибюлі) і № 31 (голови левів на балконі, неорокайльна ліпнина із зображенням Венери і фігури путті). У подібному ж стилі оздобив у 1924 тильний фасад палацу римо-католицьких архієпископів в с. Оброшині під Львовом (архітектор Б. Віктор), встановив тут біля садової тераси великі кам’яні урни з фігурами хлопчика, пантери й ягнятка, головами левів, квітами. На фасаді власного будинку Б. Віктора на вул. 22 січня (тепер І. Севери), 5 Курчинський помістив в 1930 році алегоричну жіночу постать «Промисловість» у стилі ар деко.

У 1920-х роках Курчинський виконав декілька пам’ятників на Личаківському цвинтарі. Найкращим з них є нагробок Тадеуша Рутовського (1922). Міцну конструкцію центрального постаменту добре узгоджено з урочистою фігурою лежачого лева, її спрощений об’єм розрізають в асиметричному ритмі гострі складки. Звернення до взірців класицизму тут сполучається з луною пізньої сецесії – перебільшеною, декоративною напругою геометричних елементів. Одночасно, в 1922, постав нагробок зятя Рутовського, дипломата і аграрія Костянтина-Вільгельма Станека, що представляє в кам’яному горельєфі постать розп’ятого Христа. 

У 1920-х рр. Курчинський працював також як живописець (намалював портрет дружини Доміцели, нині у родинній збірці у Вроцлаві) і графік – рисував олівцем і вуглем, робив офорти й автолітографії. У 1933 прочитав у Львові доповідь про творчість Мікеланджело.

У 1936-1945 роках він мешкав з родиною у віллі в Зимній Воді під Львовом. У вересні 1939 залишив будинок, побоюючись червоноармійців, а дружина митця втопила деякі «крамольні» скульптури (напевно, портрети воїнів-легіонерів) у ставку. Тоді вілла була пограбована, зникли скульптури, книги, багатий архів, колекція картин художників Паризької школи. Проте найбільшою була втрата сина, вбитого нацистами, та втрата дружини, яка покінчила життя самогубством у зв’язку з цією трагедією.

У червні 1945 року Курчинський разом з невісткою та онуками виїхав до Вроцлава, де займався г. ч. реставрацією. У цьому місті і помер 11 березня 1954 р. 

Майже всі станкові скульптури Курчинського нині втрачені. Навіть в його рідному місті збережено тільки 9 таких творів – вісім у музейних фондах і одне погруддя у приватній збірці. Натомість досить повне уявлення про Курчинського-монументаліста можна скласти, йдучи вулицями Львова. Те, що ми сьогодні про нього знаємо, дозволяє говорити про нього як про одного з найвидатніших скульпторів міста над Полтвою перших десятиліть ХХ століття.

Юрій БІРЮЛЬОВ
Джерело: Culture.pl