Переосмислені традиції і старовинні артизанальні техніки у колекціях португальського бренду Béhen

Béhen – один із найцікавіших молодих португальских брендів. У своїх колекціях, його засновниця Жоана Дуарте, звертається до старовинних ремінисничих технік, притаманних різним регіонам Португалії. У речах Béhen багато унікальної вишивки, поєднання нетипових матеріалів і, звісно ж, фокус на стале виробництво. Сьогодні окрім Португалії речі бренду продаються в Торонто, Маямі, Мумбаї, а серед клієнток Жоани Дуарте португальські зірки та інфлюенсерки. Fashion-редакторка ELLE Анастасія Білоус завітала у гості в ательє бренду в Лісабоні, аби розпитати дизайнерку про те, як їй вдалося закохати світ у старовинне португальске ремесло.

Анастасія Білоус: Перш за все, давайте познайомимо нашого читача із вами та брендом Béhen, тож розпочнімо з самого початку. Розкажіть, як ви вирішили стати дизайнеркою та з чого почався ваш шлях?

Жоана Дуарте: Зізнаюсь, я ніколи не планувала створювати власний бренд. Я вивчала дизайн одягу в Лондоні, а під час магістратури поїхала до Індії досліджувати етичне виробництво. Там я працювала з ремісниками і саме тоді почала сумніватися, чим хочу займатися – дизайном або модою – адже мене більше цікавили самі ремесла. Коли ж я повернулася до Португалії, моє ставлення змінилося. Моя родина має тісний зв’язок із вишивкою, і моя бабуся завжди хвилювалася, що ці традиційні техніки можуть зникнути. Вона казала: «Нікому це більше не потрібно. Я створювала це для тебе і твоїх сестер, але ви цього не збережете». У той самий час я помітила, що у світі з’являється тренд на апсайклінг — великі бренди почали переосмислювати питання сталого виробництва. Все склалося дуже природно. Я вирішила зосередитися на португальських техніках не тільки через бабусю, але й щоб показати своїм молодшим сестрам, що традиційні ремесла можуть мати сучасне звучання. 

«Зараз ми співпрацюємо з ремісниками по всій Португалії та досліджуємо різні техніки. Це справжній виклик, і все це сталося не за планом. Все почалося дуже наївно, і без підтримки друзів цього б не було».

А. Б: Жоано, в якому регіоні Португалії ви народились? Звідки походять ці техніки?

Ж. Д: Я родом із Сантарема, це приблизно за годину їзди від Лісабона. Спочатку техніки, з якими я працювала, походили з архіву моєї родини. Моя бабуся збирала багато вишитих виробів з Мадейри – переважно це були антикварні скатертини. Саме з цього почалася моя любов до мадейрської вишивки. Вишивка Мадейри— це найвідоміший і найвишуканіший вид вишивки в Португалії. Вона також найдорожча, що зрозуміло, враховуючи її складність і історичне значення. Колись це була величезна галузь виробництва в Португалії, і продукція активно експортувалася. Деякі компанії досі цим займаються, але масштаби вже не ті, що 30-40 років тому.

А. Б: Ваша бабуся не лише збирала ці вишивки, а й створювала одяг для вас?

Ж. Д: Ні, вона збирала саме скатертини. На сімейних вечерях, на Різдво чи інші свята вона викладала свою вишукану колекцію на стіл. Але вона також вишивала нові скатертини для мене і моїх сестер. Проблема була в тому, що мої сестри не бачили в цьому цінності. Вони казали: «Це старомодно. Навіщо мені триметрова скатертина? Квартири зараз маленькі, у мене навіть немає такого великого столу». Це змусило мене задуматися — як можна переосмислити ці речі, зберігаючи техніку? Так і з’явилася наша концепція: ми працюємо в двох напрямках—апсайклінг (перетворення існуючих вишитих виробів) і створення нових речей разом із ремісниками.

А. Б: Коли офіційно запустився ваш бренд?

Ж. Д: На початку 2020 року, якраз перед COVID. Ми тільки-но показали першу колекцію, як стався локдаун. Спочатку мене це трохи засмутило, але зрештою пандемія дала мені більше часу, аби продумати проєкт. Від самого початку у мене не було бізнес-плану чи чіткої стратегії. Все розвивалося дуже природньо.

А. Б: Отже, заснування вашого бренду незадовго до COVID фактично дало вам час вдосконалити свою роботу?

Ж. Д: Саме так. Я мала час отримати зворотній зв’язок, тому що презентувала свою колекцію на ModaLisboa в березні 2020 року, буквально перед тим, як усе закрилося. Після цієї презентації ми пішли на карантин, що в певному сенсі допомогло. Це дало мені час довести деталі до ідеалу — як у плані посадки, так і у виробництві. Озираючись назад, розумію, що все склалося найкращим чином.

А. Б: Як ви знаходите майстрів? В Україні є бренди, які працюють із традиційними ремеслами, і я знаю, наскільки це непросто. Ремісники часто мають власне творче бачення і не завжди працюються згідно з дедлайнами. Який у вас досвід?

Ж. Д: Це справді виклик. Потрібен час, щоб вибудувати міцні стосунки, особливо коли ми експериментуємо з новими матеріалами. Наприклад, ми працюємо з вишивкою з Мадейри, але замість традиційного льону спробували вишивати на денімі. Спочатку ремісники були категорично проти, тому ми почали поступово. Спершу використовували льон — створювали сорочки, штани, усе традиційне. Потім вводили нові кольори, модифікували дизайни, а згодом перейшли до інших матеріалів. Це не так просто, як сказати: «Ось моя ідея, просто зробіть». Це процес довіри та адаптації.

А. Б: Тобто їм потрібно побачити результати, щоб прийняти нові ідеї?

Ж. Д: Саме так. Коли вони бачать нашу роботу в журналах або на показах, це допомагає їм зрозуміти концепцію. Але якщо прийти з ідеєю, яка повністю виходить за межі їхнього досвіду, вони, швидше за все, відмовляться. Із термінами також важко — саме тому ми презентуємо колекції лише раз на рік. Це займає час не лише у виробництві, а й у розумінні, як ці техніки можна комерційно використати. Деякі ідеї виявляються нежиттєздатним.

А. Б: Звучить так, ніби робота з ремісниками — це майже як стосунки.

Ж. Д: Так, точно! Це як побачення. Потрібно підтримувати зв’язок, часто телефонувати, перевіряти, будувати справжні зв`язок. Інакше нічого не вийде.

А. Б: Коли ви робите замовлення, чи маєте вже структуру для його виконання у термін?

Ж. Д: Так, це основа. Деякі техніки я знаю настільки добре, що можу приблизно прогнозувати строки. Але не всі традиційні ремесла підходять для масового виробництва. Деякі легше адаптувати для комерційного використання, інші потребують більше гнучкості. Я багато досліджую: книги, архіви, антикварні речі, які досі зберігає моя родина. Потім намагаюся простежити їхнє походження. Ми працюємо за принципом, що якщо це вишивка з Мадейри, то її виконують ремісники з Мадейри. У Португалії багато людей вміють вишивати, але є різниця між аматорською вишивкою та майстром, який працює у рамках традиції.

У Португалії навіть існує офіційний державний інститут, який сертифікує традиційні техніки. Наприклад, якщо річ офіційно визнана вишивкою з Мадейри, вона має відповідати суворим правилам. Інші техніки також мають подібні стандарти. Тож я намагаюся зберігати традиції у своїх дизайнах, дотримуючись цих історичних правил, але додаю інновації через матеріали, кольори чи їх застосування.

А. Б: У вашого бренду дуже виразний характер. Як би ви описали дівчину Behen? Хто вона?

Ж. Д: Та, хто помічає найдрібніші деталі та цінує історію. Кожна квітка, птах чи візерунок, які ми використовуємо, мають символіку та історичне значення. Я сподіваюся, що, одягаючи Behen, наші клієнти відчувають ці глибокі сенси. Дівчина Behen також любить веселощі та не боїться кольорів. Вона вирізняється, але в спосіб, що зберігає зв’язок із чимось вічним і культурним.

А. Б: Давайте поговоримо про сумки із хлібу! У 2023 році ви презентували на подіумі серію аксесуарів із хлібу. У чому була ідея?

Ж. Д: Це дійсно був справжній хліб! Проєкт почався з дослідження зв’язку між жінкою та традиціями, повязаними з хлібом — особливо в Португалії, де хліб має релігійне та культурне значення. Я згадувала свою бабусю, яка завжди казала: «Бог допомагає тісту піднятися, але ти теж маєш зробити свою частину». Випікання хліба супроводжується багатьма ритуалами, які є глибоко жіночими та сакральними. У рамках першої колекції ми співпрацювали з пекарнею, а зараз у нас є новий партнер, який допомагає розробляти тісто. Оскільки я повинна зберігати зразки для фотосесій та виставок, я заморожую ці хлібні сумки. Але зараз ми тестуємо способи, як зберігати їх постійно — наприклад, як деякі пекарні використовують лак для збереження хліба в експозиціях.

А. Б: У Португалії багато традицій, пов’язаних з хлібом?

Ж. Д: Так! Деякі люди кажуть, що якщо благословити хліб у святий день, він залишається свіжим дуже довго. Я пам’ятаю, як моя прабабуся робила це не лише з хлібом, але й із різдвяними тістечками. Вона молилася над тістом, потім обережно загортала його в спеціальні шари тканини — кожна деталь була важлива.

А. Б: Я не можу не провести тут паралелі з Ураїною. У нас є прислів’я: «Хліб — всьому голова», і він є центральним у багатьох традиціях. На весіллях ми маємо особливий плетений хліб, гарно прикрашений. Молодята разом відкушують від нього — хто отримує більший шматок, той вважається головою родини.

Ж. Д: Це неймовірно! Вражає, як хліб має таке глибоке значення в різних культурах.

А. Б: Розкажіть про образ із колекції минулої весни. Це був жакет із міні-спідницею яскравого кольору, виконаний в дуже цікавій техніці. Пізніше в ньому з`явилась португальска інфлюенсерка Вікі Монтанарі. З чого він зроблений? 

Ж. Д: Цей образ був натхнений класичними покривалами, які є майже в кожному португальському домі — чи то в їхньому власному домі, чи то в будинку бабусі, або десь у родині. Люди можуть навіть не звертати на них увагу, бо вони завжди були там. Але саме в цьому й полягає суть. Ми намагаємося взяти ці звичайні, знайомі елементи і поставити їх у абсолютно новий контекст — дати їм нове життя. Ми співпрацювали з виробником, який використовує напівпромислову техніку — більш сучасний підхід до ремесла. Він все ще має традиційний вигляд, але виготовляється за оновленими методами, які забезпечують більшу довговічність і гнучкість.

А. Б: Це нагадує мені, як ви використовували коркове дерево у попередніх колекціях. Це дуже португальський матеріал, але зазвичай його асоціюють з сувенірами, а не з високою модою.

Ж. Д: Саме так! Коркове дерево є всюди в Португалії, але зазвичай його сприймають у дуже передбачуваному, туристичному контексті — дешеві гаманці, блокноти, маленькі аксесуари. Я хотіла розвіяти це сприйняття і показати, що корк може бути розкішним. У північній частині Португалії зараз відбуваються неймовірні інновації в корковій деревині — з неї створюють висококласні матеріали, які на дотик схожі на шкіру. Це саме те, що мене захоплює — переосмислювати матеріали, які ми сприймаємо як звичайні, і переносити їх у нову реальність.

А. Б: Ще мені на думку приходять ваші аксесуари у вигляді металевих квітів. Як ви їх створювали?

Ж. Д: Ми співпрацювали з найстарішим цехом по роботі з оловом у Лісабоні, який існує ще до великого землетрусу 1755 року. Цю справу веде одна й та сама родина вже кілька поколінь! Вони традиційно виготовляють люстри, і я була вражена квітковими мотивами в їхніх виробах. Тому я запитала: «Як ми можемо зменшити ці форми і перетворити їх на аксесуари?» Так народилися ці металеві квіти.

А. Б: А з чого створені ваші міні-сукні з останньої колекції? Я була приємно вражена якістю тканини. 

Ж. Д: Дякую! Ми дуже зосереджені на повторному використанні, тому багато з цих суконь виготовлені з антикварних фіранок, які ми знаходимо. Проте ми також працюємо з новими натуральними волокнами — у нас є партнер, який виробляє органічну бавовну та лляні тканини, включаючи ті, що нагадують антикварні фіранки. Тому це завжди поєднання збереження старих текстилів і впровадження сталих нових матеріалів. Ми ніколи не використовуємо синтетичні волокна, якщо тільки це не повторно використані матеріали.

А. Б: Ви також використовуєте вишивку бісером в деяких виробах. Це також притаманне португальським традиціям? 

Ж. Д: Так! Особливо коли ви бачите чорний бісер на чорній тканині — це походить від весільних суконь на півночі Португалії. Наречені носили повні чорні сукні, вишиті чорним бісером у тандемі із маленькою вишитою сумочкою, яку пов`язували на талії. Це надзвичайно красива традиція, і ми хотіли переосмислити цю спадщину сучасним способом.

А. Б. Вражає те, як ці техніки зберігають таку величезну історичну цінність.

Ж. Д: Так, і саме це мене захоплює — переносити ці традиції з минулого в сьогодення, таким чином, щоб вони виглядали свіжо, носибельно та актуально.