Як харківський колектив Some People розвиває культуру у прифронтовому місті

"Чекати немає часу" — лейтмотив діяльності колективу Some People, який проводить мистецькі події у прифронтовому Харкові. Про те, чому місту потрібні рейви, виставки та театральні події, вони розповіли в інтерв’ю українському Vogue.

У Харкові лунає сигнал повітряної тривоги. Місцеві моніторингові чати повідомляють про загрозу авіаударів, але мої співрозмовники залишаються незворушними. "Якщо живеш тут, маєш прийняти правила гри та бути готовим до всього", — говорить Антон Назарко. Разом із Денисом Кравченком вони представляють колектив Some People, який до повномасштабної війни розвивав креативні бізнеси, а у 2023-му відкрив Центр нової культури — щоб повернути мистецьке життя у прифронтове місто. Лінія зіткнення пролягає за 20 кілометрів від Харкова. Через близькість до ворога гуркіт вибухів, що передує сирені, — тут звична справа, а загроза з повітря може тривати годинами.

До повномасштабного вторгнення проєкт Some People об’єднував електронний гурт "Тиск", магазин вуличного одягу ssweep і редакцію музичного порталу про український реп rap.ua. Після 24 лютого частина команди переїхала до Львова, інші залишилися в Харкові — волонтерили.

Першу після початку великої війни живу подію команда Some People організувала в прифронтовому Харкові в грудні 2022-го. Аудіовізуальний перформанс "Тиск. Досвід" — виступ гурту "Тиск", у якому музиканти "проводять" слухачів емоціями перших тижнів вторгнення: від страху, нерозуміння, радості перших перемог, — всупереч песимістичним очікуванням через блекаути зібрав повну залу. Саме тоді учасники вирішили відновити системну діяльність спільноти, а вже в серпні 2023 року анонсували запуск Центру нової культури.

Instagram

TYSK | (@tysk.live)

Він розташувався в індустріальній будівлі з високими стелями неподалік історичного центру міста, на теренах колишнього заводу торгового машинобудування. Зараз Центр займає два з чотирьох поверхів. Тут працюють концертний майданчик, виставковий простір, приміщення для театральних вистав і бар. У планах — коворкінг для митців, фотостудія та студія звукозапису.

З міркувань безпеки танцпол розмістили на цокольному поверсі — для цього команда перетворила підвал на сертифіковане укриття. Простір легко трансформується на театральний чи кінозал. Про завершення будівництва поки не йдеться — музиканти дають концерти, а диджеї грають сети в недобудові. "Чекати немає часу", — лаконічно пояснює Антон.

Це лейтмотив діяльності колективу Some People. Вражені у 2022-му порожнечею міста, вони відновили роботу, щоб не втратити його таким, яким пам’ятали й любили, — і щоб надихати повертатися додому інших.

"Харків — друге за чисельністю населення місто в Україні, приблизно два мільйони до великої війни. Уяви цю гнітючу атмосферу, коли не працюють бари, ресторани, не можна піти в театр чи кіно", — розповідає Антон. "Містянам потрібні певні атрибути комфортного життя, — додає Денис. — Без цього нема чого робити, і молодь тікає".

У серпні 2023 року Центр нової культури почав приймати перші виступи молодих музикантів із різних міст України. У Харків приїздили диджеї й волонтери Kyiv Angels, музична формація Detali з Івано-Франківська, дніпровський лейбл експериментальної та електронної музики Dnipropop. Минулого вересня Some People провели триденний фестиваль електронної музики, що зібрав артистів з України, Італії та Аргентини. Відкрилася Школа креативних індустрій, де охочих навчають диджеїнгу та саундпродюсингу.

Instagram

Some People (@somepeople.ua)

Велика війна кардинально змінила місто: зруйновані будівлі, розбиті вікна, посічений уламками снарядів асфальт. За даними місцевої військової адміністрації, пів мільйона мешканців виїхали, натомість люди з окупованих міст Харківщини, Луганщини, Донеччини часто переїздять сюди в пошуках нового дому. Центр нової культури став місцем, що повертає звичку збиратися разом, дивитися кіно чи вистави. А ще — танцювати: це одне з небагатьох у Харкові місць, де зараз проходять рейви.

Окрім студентів та рейверів, серед відвідувачів подій Центру — військовослужбовці. "Коли ми починали, побоювались, що військові нас не зрозуміють. Але вони повертаються з теплими словами вдячності, — розповідає Антон. — Ми найближчий до фронту клуб, тому хлопці та дівчата бувають часто — відволіктися від жахів війни, відчути себе живими. І коли повертаються на завдання, знають, що за їхніми спинами — життя. Місто живе". У Some People також часто навідуються іноземні журналісти, бо для їхньої аудиторії це "красива картинка" — повний танцпол у місті неподалік лінії зіткнення, — каже Денис. — Але я завжди наголошую, що це не просто "багато публіки", це 250 особистостей, 250 виборів, 250 рішень молодих людей залишитися в місті за годину їзди від фронту".

Фото: Alex Butko

Текст: Аміна Ахмед

Грумінг: Anna Arventi

Гафер: Kirill Gonchar