Анастасія Савка й Олексій Левченко про знайомство, кохання на відстані та відкриття під час війни

Головними героями нового числа журналу «ELLE Україна», що днями вийшов друком, стали п’ять пар, більшість з яких з початком повномасштабного вторгнення змінили цивільні професії на військові. У проєкті «Скажу, признаюсь, що люблю», фотографом якого став Костянтин Ліберов, знялися: військова волонтерка Світлана Легка і військовий ЗСУ Сергій Борисов; снайперка Анастасія Савка та боєць 12-ї бригади спеціального призначення НГУ «Азов» і ветеран війни Олексій Левченко; фотографи Влада й Костянтин Ліберови; журналістка Катерина Березовець і майор ЗСУ Тарас Березовець; засновниця та дизайнерка бренду вирощених в Україні діамантів SOLO for Diamonds Юлія Кушер і пілот-аеромедик Антон Михайлюк.

Сьогодні історією кохання діляться Анастасія Савка й Олексій Левченко.

ЗНАЙОМСТВО

Анастасія Коли після поранення (дівчина під час виконання завдання втратила гомілку внаслідок поранення. — Прим. ред.) настав час для протезування, я поїхала до львівського Superhumans Center, де й познайомилася з Олексієм. Це було певною мірою неочікувано, тому що я не планувала жодних стосунків. Ми просто познайомилися, почали спілкуватися. Олексій запропонував у перший же день зустрічі поснідати разом, бо в нього була машина, тож я погодилася. За деякий час удвох ухвалили рішення найняти квартиру, тому що втомилися від тривалого перебування в лікарнях. Почали ділити побут, звикли бути поруч вдома та під час чисельних реабілітаційних процедур.

Олексій Зустрілися на початку 2024 року, під час проходження реабілітації в Superhumans. Коли чекав на відновлювальні заняття, до рецепції підійшла Настя та спитала у дівчат, де можна поїсти. Я й запропонував на машині поїхати куди-небудь на сніданок. Так ми і познайомилися. А ще нам так розписали графіки реабілітаційних занять, що ми завжди були разом.

З ПЕРШОГО ПОГЛЯДУ

Анастасія Все в нас складалося поступово. За певний період я зрозуміла, що Олексій мені подобається, проте першою крок не зробила б ніколи. В які б часи ми не жили, освідчення залишаю чоловікові робити першому (усміхається). А розвивалося все так: я мала виписуватися з Superhumans, однак не так сталося, як гадалося: через ускладнення мені призначили реампутацію. Тобто мені треба було наново чекати місяць, поки все загоїться, щоб протезуватися. На цей час мене направили до Трускавця, а Олексій повернувся до Києва. Проте він кожні вихідні приїжджав машиною спочатку до Львова, а потім й до Трускавця. І так тривало у нас довгий період. Після того як мене вже знову запротезували, Олексій зробив мені пропозицію. Публічно, на телепередачі «Я не забуду» телеканалу «Дім».

Олексій Настя мені одразу сподобалася! Я зустрів військову дівчину з характером.

НАЙВАЖЛИВІШЕ У СТОСУНКАХ

Анастасія Турбота, взаєморозуміння, повага. Я та Олексій вже були одружені. І ми проти стереотипів, ніби одні речі зобов’язана робити тільки жінка, а інші — тільки чоловік. Абсолютно переконана, що ми можемо робити все як рівні. Тож коли чую «ти жінка, ти зобов’язана», мене в мандраж кидає. Олексій мені ніколи такого не говорить, бо я вже його попередила (усміхається). Саме повага, взаєморозуміння та, звісно, почуття створюють кохання.

Олексій Найважливіше у стосунках — довіра. Це основа. А ще — терпіння, відкритість, щирість.

На Анастасії: костюм, Gunia Project; прикраси, Solo for Diamonds

ВІДКРИТТЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ

Анастасія Надзвичайно ціную справжні чоловічі риси Олексія. Розумію, що на нього можна в усьому покластися, що ми можемо довіряти одне одному, що в нас є те, заради чого хочемо й надалі жити разом. Я абсолютно свідома, що нам доведеться багато чого пройти, що ми тільки розпочинаємо нашу сімейну історію, тож будуть труднощі, які ми долатимемо разом. Це життя. До речі, чоловік часто й щедро дарує квіти, червоні троянди. Особливо якщо сваримося, а я Олексію від самого початку не даю скучати (усміхається.) Ми двоє з характерами. Відчувається, що ми — військові. У кожного з нас досить складне минуле.

Олексій Ми познайомилися під час війни, ми обоє військові. Мені здається, в наших нинішніх обставинах навіть один день, проведений з людиною, розповість про неї геть усе. Анастасія — справжня, щира, принципова. Коли треба, вона може й пістона вставити, а може бути дуже ніжною.

ПОГЛЯД НА СЕБЕ ЧЕРЕЗ 20 РОКІВ

Анастасія Складно про це зараз говорити. Напевно, я дуже хочу, щоб у нас був свій будиночок, десь неподалік від міста. Не в місті, але щоб все ж таки поруч з цивілізацією. Дуже люблю тваринок. Мрію про собаку. Ще хочу папугу, будемо шукати великого та барвистого (усміхається). А ще хочу, щоб нам було класно разом. Щоб з роками ми не перетворилися на байдужих одне до одного людей, яким нічого не цікаво та нічого не потрібно. Через двадцять років ми ще не будемо старими, проте настане зрілість. Хочеться вірити, що ми зможемо подорожувати світом. Жити будемо в нашій країні. Україна переможе, я в це вірю, докладала й докладатиму всіх зусиль, щоб вона перемогла. Отже, через двадцять років ми щасливо живемо у вільній Україні.

Олексій В Бога не вірю. В долю? Ну, 50 на 50. Бачу нас удвох щасливими. Ми з Настею проговорювали, що хотілося б мати невеликий будиночок, але нічого такого зайвого. Щиро вірю, що все буде добре в незалежній, вільній Україні, в її справедливих і добре захищених кордонах.