Галина Новаківська: “Мистецтво з вогню душі”

У фахових судженнях про творчий доробок Галини Новаківської (1923 – 2018) немає особливих кваліфікаційних розбіжностей. Кожен з авторів статей про малярство цієї визначної мисткині – Богдан Стебельський, Дарія Даревич, Христина Велигорська-Сеньків, Олександра Дяченко-Кочман, Павло Лопата чи інші мистецтвознавці, як і практикуючі художники, – звертали увагу на пристрасно-емоційну природу її темпераменту, що розкривалася у мові експресивного письма з домінуючою увагою до кольору.

Натомість більшість оцінок малярського хисту авторки робилося на вибірковому матеріалі загальних або персональних виставок з окремих періодів (від кінця 1950-х років до завершення життєвого шляху) та не охоплювала різних граней її таланту.

Коли б не сама пристрасть до малювання, у Галини Новаківської міг би залишатися час для написання детальних споминів чи щоденників. А згадати про що було би, зважаючи на сукупність обставин, які довелося здолати їй під час і після Другої світової війни. Натомість завше віддавала перевагу творчості, а в ній – непізнаним глибинам чуттєвості, і це теж стало важливою рисою її характеру.

Народилася Галина Новаківська 4 квітня 1923 року у м. Перемишль (Друга Річ-Посполита) в сім’ї українського адвоката Олександра та Емілії Молодецьких. Про час перебування у цьому місті, багатому на національне громадсько-культурне життя художниця так і не залишила свідчень, з тієї причини, що дитячі та юнацькі роки провела вже у Кракові, де почала здобувати професійну мистецьку освіту.

Першим закладом, де Галина Молодецька розпочала фахові студії, став Інститут пластичних мистецтв (Staatliche Kunstgewerbeschule – Instytut Sztuk Plastycznych) – реорганізована в перші роки німецької окупації славнозвісна Краківська академія мистецтв. Обрала спеціалізацію декоративного малярства, навчалася у класах Фридерика Паутча та Владислава Яроцького, польських «жанристів» академічної школи першої половини XX століття, авторів відомих живописних циклів гуцульської тематики.

Це перша важлива культурно-освітня локація, в якій формувалися погляди Галини Молодецької (в заміжжі – Новаківської) не лише на творчу методологію малярства, але й на комплекс українських національних вартостей. В аспекті професійних навиків їй пощастило зростати спільно в академічних аудиторіях з уродженцем Львова Тадеушем Бжозовським, однолітком з українсько-польської сім’ї Юрієм (Єжи) Новосільським, зорієнтованими на різні модерністські концепції мистецтва Францішком Буншем, Яніною Краупе, Єжи Скажинським, Яном Шанценбахом, Казімєжем Мікульським та іншими мистцями-початківцями, які стали носіями нових естетичних ідей у мистецтві вже повоєнної Польщі.

Саме в стінах Інституту пластичних мистецтв, що згодом знову став академією, у період Генерал-губернаторства – ситуативного адміністративно-територіального утворення воєнного часу – молода українка зуміла «зібрати» для майбутньої індивідуальної праці такий «букет» знань і формалістичного мислення, що в перспективі стало частиною її авторського стилю.

Лідером молодих мистців Кракова у цей час був Тадеуш Кантор, який шукав способів формування альтернативного щодо окупаційної влади середовища в так званому Підпільному незалежному театрі. Учасниками його була частина студентів Staatliche Kunstgewerbeschule, колег Галини Новаківської по навчанню [1]. Тоді ж проявився інтерес молодої мисткині до сценографії. В одній з публікацій про художницю, де містяться окремі біографічні відомості, подані автору безпосередньо нею самою, зазначається, що Г. Новаківська коротко працювала асистенткою режисера краківського Міського театру, але невдовзі переїхала до Львова, зблизившись з місцевими культурно-мистецькими колами. На той час, теж в умовах німецької окупації, тут функціонував, як Відділ культурної праці УЦК, Інститут Народної Творчості під керівництвом отця Северина Сапруна [2].

При ІНТ були сформовані спеціалізовані кабінети, зокрема музичного, театрального, образотворчого мистецтва. Тут же ж був заснований Театр малих форм, згодом відомий за назвою «Веселий Львів». Активними учасниками подій, ініційованих ІНТ, були знані мистецькі постаті – В. Барвінський, В. Блавацький, О. Кульчицька, Й. Гірняк, Г. Лужницький, В. Свєнціцька, М. Колесса та ін. [3].

За кілька місяців перебування у Львові Галина Новаківська долучилася до окремих колективних творчих проєктів, найбільше цікавлячись Театром малих форм, для якого оформила сцену до однієї з постановок. Тоді ж запізналася з письменником і журналістом Зеноном Тарнавським, а ще з художниками Едвардом Козаком, Володимиром Ласовським, Антіном Малюцею і Михайлом Дмитренком, з якими продовжувала спілкування вже після Другої світової війни. Відомий теж епізод її творчих контактів зі сценографом Львівської Опери Мирославом Радишем [4].

«Це були роки, коли мисткиня всією душею вбирала театральну культуру, пристрасно їй віддавала свій талант, – писали згодом про цей період творчого самоствердження Галини Новаківської. – Вже зовсім самостійно працювала вона в тій ділянці, будучи головним декоратором Українського Театру в Станиславові в рр. 1943-44. Тут вона почала здійснювати свої  самостійні та успішні спроби нового сценічного оформлення не лише в нових п’єсах, але й у давніх побутових, що внаслідок її інновацій набирали нової безпосередньости та свіжости.

Майже сенсацію викликала її декораційна постанова в драмі «Марш Чернигівського Полку» Ю. Косача. Вона вивела перед очі публіки театр частинно без завіси, а сцену поділила на два поверхи, в яких дія йшла рівночасно. Ролю завіси сповняли рухомі тюремні ґрати. Ефект був  надзвичайний, і це дало Галині Новаківській певність іти сміливо вибраним шляхом» [5].

Короткий Станиславівський період став важливою сходинкою творчого поступу молодої мисткині. Досвід сценографа надалі вплинув на авторську методологію «конструювання сценічних образів» вже у галузі станкового малярства та книжкової графіки. Стрімкі події кінця Другої світової війни заставили Галину Новаківську з хвилею вимушеної еміграції полишити рідну землю. Тимчасовими пристанками для неї стали Відень і Мюнхен. В цих обох великих культурних центрах їй вдалося продовжити мистецьку освіту, збагативши діапазон свого формалістичного мислення.

Як зазначила в своїх автобіографічних нотатках, «…студіюючи я свідомо і несвідомо проходила в своїй творчості головні течії мистецтва. Перший етап мого малярства був пов’язаний з імпресіонізмом, мене захоплювало світло, вкоротці перейшла в постімпресіонізм (…). Також було зацікавлення кубізмом, трохи сюрреалізмом, і врешті щораз більше наближалась до композицій щораз вільніших від сюжетности, наближалась до абстрактного вислову. Тут зачалося експериментування з фактурою, вальорами. Мене цікавила історія мого народу і часто (…) послуговувалась темами з княжої доби чи раніших дохристиянських часів» [6].

2 червня 1946 року у м. Мюнхені (Німеччина) відбулося вінчання Галини Молодецької зі своїм обранцем, Романом Новаківським. А вже 1949 року, вже зі старшим сином Орестом, молода пара переїхала на постійне проживання до Канади. У місті Торонто у подружжя народилася донечка Христина, через що перші роки перебування в нових побутових обставинах були пріоритетними для налагодження сімейного побуту. Через цю обставину системної творчої праці Галина Новаківська не проводила, натомість синхронно з процесом виховання дітей відновила практику сценографа.

Оформляла шкільні вистави, виконала цілий вітражний комплекс «Шляхами віків» з історії України. «Незабутні сценічні оформлення “Лісової пісні”, “Оргії”, “Мини Мазайла”, і багато-багато інших драматичних творів. Казкові декорації чарували молодь, приманювали широкі кола громадянства. І сама малярка залюбки ними займалася, хоч як тяжко було виконувати їх без відповідних для цієї праці обставин. У декораціях був розмах великої театральної сцени, відгомін українського театру в Станиславові, де мисткиня працювала після закінчення студій мистецтва в Кракові. Так своїми декораціями Галя Новаківська підносила рівень шкільних імпрез, кладучи підвалини для естетичного виховання нашого молодшого покоління. У суспільному житті своїми картинами збагатила не один громадський фонд» – згадувала про цей час її близька приятелька, письменниця та літературознавець Олександра Копач [7].

Супутнім стимулом до активізації творчості Галини Новаківської стало інституційне українське культурне життя у Канаді. Після масштабного огляду творчо-інтелектуальних сил повоєнної еміграції на «Першій зустрічі українських мистців Канади й Америки з громадянством» (Торонто, 3-5 липня 1954) розвиваються організаційні ініціативи в країнах дальшого проживання на чужині. Від кінця 1955 року закладається ідея заснування Української спілки образотворчих мистців Канади (УСОМ). На цій стадії у грудні цього ж року відкрилася Образотворча виставка молодих українських мистців у м. Торонто, у складі учасників якої була і Галина Новаківська. А вже 1962 року в одній з торонтських мистецьких галерей «Ми і Світ» відбулася перша індивідуальна виставка її творів.

З того часу Галина Новаківська почала нарощувати свою творчу активність, брати участь в усіх подіях УСОМ, а згодом і Канадсько-Української мистецької фундації (КУМФ). За більш ніж п’ять десятиліть невтомної праці нею були створено багато сотень картин, етюдів, графічних творів, що стали носіями її унікальної творчої екзистенції, а також ціннісною платформою її національного культурно-духовного єства. Художниця з неабиякою відвагою бралася за різні фігуративні сцени, даючи собі раду розкривати зміст належно оснащеною програмою взаємодії експресивної пластики, світла і кольору. На це вказують твори різних за складністю жанрово-типологічних груп: історичної та ліричної тематики («фігуративи»), сакральних мотивів (іконопис), портретів, пейзажів, натюрмортів.

Першу групу формують символічні полотна національно-патріотичного змісту, розбудовані на широкому історичному та фактологічному матеріалі. Тематично вони сягають від часів Трипільської культури-цивілізації, драматичних сторінок української минувшини, боротьби за національну державу, подій в окупованій московським тоталітарним режимом Україні після Другої світової війни, вимушена еміграція. До найбільш відомих з них належать картини «Слово о полку Ігоревім», «Правда закрила правду», «І слово правди понесла», «Пам’ять… Ніколи не забудемо», «Спомини. Лист додому з Канади» та ін.

 

Цю скерованість на актуальні політичні чи історіософські рефлексії урівноважує велика кількість сюжетно-символічних сцен ліричного забарвлення. Це модифіковані варіанти зображень сцен міського життя – побуту, прогулянок, зустрічей сучасників/сучасниць у різних порах року, з різним антуражем та нюансованими настроями. Вражає прагнення мисткині передавати тонкі інтонації пульсування життя в швидкоплинних митях, на різних регістрах емоцій. Серед них такі малярські шедеври, як «Двоє у місті», «Дівчата з квітами», «Від зупинки» (дві композиційні версії), «Гостина на природі», «Розмова», «Дощова неділя», «З лозою», «Сестри», «Прогулянка», «Зимова днина», «Удвох», «Збір урожаю в саду» та ін.

Наступну жанрову групу складають портрети сучасників, серед яких вирізняються образи чоловіка Романа Новаківського, сина Ореста, доньки Христини, художників Едварда Козака, Андрія Бабича та Зенона Голубця, львівського мистецтвознавця, культуролога і тележурналіста Василя Глинчака, колекціонерів і меценатів, подружжя Михайла та Ярослави Шафранюків. Кожна індивідуальність спонукала авторку підбирати оригінальний пластично-образний ключ, щоби втрапити в сутність психології конкретної людини, відтворити її на психологічно-генетичному рівні в методології експресивного письма.

У смисловій програмі малярства Галини Новаківської натюрморт, як і пейзаж, є важливими сполучними ланками між фігуративними композиціями різного тематичного спрямування та авторською екзистенцією. Лірична домінанта естетичного світогляду в неї постійно кореспондувала з драматичним світовідчуванням, закріпленим на родинно-генетичному рівні. Через те в кожному мотиві з зображенням квітів, урожаю городини, домашнього гончарного посуду тощо наявне те внутрішнє світло, яке скеровує до автобіографічного наративу її думок, її емоційної пам’яті.

Це виразно відстежується по таких творах, як «Білі півонії», «Багатства осені», «Горіхи», «Вазонки», «Гладіолуси», «Натюрморт з квітами», «Зима», «Букет» та ін. «Краєвиди, міські пейзажі, жанрові сцени, натюрморти й фігуральні композиції, як також образи природи зближеного фокусу насичені багатством фактур, гнучкими контурами і вишуканими візерунками барв з багатим нашаруванням тонів» – влучно підмічала відома дослідниця її творчості Дарія Даревич [8].

Такою наскрізною духовою аурою пронизане все розмаїття видів і форм мистецтва, в яких розкривався небуденний талант мисткині. Численні іконописні твори, ілюстраційна графіка до книжкових видань – для вирішення творчих задач Галина Новаківська завше мобілізувала питому енергетику свого серця. 1994 року з великим успіхом відбулися її персональні виставки у Львові та Києві, що додало їй снаги до ще більшої віддачі у творчості. Навіть у старшому віці не втомлювалася виїздити на пленерні студії природи в околицях Торонто, мандрувала східною частиною провінції Онтаріо, залишаючи нові й нові свідчення своєї великої пристрасті до життя. Відійшла у Вічність 4 серпня 2018 року далеко від Батьківщини, але з всецілою відданістю Україні. Сьогодні її різнобічна творча спадщина заохочує до уважного вивчення та популяризації в Україні.

1. Staatliche Kunstgewerbeschule Krakau. Режим доступу: https://pl.wikipedia.org/wiki/Staatliche_Kunstgewerbeschule_Krakau
2. Народної творчості Інститут. Режим доступу: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=71164
3. Паньківський К. Роки німецької окупації. – Нью-Йорк; Торонто: Життя і Мислі, 1965. – С. 335-338.
4. МЗО. Поміст у світ уяви // Наше Життя. – Філадельфія, 1971. – Ч. 9 (листопад-грудень). – С. 11.
5. Там само.
6. Публікується вперше за рукописом автобіографічних нотаток Г. Новаківської. Оригінал зберігається у родині сина художниці Ореста Новаківського та його дружини Ірени, з дому Кодак (м. Оттава, Канада).
7. Копач О. Сильветка сучасниці (мистець Галина Новаківська) // Жіночий Світ. – Торонто, 1983. – № 3. – С. 10-11.
8. Даревич Д. Галина Новаківська // Український кооперативний календар на 1997 рік. – Торонто, 1996.

 За допомогу в зборі матеріалів про життя і мистецьку творчість Галини Новаківської автор висловлює щиру вдячність синові художниці Оресту Новаківському та його дружині Ірені, з дому Кодак, які проживають у м. Оттава (Канада), а також художникові і дизайнеру Володимиру Катрушенку (м. Оттава), голові УСОМ, скульптору Олегові Лесюку (м. Торонто) та мистецтвознавцю, культурологу і тележурналісту Василеві Глинчаку (м. Львів).

 Роман ЯЦІВ