Друзі в офісі

Компанія Кormotech, яка понад 20 років виготовляє їжу для котів і собак, власним прикладом показує доступність комфортного співіснування тварин і людей у різних ситуаціях.

Аліна та Антрацит

Історія кота Антрацита особлива. Аліна, директорка з управління репутацією та корпоративною соціальною відповідальністю Kormotech, підібрала його на вулиці. Коли вони зустрілись уперше, Аліна купила йому консерви в магазині, а місцеві жительки розказати їй, що час від часу підгодовують його та лікують, бо він мав рану на вушку. Кіт був надзвичайно розумний і сам приходив до людей, коли потребував допомоги. Незважаючи на бойовий характер і досвід життя на вулиці, він дуже лагідний. Уже тоді Аліна зрозуміла, що хоче забрати його додому. Проте довго не наважувалась: в Києві у неї вже є п’ятеро котів, а вона багато їздить по роботі, тож організувати комфортний побут для всіх — справжній виклик.
Але коли вони зустрілись втретє, Аліна вже несла кота додому. Ім’я для нього обирали всією командою: перемогло саме Антрацит, бо шерсть у котика настільки чорна, що за нею ледь видно його жовті очі. В офісі кіт демонструє чудеса спокою і незворушності.

«Я вперше в житті маю справу з дорослою твариною з вулиці.  Коли я розумію, що він не вміє стрибати з ручок чи гратись, бо не знає, що таке ласка, я плачу.  В той же час спостерігати, як любов, ситість і тепло змінюють його на очах — безцінно.  А сам він змінює мене. Бо всі ми завжди потребуємо трошки більше любові, ніж у нас є».

Анастасія та Оскар

Оскар — метис джек-рассела. Для цієї породи в нього незвично довгі ноги та надзвичайно красива виставкова постава. Його петперентка Анастасія Кузяків, продакт-менеджерка департаменту масмаркет-брендів Kormotech, пояснює секрет: найбільше, що мотивує Оскара, — це їжа. Заради неї він навіть навчився виконувати вправу під умовною назвою «Цирк»: ставати на задні лапки та крутитись навколо себе.

Анастасія завжди дуже хотіла собаку. Її попередній чотирилапий, на жаль, прожив із нею тільки півтора року. Тож коли трапилась нагода, чоловік Анастасії подарував їй Оскара.

«У родині він найбільше прив’язаний до мене. Спить зазвичай біля ніг під ковдрою. Але коли мене немає, він лежить зверху і чекає, доки я не повернусь. Чотирилапі набагато сильніше прив’язані до нас, ніж ми здатні уявити. Цінуймо це!»

Марина й Мишка

Шестирічна Мишка — йоркширський тер’єр. Коли сім років тому Марина Лисак, керівниця адміністративної служби Kormotech, переїхала до Львова, то перший час сумувала за рідним Вільногірськом. Тому і взяла до себе Мишку. Її мініатюрні розміри не викликали претензій в орендодавця.

Протягом дня, коли Марина на роботі, Мишка спить — якщо не йде до офісу зі своєю петперенткою. Вона дуже полюбляє робити гнізда з пледів та одягу, що не схований до шафи. А ще обожнює гратися з гумовим м’ячиком, який пищить: таких м’ячиків у неї ціла колекція. Мишка навіть має свій акаунт в Instagram. 

«Свою Мишку я купила у заводчиків із Маріуполя. Вже потім зрозуміла, що це були так звані чорні заводчики: виявилось, що щеня не було вакциноване, її відправили саму, поїздом, де вона їхала цілу добу. Зараз їй шість років, і в неї найкраще життя. Безвідповідальне розведення породистих тварин — це таке ж зло, як і викинути тварину на вулицю. Я рада, що ми з Мишкою зустрілись і я подарувала їй щасливе життя, на яке вона заслуговує. Іноді мені здається, що це мініатюрна версія мене самої».

Юрій і Лисичка

Юрій Чернявський — креативний лідер PR-команди Kormotech, а ще волонтер і керівник громадської організації Ad Rem, що займається медичною евакуацією поранених воїнів. Саме під час однієї з місій на Донеччині взимку 2022 року він і знайшов свою Лисичку.

Хтось просто викинув цуценят у поле, де вони замерзали. Юрій їхав разом з екіпажем евакуації поранених і побачив тваринок, підібрав й відвіз до місцевої волонтерки. Вона прилаштувала більшість цуциків, але лишилася дівчинка Лисичка. Під час чергової поїздки Юрій відвідав притулок, в якому лишалась тільки Лисичка. Вже тоді зрозумів, що вона чекала саме на нього.

«Коли мене питають, чи я дресирую Лисичку, я відповідаю: а ви дресируєте своїх дітей? Вона подарувала мені справжнє розуміння рівності. Всі наші правила й «домовленості» розвинулись органічно, і це все про абсолютно комфортне співіснування людини й собаки. Я ні до чого її не привчав — я завдавав певну ритмічність і повторюваність ритуалів і дій, до якої вона звикала. Так, Лисичка дуже зручна компаньйонка. Але ця «зручність» — наслідок абсолютного прийняття як з мого, так і з її боку».