Творчиня національної естетики й популяризаторка українського строю: мода в житті Олени Кульчицької

На сторінках української історії ім’я Олени Кульчицької вже давно виведене великими літерами. У пам`яті народу вона залишилася не лише талановитою художницею, що плідно працювала у графіці, живописі, книжковій ілюстрації, килимарстві та інших видах декоративного мистецтва, а й визначною дослідницею українського традиційного одягу. Усе своє життя Кульчицька присвятила збереженню народної культури, відшуковуючи красу в деталях строїв, вишивках і кроях. І хоч про неї частіше говорять як про мисткиню й педагогиню, її чуття стилю та глибока любов до вбрання, безперечно, заслуговують на окрему увагу.

У рамках нашої вже традиційної рубрики «Мода в житті визначних українських особистостей XIX-XX століть» ми поспілкувалися із завідувачкою Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької, який є відділом Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького, — Любов’ю Кость. Вона детально поділилася тим, як любов до мистецтва та народних мотивів вплинула на формування стилю художниці в одязі, а також розповіла про популяризацію сестрами Кульчицькими українського строю в побуті галичан. Зі спогадів, архівних фото та збережених речей ми сформували образ жінки, для якої вбрання було не лише щоденною потребою, а й способом плекати культуру, демонструвати національну ідентичність і тонко передавати свій естетичний світогляд.

Стиль Олени Кульчицької

Видатна мисткиня народилася 15 вересня 1877 року й розпочала свій творчий шлях уже у 27 років. Спершу Олена Кульчицька здобула освіту у Львові, а згодом продовжила навчання у Віденській художньо-промисловій школі в 1903–1907 роках. Саме цей період припав на розквіт віденської сецесії — стилю, що сьогодні асоціюється з іменами Ґустава Клімта, Коломана Мозера та інших визначних митців. Навчаючись у Відні, Кульчицька глибоко перейнялася популярною естетикою, яка поєднувала витончену декоративність із символізмом та увагою до форми. Саме тому згодом вона органічно інтегрувала ці принципи й у власну творчість — у живопис, графіку й декоративно-ужиткове мистецтво — надаючи їм виразного українського характеру.

Варто зазначити, що стиль сецесії на теренах Галичини набував власного звучання і називався «українським модерном» — національним варіантом європейського модерну, який розвивали митці, що здобували освіту за кордоном. Серед них — Іван Труш, Олександр Мурашко, Модест Сосенко, Іван Левинський, Юліан Панкевич та інші, хто навчався у мистецьких закладах Кракова, Відня, Варшави, Парижа.

До цього кола належала й Олена Кульчицька. Вона стала першою жінкою на Галичині, яка здобула професійну художню освіту й реалізувала свій талант у найрізноманітніших жанрах образотворчого мистецтва: станковому та монументальному живописі, прикладній і станковій графіці, декоративно-ужитковому мистецтві. Сучасники називали її «малярським Франком» — постаттю, яка в культурному просторі заповнювала кожну прогалину. Її масштабні полотна відтворювали цілу епоху: сучасність і минуле українського народу, велич природи, культуру, традиції та прагнення цілого покоління галицької інтелігенції, що боролося за свою національну незалежність.

«Олена Кульчицька була феміністкою, але без перебільшення. Вона бачила жінку повноцінною особистістю — освіченою, свідомою свого покликання бути матір`ю, а також активною й відповідальною громадянкою», — розповіла Любов Кость.

Її погляди на моду базувалися на українських традиціях і ментальності. Вона надавала перевагу стриманій класиці, що було особливо помітно у зрілому віці. Так, у гардеробі художниці переважали класичні костюми — сірі чи чорні, поєднані з білою блузою. У проєктах власного одягу використовувала лляне полотно, прикрашаючи його вишивкою або вибійкою.

З аксесуарів образи мисткині зазвичай доповнювали елегантні капелюшки, вишукані мешти на високих підборах, сумки та рукавички. Прикраси Кульчицька в повсякденні не вдягала, однак інколи все ж зверталася до авторських елементів ручної роботи з емалі, срібла та міді.

Також Олена часто обирала тонкі благородні тканини, зокрема вовну, шовк та льон. Саме такий одяг можна побачити на її автопортреті, створеному у 1927 році: перед нами постала молода, енергійна інтелігентка біля мольберта. Вона вбрана в сукню пастельного кольору з м’яко спущеними рукавами й у пояс, оздоблений буковинською вишивкою, що є прикладом того, як елементи народного мистецтва лягали в основу стилю Кульчицької. Її темне волосся, хоча на перший погляд здається коротко стриженим, насправді було зібране й закручене на потилиці. А на лівій руці помітно перстень власного дизайну з блідо-зеленим каменем.

«Одяг Кульчицької, як згадував її сучасник, Народний художник і скульптор Дмитро Крвавич, завжди був ретельно продуманий і часто створювався за індивідуальним проєктом. Вбрання шили на замовлення досвідчені кравчині, а кожен образ був розроблений до дрібниць — від капелюха до взуття, все витримано в єдиній колірній гамі. Якщо вона обирала бордовий, то в усіх деталях — мештах, парасолі, сумці й сукні — повторювались відтінки цього кольору. Часто одяг складався з кількох нюансів обраної палітри, а фасон був складним і нестандартним». 

Популяризація народного мистецтва

На початку своєї творчої діяльності, після завершення навчання у Віденській художньо-промисловій школі, Кульчицька ненадовго повернулася до родинного дому в Косові. Там вона вперше по-справжньому відкрила для себе гуцульське народне мистецтво — вже як художниця. Це стало важливим етапом її особистої та мистецької трансформації.

Пізнавши глибину народної культури, вона зрозуміла, що саме в ній — джерело мотивів і образів, які можуть надихати на авторські твори. Паралельно з власними проєктами — в одязі, килимарстві, емалях — вона розпочала серйозну дослідницьку роботу. Зафіксувала в акварелях сотні взірців народного вбрання, пам’яток народної архітектури, орнаментів у писанкарстві, вишивці, ткацтві, різьбі. Це була кропітка праця з популяризації українського народного мистецтва, яка тривала все її життя.

Водночас саме в Косові вона почала працювати в техніці перегородчастої емалі, яку опанувала у Відні. Під керівництвом Аделі Штарк створила вишукані прикраси — персні, кулони, брошки та інші аксесуари, які гармонійно вписувалися в її бачення стилю модерної українки. 

Тоді вона також створила ескізи меблів за мотивами народного гуцульського мистецтва, поєднавши елементи традиційної різьби із модерністськими формами.

«Усе це свідчить, що ще на початку свого шляху Кульчицька мислила глибоко й комплексно: для неї мода була не лише про вбрання, а й про національний стиль в образотворчому мистецтві, який на початку XX століття формувався на основі багатих надбань народної культури». 

Уже в міжвоєнний період, із 1925 року, Кульчицькі активно долучилися до співпраці з журналом «Нова Хата», що став важливою платформою для формування культури сучасного українського побуту. У цьому часописі, зокрема в рубриці «Ручні роботи», Олена Кульчицька разом із сестрою Ольгою публікували авторські проєкти — від вишиваних серветок, рушників, гардин до декоративних подушок і моделей жіночого й дитячого одягу, натхнених народними мотивами. Ці речі були адаптовані до міського інтер’єру, поєднували традицію й модерність.

До того ж сестри створювали унікальні килими-гобелени — до тридцяти таких зразків, спроєктованих Оленою та виконаних Ольгою, нині зберігаються у фондах Національного музею у Львові. Їхня творчість стала частиною більшого культурного руху — активної популяризації народного мистецтва, що розгорнувся у 1920-х роках на Галичині. 

Однією з подій, до яких Олена долучилася, став конкурс народного строю в межах Всеукраїнського жіночого конгресу, що відбувся у 1934 році в Станиславові. Для цього заходу Кульчицька створила проєкт одягу за мотивами полтавського народного вбрання, яке згодом й отримало першу премію.

Варто наголосити, що ці події не лише познайомили широку аудиторію з регіональними особливостями костюма, а й задали нові орієнтири в тогочасній моді. Адже в тих самих виданнях, що публікували народні зразки, поруч розміщували й викрійки, і моделі сучасних європейських домів мод, які на той час уже активно впливали на галицьке суспільство. Таким чином, народна традиція і європейська мода творили діалог, який був глибоко осмислений і втілений у творчості Олени Кульчицької.