П’ять хлібів єднання: на Одещині 200 років зберігають традицію спільної трапези

На півдні Одещини в мальовничій Бессарабії на березі озера Ялпуг розташоване найбільше болгарське село України – Криничне. Болгари оселилися тут близько 200 років тому, коли на їхню батьківщину, Балканський півострів, напала Османська імперія. Жителі села тепер жартують, що вони зберегли болгарську культуру в Україні більше, ніж у самій Болгарії.

До 2022 року в Криничному проживало близько п’яти тисяч мешканців, тепер їхня кількість скоротилася чи не вдвічі. Основні заняття місцевих жителів – вівчарство, хліборобство та виготовлення вина, тож одним із головних свят у громаді є День святого Георгія – покровителя фермерів. У цей день, за стародавньою традицією, жінки випікають п’ять обрядових хлібів та готують курбан із жертовного ягняти. До колективної трапези долучаються всі жителі вулиці, а починає її найстарший чоловік.

У 2023 році традицію випікання обрядових хлібів до Дня святого Георгія внесли до Національного реєстру об’єктів нематеріальної культурної спадщини України.

Кореспонденти Укрінформу завітали в Криничне й долучилися до святкування з жителями громади.

КОЛЕКТИВНА ТРАПЕЗА ЯК ЄДНАННЯ РОДИН

Дорога від Одеси до селища займає близько чотирьох годин. Ми приїхали вранці, щоб подивитися, як люди готуються до святкування. Цього року громада відзначає День Георгія «без розмаху», проте традиції живуть і не перериваються, хоча й у дещо зміненому вигляді. Зокрема, замість стола на вулиці – орендована зала в кафе, туди місцеві господині після концерту в Будинку культури принесли свої хліби та курбан.

Одна з ініціаторок щорічного проведення святкувань у Георгіїв день – місцева жителька Тетяна Дукова, яка вивчає історії та традиції болгар Криничного. Саме вона лобіювала внесення випікання обрядових хлібів до реєстру нематеріальної спадщини України.

- Традиція випікання обрядових хлібів на День св. Георгія зберіглася тільки в нашому селі. В інших селах такого немає. Ми хочемо, щоб вона «набирала обертів», щоб святкування були масштабними, як і в минулі роки. Щоб уся громада сходилася разом. До війни у цей день ми завжди збиралися на вулиці. Старші господині вже померли, і їхній досвід перейняли ми. На День Георгія наші діти та родичі, які тут не живуть, завжди приїжджали в Криничне, щоб долучитися до колективної трапези. Через війну, на жаль, тепер не всі можуть приїхати, – розповідає Тетяна Дукова.

За її словами, трапеза має велике значення. Спільне приймання їжі єднає людей у громаді.

- Це не така трапеза, як день народження. Люди урочисто виносять курбани та георгіївські хліби, сідають за столи родина до родини, і тут мова не про веселощі, а про святість та повагу до старшого покоління. Старший чоловік в родині освячує курбан, жінки ріжуть хліби і роздають сусідам. Ложка курбану, шматок м’яса, зелену цибулю та часник, редис. Зелень куштують уперше за рік. Іншої їжі на столі немає, – пояснює Тетяна Дукова.

СИМВОЛИ, ЯКІ ПАМ’ЯТАЮТЬ СТАРОЖИЛИ

Кожна хлібина має свою назву, значення та символіку.

Коровай – високий святковий хліб, що виготовляється з переплетених джгутів, які кожна господиня робить залежно від традицій своєї сім’ї. Важить він до 3 кг.

Боговиця – округлий хліб вагою до 2 кг, злегка плескатої форми, прикрашений зверху чотирма перехресними джгутами, укладеними у вигляді квітки, що символізує сонце і весняне пробудження природи. У центрі хліба – квітка «георгінка» з тіста.

- Боговицю випікають на честь Богородиці. Вона символізує розквіт природи. Ця хлібина має чотири переплетені джгути. Це символ віри, який є і в елементах одягу. Традиційно боговицю прикрашали листочками, але три роки тому ми виявили новий символ. Про нього нам розказали мама з донькою з нашого села. Доньці – 70, а мамі – під 90. І старша жінка каже, що раніше тут не було ні квіточок, ні листочків, а були пташки. Так ми виявили цей символ, – розказала Тетяна Дукова.

Ушчарька – круглий і трохи приплюснутий хліб вагою до 2 кг. До свята випікається дві такі хлібини. Одну, за традицією, господарі віддають пастуху. На хлібинах розташовані символи, пов’язані з вівчарством. Оповитий хліб незамкненим джгутом – це загін для овець. Гак у центрі хлібини означає пастуший посох, а кульки поруч із ним – самих овець. Також на хлібині розташована фігура пастуха.

- Про символ людини-пастуха нам розказала одна з жінок нашого села в останні дні свого життя. Ми вже багато років досліджуємо і виявляємо історію нових символів на хлібах. Старі люди охоче діляться спогадами, намагаються передати нащадкам усі свої знання та вміння. Були такі люди, перенаповнені цими знаннями. Ми знайшли у нашому селі види ушчарьок та боговиць, зовнішній вигляд яких притаманний різним регіонам Болгарії, – продовжує розповідь Тетяна й показує нам ушчарьку власного виготовлення.

Четвертий хліб – рангел, або «архангел Михаїл». Це фігурно переплетений хліб вагою до 1 кг, який складається з двох або більше джгутів та має отвір посередині. В отвір вставляється чаша з вином. Від хліба відламується шматочок та мокається у це вино. 

- Вважаю, що цією хлібиною ми вшановуємо пам’ять тих, кого з нами вже немає. Порівнюємо з тим, що на поминках раніше розносили хліб, окроплений вином. Болгари поважають предків. У Лазареву суботу ми з бабусею завжди ходили на кладовище. Я знала, де поховані батьки бабусі, дідуся. Сьогодні діти не знають місця поховання своїх предків, це дуже прикро, – каже Тетяна Дукова.

На столі, де хліби пані Тетяни, стоять тарілочка з горіхами та листя лопуха. Як пояснила господиня, у давні роки на святкуваннях горіхами замість цукерок пригощали дітей. Лопухами ж діти торкались одне одного, коли після трапези бавилися в наздоганялки.

- Я застала ті часи, коли трапеза проходила не за столом, а просто на землі. Моя родина виходила на вулицю, розстилали нові рогожі. Чоловіки сідали на вишиті подушки, а жінки – на маленькі триніжки позаду. Хліби та курбан виносили і ставили на землю. Пекти хліби я навчилася в бабусі. Але вона була з іншого села, і навіть елементи її одягу відрізнялися від одягу наших жінок із Криничного. Бабуся пекла лише ушчарку, – розказує Тетяна Дукова.

РУКИ, ЩО ВИМІСИЛИ ЧОТОРИ ТОННИ БОРОШНА

За словами Тетяни, хлібопеченням займалася і друга її бабуся. Вона годувала випічкою льотчиків, які у 1960-ті роки обробляли поля навколо села.

- Мені було років шість. Я запам’ятала їхні чоботи та форму. Бабуся виносила хліби, вони розламували їх руками. Бабуся годувала льотчиків тричі на день. Тільки вона замішувала пекти один хліб, як вже ставила закваску на другий. У мене вже руки майже як у бабусі, ними я вимішала близько чотирьох тонн борошна на сьогодні, – з гордістю розказує Тетяна Дукова.

За словами господині, випікання хліба – дуже важка та кропітка робота. Якщо в родині є три жінки, наймолодша в гарному одязі приносить воду, найстарша замішує хліб, середня – допомагає формувати. Хліб випікається на домашній заквасці, основою якої є хмелеві й винні дріжджі, їх господині також виготовляють власноруч. Замішується хліб у маленькій кімнаті з піччю, яка за потреби  звечора трохи топиться для підтримки потрібної температури, щоб закваска «піднялася». У прикрашеному квітами дерев’яному кориті замішується тісто (з додаванням солі та води).

ТРАДИЦІЯ З ЯЗИЧНИЦЬКИМ КОРІННЯМ

Замішування тіста триває паралельно з ритуалом «освячення ягнят». Здавна у болгар вважається, що вперше випускати ягнят на пасовисько можна саме на День св. Георгія. Господар обирає одне ягня чоловічої статі, тварині вдягають на шию вінець із верби та бузку, а після цього священник читає над ягням молитву. Потім із м’яса ягняти готують курбан. У піч, де запікається курбан, кладуть бузок.

У давні часи кров’ю ягняти мазали обличчя дітей. Вважалося, що від цього вони будуть рости сильними та здоровими. Після помазання дітей купали, а воду виливали під плодове дерево.

Звідки пішла «кривава» традиція, жителі села згадати не можуть.

- Ми досі досконало не вивчили своє походження. Візьміть тільки крій наших суконь. Такого покрою ви ніде не знайдете в інших Бессарабських селах. Село розташоване на березі озера Ялпуг, тож тут була поширена риболовля, окрім того, поруч –  Болград та Ізмаїл із виходом на Дунай. Звідти переправа в Констанцу та Галац, де активно розвивалася торгівля. Ми дійшли висновку, що наші предки були представниками міської культури, ймовірно, це Біломорська Тракія, – розповідає вчителька болгарської мови та літератури місцевої школи Тетяна Ковтун. – Щодо мови – діалект наш унікальний. У жодному селі такого немає. Це болгарський діалект із турецьким субстратом. Наприклад, «алалєм». Це слово арабсько-турецького походження, воно є в албанців, а також у нас у Криничному. «Алалєм» означає «здається», «по-моєму». Є декілька жителів нашого села, які досліджували своє походження та виявили, що справді, коріння їхнє – з Егею. Прізвища ж наші переважно болгарського походження, та є й турецького, – вводить нас у курс справ пані Тетяна. 

Жінка із захопленням розповідає нам кілька історій про заснування села.

- На свято заснування села приїжджали обов’язково, хто б де не був. Мені дідусь розказував, був такий переселенець Петерчов. Мав п’ятеро доньок. Він був заможним і багато працював. Купував землі й будував доми, щоб видати доньок заміж. Так наповнювалася вулиця. На його честь вулицю і назвали. Були брати Будурови, вони сюди перегнали з Болгарії тисячу овець. На їхню честь також назвали вулицю в селі, – пригадує Тетяна Ковтун.

Здається, вона готова говорити про це вічно. «Що ще вам розповісти?» – питає. Відчувається, як важливо їй передати знання про свій край.

СПІЛЬНИЙ ТОСТ ЗА МИР

Нам доводиться перервати розмову, адже нас кличуть долучитися до спільної трапези, тож ідемо до столу.

Курбан, хліби та свіжа зелень. І, звісно, море червоного вина з власних погребів місцевих мешканців і жива музика.

Пригощає хлібом усіх присутніх староста села. Вмакуємо шматочок випічки в червоне тягуче вино й куштуємо. Потім обов’язково треба з’їсти ложку курбану. Каша – смачна, м’ясо – ще смачніше.

Курбан у Криничному готують двох видів: світлий і темний. У світлий кладуть більше рису, у темний – більше булгуру. На крупу викладають підготовлене м’ясо ягняти, подрібнені серце та легені. Приправляють усе це перцем і сіллю, закривають та відправляють тушкуватися у піч на 4–5 годин. Запікають курбан із головою ягняти.

За столом усі розказують історії про святкування Дня св. Георгія.

- У нашій родині жінки займалися випічкою хлібів. Моя бабуся жила за кілька будинків від нас, і я часто бігала до неї в гості. Коли я говорю про хліб, одразу згадую її руки: пухкі, м’які й ніжні. Я пам’ятаю тісто в цих руках, і красивіших за них немає у світі. Я перейняла це вміння від неї і беру участь у всіх подіях, пов’язаних із хлібом. Різдво, Пасха, Георгіїв день – дорожче за ці традиції нічого немає. Тепер перед нами важке завдання – передати ці знання далі, але діти роз’їхалися, – розказує жителька Криничного Марія Желяскова.

Цього року до столу пані Марія принесла хліб «Архангел», але випікала всі обрядові хлібини.

- Я застала часи, коли люди застилали доріжки вздовж вулиці й сідали на землю. Різали хліб, на нього клали курбан, і кожна господиня показувала свою майстерність, – розповідає жінка.

- Випікаю хліби стільки, скільки себе пам’ятаю. Спочатку дивилася, як це робить бабуся в батьківській хаті. Потім я стала невісткою в хаті чоловіка й допомагала свекрусі. Хліб місить старша жінка. Коли настає час, ця місія переходить до невістки. Найкрасивіший хліб вдається на Георгіїв день. Я не знаю, чому так відбувається. Він виходить як сонце, – розказує місцева жінка Олена Янчева.

За її словами, це свято єднає громаду.

- Весь день родина зайнята приготуваннями до святкування. О п’ятій вечора всі сідають за стіл, це об’єднує. Добро, підтримка – це саме про це свято. Ці складники тепер актуальні як ніколи. Свої вміння я ще не встигла передати нікому. Діти востаннє приїжджали в село на свято ще до ковіду. Я печу хліби й передаю їм. Тепер ми тут залишилися втрьох. А колись у нас була родина з 11 людей: прабабуся з прадідусем, бабуся з дідусем, свекруха, свекор, дівер, я із чоловіком та двоє наших синів. Жили трьома поколіннями під одним дахом. Старших завжди поважали, за стіл першими сідали старші, їм шматок хліба – якнайбільший, – розказує Олена Янчева.

До речі, Георгіїв день у Криничному не обходиться лише трапезою. У селі також заведено вішати гойдалки на плодові дерева для молодих хлопців і дівчат. Окрім того, прийнято  зважувати маленьких дітей і підрізати їм волосся.

Питаємо про інші цікаві традиції села – і люди згадують екзотичний обряд «душіння» молодої у Георгіїв день.

Обрядодія мала розважальний характер. Якщо на вулиці була пара молодят, яка побралася взимку, одна із сусідок накидала на шию молодої рушник і казала, що дівчина вкрала в неї курку чи зробила якусь іншу погану справу. Дівчину вели до свекрухи, яка пригощала «ошукану» сусідку вином і давала «викуп» за невістку – гарну хустку. Тоді рушник із шиї дівчини знімали, репутація її відновлювалася, і всі разом йшли святкувати День святого Георгія.

Весь час люди проговорюють тости й бажають одне одному добра.

- Мій дідусь завжди молився перед трапезою й говорив: «Хай буде мир, хай буде здоров’я і тваринам, і людям». Ми не розуміли цього, бо завжди жили в мирі. Ніколи і подумати не могли, що доживемо до таких подій, як тепер. Віримо, що настануть часи, коли не буде повітряних тривог, буде мир, і столи стоятимуть вже на вулицях, а за ними знову будуть збиратися великі родини. За мир! – проголосила, певно, найголовніший для всіх тост Тетяна Дукова.

Довідково. У 2008 році Україна ратифікувала ст.12 Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини.

Минулоріч Укрінформ розпочав власне дослідження нашого спільного надбання – об'єктів Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Першими, ще у 2012 році, до нього були внесені такі традиційні ремесла, як створення косівської мальованої кераміки, кролевецьке переборне ткацтво, опішнянська кераміка та петриківський розпис. Відтоді до них додалися притаманні різним регіонам нашої країни обряди, пісні й танці, музичні інструменти, страви і напої, звичаї святкувань і поминань... Наразі Національний перелік налічує майже 100 пунктів і постійно поповнюється. Зокрема, у 2024 р. до нього було додано 27 елементів. Частину цих об'єктів Україна подала на внесення до списків ЮНЕСКО.

Збереження культурної спадщини є дуже важливим, особливо тепер, коли території її поширення подекуди окупували російські війська, а носії змушені шукати прихистку в інших регіонах чи навіть за кордоном.

Ганна Бодрова, Одеса
Фото Ніни Ляшонок