Як позбавлятися слідів штучної крові та навчитися битися за «Щоденником Бріджит Джонс»: розповідає зірка горору «Фанатик» Самара Вівінг

Самара Вівінг — австралійська модель і акторка, а також знана «королева крику», відома за комедійним горор-серіалом «Еш проти зловісних мерців», фільмами «Гра в хованки» і «Нянька». З першого травня в кінотеатрах України стартує новий комедійний горор із Самарою у головній ролі — «Фанатик». 

У стрічці вона грає Софію, попзірку 1990-х років, яка мешкає у Лос-Анджелесі у величезному будинку під наглядом вірного тілоохоронця Белла. Раніше Софію переслідував фанат-сталкер Пол Дюерсон (його зіграв Рей Ніколсон), який потім опинився у закритій психлікарні. Та однієї ночі тікає і вирушає до Софії, щоб з нею одружитися. Та Софія зовсім цього не хоче…

Сценаристом і режисером стрічки став Джонні Ворден, чоловік Самари Вівінг. А за основу сценарію «Фанатика» він взяв реальну історію про те, як Мадонну переслідував божевільний фанат Роберт Дьюї Госкінс, якого 1996 року засудили до 10 років ув`язнення. Госкінс прагнув одружитися з виконавицею, а якщо вона цього не захоче — погрожував перерізати їй горло. Після в’язниці чоловіка перевели до психлікарні, з якої він потім втік, проте пізніше був спійманий. Навіть оригінальна назва фільму, Borderline, відсилає до однойменного хіта Мадонни 1983 року. 

В ексклюзивному інтерв’ю ми поговорили з Самарою Вівінг про роботу над фільмом, а також про те, як вона навчалася битися за «Щоденником Бріджит Джонс» і як крем для гоління допомагає позбавитися слідів штучної крові. 

Самаро, вас називають сучасною «королевою крику». Що вас як акторку приваблює у горорах і трилерах?

Насамперед — широкий спектр емоцій, який в інших фільмах ви, можливо, не матимете шансу дослідити. Тож грати у горорах — особливо в комедійних — це справді чудове й цікаве акторське завдання: треба бути смішною, але водночас — по-справжньому наляканою.

А є «королева крику», яку ви вважаєте своїм взірцем?

Їх багато. Але, звісно, Джанет Лі у «Психо» Альфреда Гічкока неперевершена. 

Є якийсь секрет, щоб виглядати жахливо наляканою перед камерою?

Я використовую музику: перед зніманням вдягаю навушники із піснями, які мене «чіпляють», щоб викликати сльози. Потім я роблю дихальні техніки з гіпервентиляції легенів та озираюся, швидко бігаючи очима. І ось воно — важке дихання та погляд загнаної тварини!

Ваша роль у «Фантику» дозволяє вам досхочу подорожувати згаданим спектром емоцій — залежно від того, як ви взаємодієте з непередбачуваним персонажем Рея Ніколсона. Що було для вас найскладнішим у цій роботі?

Не засміятися, тому що Рей дуже смішний. А ще —він непередбачуваний та імпульсивний, бо постійно імпровізує. Я досить швидко зрозуміла, що моє завдання полягає в тому, щоб підтримувати його, змусити людей зрозуміти його героя та співчувати йому, проте водночас — боятися його. Зі свого боку я — комедійна противага герою Рея.

Сценарій цього фільму, де героїня проходить крізь пекло, написав ваш чоловік. Чи були сцени, де хотілося його запитати: «Навіщо ти так зі мною?!»?

Та ні, адже я читала сценарій, тож знала, на що підписуюся. І загалом ці знімання просто були в радість, тому що зазвичай мені доводиться чекати, щоб прийти додому, побачити чоловіка та провести час разом. А тут між дублями ми могли просто сміятися та дуріти разом. 

З Джиммі було справді легко працювати, тому що він мене дуже добре знає. Він давав мені вказівки на кшталт: «Добре, а тепер подивися на нього так, як ти дивишся на мене, коли я залишаю свій брудний одяг на підлозі й не піднімаю його». У нас на майданчику була чудова взаємодія без зайвих слів. Нам не потрібно було зупинятися й щось докладно обговорювати: він міг просто щось сказати, і я вже знала, що робити.

Коли ми лише починали роботу над фільмом, то сподівалися, що все буде чудово, але хто знає? Ми справді могли б посваритися або погано спрацюватися. На щастя, цього не сталося, тож тепер чудово знати, що ми з Джиммі можемо працювати разом і отримувати від цього велике задоволення, а значить — ми можемо робити це знову і знову.

Софія, як і інші ваші героїні, не бажає ставати жертвою і гідно протистоїть маніяку. Як ви навчилися так правдоподібно битися на екрані? 

Я навчилася цього з фільму «Щоденник Бріджит Джонс». 

«Щоденник Бріджит Джонс»?

Абсолютно. Йдеться про сцену, коли у фіналі б’ються Колін Ферт і Г`ю Ґрант. В одному інтерв’ю Ґрант розповів, що в них на зніманнях були каскадери, які ставили цю бійку, а потім через деякий час вони з Коліном подумали: «Зачекайте, але ж ці двоє, наші герої, вони ж не вміють битися. Вони ніколи в житті не билися. Їхня бійка повинна бути непрофесійною, брудною та жахливою». Думаю, зрештою вони не використовували дублерів, а справді просто билися один з одним. І я намагаюся зробити так само: битися на екрані так, щоб це виглядало якомога брудніше, тому що персонажі, яких я граю, зазвичай просто потрапляють у ці небезпечні ситуації, вони не є навченими бійцями. Я завжди пам`ятаю про це.

Під час цих бійок ви вся зазвичай у штучній крові. Як в ній грати? І як її потім змивати?

Найважливіше те, що штучна кров дуже смачна: вона має карамельний смак, тож важко не злизувати її та не їсти. (Сміється). Важко, але треба, тому що їсти її було б огидно: потім хотілося б виплюнути її якомога швидше. А щодо того, як її відмити, то тут допомагає крем для гоління: наносиш його на шкіру, лишаєш на дві хвилини, а потім змиваєш, і він видаляє сліди штучної крові. 

Ви зробили кар’єру у горорах. А в якому жанрі ще хочеться зіграти? 

Я б із задоволенням знялася у вестерні з крутими трюковими сценами. Було б круто зіграти ковбойку!