Як зрозуміти Франца Кафку: режисер Давид Петросян про виставу «Процес» та озвучення роману письменника

Понад рік тому в Театрі на Подолі відбулася премʼєра вистави Давида Петросяна «Процес». Це трагікомедія за однойменним твором Франца Кафки, сповнена абсурду, несправедливості та нескінченної бюрократії.

Режисер не зупинився лише на постановці за мотивами книжки письменника. Тепер видавництво Bookchef підготувало новий переклад «Процесу» Франца Кафки з нагоди 100-річчя роману, а Давид Петросян його озвучив.

«Коли я начитував книжку, то думав: як би мені було цікаво слухати цей твір у записі? Мабуть, стримано, без загравання та зайвої експресії.  Це дуже цікавий текст», — ділиться режисер.

Незабаром аудіокнижка вийде в застосунку «Абук» — її презентують у межах цьогорічного Книжкового Арсеналу. А поки що ELLE ділиться фотопроєктом та інтервʼю з Давидом Петросяном, де режисер розповідає про твори Франца Кафки, критичне ставлення до своїх вистав та досвід озвучення книжки.

Про «Процес» Франца Кафки ви чуєте не вперше, торік ставили виставу за твором. Які основні акценти ви показали у своїй виставі — яким був першочерговий режисерський задум і як ви його втілили?

Так, твори Кафки незмінно лежать у мене на робочому столі: оповідання, романи, листи. Цілком імовірно, що це не останнє звернення до автора у вигляді вистави. 

Задум вистави актуальний, коли вона будується. Далі час і події за межами театру переміщують акценти, хоч у самій постановці нічого не змінюється.

Я б не хотів у період вистави акцентувати увагу на конкретних тематичних деталях. Моя мета — швидше створити невідому руку, якої ми не бачимо. Однак вона активно керує дійством на сцені, змушуючи головного героя грати за правилами і жити не своє життя. Зрештою, наприкінці вистави герой перестає грати в чужу гру, знімає з себе театральний образ, і на цьому «дешева вистава», як звучить у його репліці під час сцени в суді, перестає впливати на нього. 

Вистава «Процес» за однойменним романом Франца Кафки — це історія про Йозефа К., до будинку якого рано-вранці несподівано вриваються невідомі люди та арештують його. Головний герой намагається поговорити із суддями — марно. Він лише дедалі глибше заплутується у лабіринті сюрреалістичної бюрократії. Чи просувається процес? Не знає ні глядач, ні головний герой.

Як змінилася вистава відтоді? Чи змістили ви акценти, фокус вистави, чи додалася акторська імпровізація?

Складність театру в тому, що мета актора — пережити чуже життя. І що більше він грає свою роль, то сильніше її відчуває і, звісно, починає існувати більш природно, а не механічно. У цій виставі дуже складна партитура мізансцен і сценічного руху, повʼязана з важким музичним супроводом, тому зміни в чомусь одному призведуть і до інших змін. Поки потреби в цьому нема. 

Життя за межами театру переставляє сенси слів. Вони залишаються незмінними, проте змінюється ставлення до них. 

Тепер ви начитали «Процес» Кафки. Яким для вас був цей досвід і з якими труднощами ви стикнулися?

Читати улюблені тексти, щоб інші люди це чули, нагадує, ніби ти вимушений розповісти людям свої таємниці. Тому мене постійно переслідували відчуття сорому і зажиму. 

Коли я начитував книжку, то думав: як би мені було цікаво слухати цей твір у записі? Мабуть, стримано, без загравання та зайвої експресії.  Це дуже цікавий текст. 

Складність також полягала в тому, що я дуже добре знаю переклад, з яким ми зробили виставу. А тут новий переклад, нова побудова тексту, багато маловідомих слів. Думаю, це дуже гарно, коли виходять нові переклади світових творів. 

Коли начитували, чи відкрили для себе щось нове у творі Кафки? Чи звернули увагу на окремі деталі, яких не помічали раніше?

Так! Кафка такий хитрий! Коли ти його читаєш, то думаєш, ніби все зрозумів! Перечитуєш — і нічого не розумієш! 

Коли начитував текст, то думав завжди про те, скільки колоритного, смішного та яскравого я пропустив або не звертав на це уваги. Але, на жаль, театр не може показати весь пласт роману, і моя вистава — це лише маленький погляд на великий роман. 

Чи хотіли б ви озвучити ще якісь твори Кафки або інших авторів? Якщо так, то які і чому?

Виявилося, що мені складно записувати книжки. Для цього потрібно багато ресурсу — наприклад, щоб прочитати одну главу, варто бодай тричі вголос перечитати її. Уявляєте, скільки разів я перечитав весь роман? Але думаю, що «Замок» Франца Кафки та маленькі оповідання я б записав. 

Ви — майже одноліток з головним героєм «Процесу». Чи можете ви провести паралелі зі своїм життям та життям головного героя? Можливо, ви чимось схожі, а чимось — зовсім різні? Або — проживали схожі з головним героєм досвіди?

Думаю, я завжди звертаюсь до матеріалу, який резонує з моїм світом чи тривогами. Важко ставити те, чого не відчуваєш — такий досвід у мене теж був, і вистави виходили схематичні. 

Але я рухаюсь, тому й рухається моє ставлення до тексту. Сьогодні я б ставив зовсім по-інакшому твір Франца Кафки. Напевно, коли ставитиму його твій «Замок», то це буде зовсім інший світ, хоч герой дуже подібний до роману «Процес». 

Що саме ви хотіли підкреслити у фотопроєкті перевтілення в Кафку — його стиль, манери, зовнішність? І з огляду на життя і творчість Кафки — що схожого з ним ви відзначаєте? Чи навпаки — вам здається, що ви абсолютно різні?

Ми так не занурювались. Фотографії робила чудова Соня Плакидюк — для мене це новий досвід, і ми просто бавились та робили фотографії за відчуттями, особливого перевтілення в образ не було. 

Це гарна і правильна культурна взаємодія для реклами мистецького продукту. Я тут лише гвинтик для поширення книги. 

Ваше знайомство з Кафкою і його «перевідкриття» з кожним новим прочитанням триває вже певний час. Яким Кафка був для вас спочатку і яким є зараз, на цьому етапі?

Можливо, зараз я відчуваю його більш реалістичним і дещо приземленим до життя, ніж екзистенційним. Він для мене реальна людина, яка любила красиво одягатись, сидіти в салонах, потягуючи алкоголь і говорячи про відверті речі у досить простому чи навіть грубому стилі. 

Що більше ти з автором, то більш земним і близьким він стає. Він — ніби друг, якого ти вже давно знаєш. Знаєш про його  красу та всі вади, проте не перестаєш дивуватись. 

Кафка досить критично ставився до своїх творів, основні роботи письменника  були видані вже після його смерті. Наскільки критично ви ставитеся до своїх вистав? Що допомагає вам рухатися і працювати далі, попри сумніви, невдачі і переживання?

Я б не порівнював себе з Кафкою, бо він — геній, і, на превеликий жаль, прожив дуже мало. Його самокритика говорить лише про масштаб мислення. Було б дивно прочитати в його листах, що він собою задоволений. 

Щодо мене — я, звісно, завжди вчусь, шукаю та пробую, бо не знаю, як має бути правильно. Тому ці пошуки часто не дуже вдалі, як на мене. Звісно, це не втішає — як кожну людину, мене починають гризти сумніви: а чи своєю справою я займаюсь? Однак уявити, щоб я цим зовсім не займався, складно. Тому я продовжую свій пошук.

«Процес» вважають одним із центральних творів Франца Кафки. З огляду на ті вистави, які ви вже поставили, — яку саме ви поки вважаєте центральною у своїй діяльності і чому?

Швидше за все, «Замок» є його центральним твором. Принаймні він більш схвальної про нього думки, ніж про «Процес». 

У мене нема центральної вистави. Кожна дала мені певний досвід, розуміння браку ремесла та відсутності глибшого розуміння матеріалу. Є вистави з якими мене повʼязує щось більше. Це «Буна», моя перша постановка, і «Процес». 

Вистава «Буна» — це реальна історія однієї родини, де буна («бабуся» з буковинського діалекту) та її внучка живуть під одним дахом, але в зовсім різних світах. Це притча про прірву між поколіннями, які рухаються від крайнощів до крайнощів та не намагаються прислухатися одне до одного.

З чого б ви радили почати ознайомлюватися з постаттю Франца Кафки?

Якщо це перше знайомство, то, звісно, з «Перевтілення». Це повне і швидке занурення в світ Франца Кафки, хоч воно і більш ілюстративне як на мене. Далі «Замок», а лише потім — «Процес». Для мене Франц Кафка — це верхівка літератури. Як і Шекспір, Джойс, Манн і Пруст.

Новела «Перевтілення» Франца Кафки розповідає про Ґреґора Замзу, який перетворюється на величезну комаху. Через такі зміни страждає і головний герой, і його родина. Ґреґор Замза самотній та відчужений від світу, проте нічого не може з цим вдіяти.

Роман «Замок» Франца Кафки — це історія про головного героя К.. Він прибуває в Село, керівництво якого перебуває в Замку, та намагається виміряти земельні ділянки. Головний герой бачить абсурдну бюрократію та краще пізнає життя місця.

А щодо вас — які ваші вистави ви б радили подивитися глядачам спочатку? Що ці вистави говорять про вас і які аспекти вашої особистості і вашої творчості показують?

Важко щось радити зі своїх вистав. Вони дещо відрізняються, бо я люблю шукати щось незвичне. Мабуть, слід почати з «Буни», бо це моя перша постановка. А що далі — не знаю. Я працюю над виставами, а глядач вирішує, яку з них обрати.

Фото: Соня Плакидюк

Стиль: Кирило Савченко 

Грим: Наталія Стрільчук

Бекстейдж: Лідія Тропман