Із минулого Яворова. Частина друга

Із минулого Яворова

Об’єднуючим чинником українського міщанства Яворова була церква. Під 1568 роком є згадка, що за дозволом яворівського старости, Андрія Ґурки, вибудовано на великім передмістю (західна частина міста) церкву під покровом Успення Пресв. Богородиці. Була це вже друга церква в Яворові. Перша церква була вибудована на т. зв. малім передмістю, в південно-західній частині міста. Це була церква під покровом Різдва Пресв. Богородиці. Одначе ці дві церкви не вистачали українському населенню, коли король Зиґмунт ІІІ внаслідок зажалень наших міщан від відмовних рішень старости й воєводи, привілеєм з 2-го листопада 1388 р. дозволив на вибудування третьої церкви в ринку, при дорозі, що веде до Судової Вишні. Ця церква була вибудована під покровом св. Юрія. Тяжка була боротьба наших міщан зі самоволею старост, воєводів, посадників і радних. Одначе не треба думати, що король Зиґмунт ІІІ був, може, прихильний українцям. Цього в жаднім разі прийняти не можна. Про це хай посвідчить хоч би таке: Поляки відібрали в Сяноці церкву. Це було зроблене на розпорядок того ж короля. Коли ж сяніцькі міщани добивались того, щоб король хоч згодився на вибудування іншої церкви в Сяноці, Зиґмунт ІІІ погодився на те, однак під умовиною, що церква має бути збудована до трьох днів, думаючи, що це нашим міщанам не вдасться. Одначе сяніцькі міщани перевезли розібрану деревяну церкву зі села Ясенева і, працюючи день і ніч, продовж трьох днів зложили її до купи в Сяноці і в той спосіб перехитрили польського короля.

В другій половині XVI століття Яворів стає славний не лише в Польщі, але й за кордоном. А саме в 1578 р. лікар Войтіх Очко ствердив, що в Тялі, місцевості коло Яворова, є досить сильні сірчані води, які мають неабияку лічничу прикмету. Від тоді почали приїжджати до Яворова хворі з усіх сторін.

Це ще більше спонукувало яворівських старостів до того, щоб дбати про поширення польщини в Яворові. В перших двох десятиліттях XVII віку старости Гієронім Сєнявський і Станислав Жулкєвський спроваджують до Яворова Домініканів, що при їх помочі будують деревяний костел і манастир. Вправді українці постаралися, що в два роки пізніше, а саме в 1621 році, прийшли до Яворова дві законниці Василіянки і в короткому часі в двох домах у середмістю улаштували церкву, згл. каплицю і манастир, одначе вже в 1636 році не знати ким спричинена пожежа нищить ті оба доми і церкву на великому передмістю. При тому згоріло 35 домів у середмістю, а вигоріла теж частина великого передмістя. Та заходами перемиського єпископа, Юрія Винницького, і при його грошевій допомозі вибудовано незабаром деревяний манастир. Площу під будову манастиря і дерево дала яворівська міщанка М. Гришківна. Вона вступила теж опісля до того манастиря і була в ньому ігуменею.

Як слабою матеріяльно була в Яворові польська сторона – міщанство, свідчить про речисто факт, що староста, Ян Мнішех, привілеєм з 7 лютого 1637 р. позволяє жидівському кагалові в Яворові записати суму 5.710 злотих на костел. Цю квоту сплачували жиди ратами.

Повстання Богдана Хмельницького відбилося сильним відгомоном у Яворівщині й Яворові. Коли в листопаді 1648 р. Богдан Хмельницький здобув Яворів, міщани заводять у себе українські уряди, пристають до козаків і збройними ватагами нищать польські замки та двори. Коли ж вернулися польські уряди, почалася низка процесів за грабунки. Лише в одній справі, що її розглядав люблинський трибунал у 1650 р. засуджено шістьох яворівських міщан, а саме: Стефана Біланика, Захара Путая, Андрія Колпачка, Федора Летвія, Станислава Вовка та Леська Довбатого на кару смерти, а 228 мешканців Яворова на тяжкі кари вязниці.

В тім часі Яворів належав до Яна Собєського, пізнішого польського короля. Його батько. Яків, одержав яворівське староство в 1639 році з правом дідичення його до третього покоління. Коли Яків Собєськкй помер (1647 р.), Ян Собеський мав 18 років. Перебував він переважно в Жовкві, одначе з часом перенісся до Яворова. Коли ж став коронним маршалом, почали до нього приїздити різні посли. Собєський відновив і перебудував замок над ставом. Люстрація того замку з 1661 р. описує його докладно. Довідуємося, що він будований частинно з каменя, а частинно з дерева, обведений валом і ровом з частоколом. Будинок деревяний, критий ґонтами. Має 4 кімнати з данцінґськими вікнами. На поверсі кімната з 8 вікнами. На ставі є купелева будка. З пивниць замку веде підземний хідник, який виходить під церквою на малому передмістю.

Яворів став незабаром осередком міжнародних інтриґ. Тут приїздив в 1658 р. висланник Людвика XIV Пальміє, щоб намовити Яна Собєського до усунення з трону короля Яна Казимира. Він хотів, щоб на польський трон посадити князя Конде. Коли ж по детронізації Яна Казимира вибрано Михайла Вишневецького, приїжджає новий посланець Людвика XIV, Маркіз де Бонзи, щоб, користаючи з напружених взаємин між Собєським і Вишневеньким, аґітувати й дальше за кн. Конде. Тут на замку доходить до порозуміння. Собєський і примас Пражмовський радять Людвикові XIV щоб вислав кн. Конде з 25.000 вояків, а в Прусах буде чекати на нього 8.000 поляків і тоді усунуть з трону Вишневецького. Ці пляни розбили наїзди татарів, опісля смерть Вишневецького і вибір Собєського королем. Тут теж на замку приймав Собєський козацького сотника, Тарашовського, невдоволеного Д. Дорошенком, що піддався під султанську опіку.

Особливо багато дипломатів різних держав відвідало Яворів по перемозі Собєського над турками під Віднем. Дня 6-го липня 1684 р. відбувся на яворівському замку величавий пир. У музею Оссолінських переховувався образ якогось італійського маляра, що змалював той пир.

Коли ще того року Собєський перенісся на постійний побут до Варшави, Яворів починає ставати спокійним провінціональним містечком.

Та все ж таки ще одну подію треба б відмітити. Шведський король, Карло XII, воюючи проти польського короля Авґуста ІІ загнався аж у Галичину і 23-го серпня 1704 р. прибув до Яворова. Тут переночував, а другого дня під вечір вирушив через Янів на Львів.

В 1704 році, під зиму навістила Яворів та околицю пошесть. З того часу є слід по цвинтарищу в Мужиловицях. В кілька літ пізніше, а було це 1711 р., ще одна коронована голова відвідала Яворів. Був це цар Петро. Він просидів у Яворові майже 2 тижні і вів переговори з брауншвайґським князем, Вольфенбойтлем, у справі женячки сина Олександра з Шарльотою Вольфенбойтель.

З того часу Яворів чимраз то більше підупадає. При першому розборі Польщі дістається він Австрії. Тоді замок був уже зовсім знищений. Залишилися лиш 2 забудування. Одно перероблено на судові арешти, а друге на мешкання.

В першому році по прилученні Галичини до Австрії цісар Йосиф II вибрався на поїздку по Галичині. По дорозі з Мадярщини через Лісько і Ярослав до Львова вступив теж до Яворова. Було це 30-го липня 1773 р. в Яворові теж ночував. Коли рано цісар Йосиф вийшов на замковий город і побачив сліди по свіжостятих деревах, запитався засідателя, мадяра Неметія, що то за зруб. Коли ж довідався, що то зруб по липовій алеї, яку Неметі казав вирубати, а гроші переслав до державної каси, цісар підняв палицю і був би нею вдарив надто пильного завідателя, коли б він не відскочив на бік.

За австрійських часів Яворів розвивається гарно під господарським оглядом. Коли ж поведено залізничий шлях Краків —Львів через Перемишль і Судову Вишню, Яворів помітно підупадає. Та під національним оглядом віки XIX і XX для Яворова і Яворівщини це віки великих осягів для українців. Одначе це вже для себе окрема тема. І про це, може іншим разом.

Ярослав ПІДГІРСЬКИЙ