8 принципів, які економлять мільйони на відбудові України

Війна вплинула на майже всі регіони України. Десь зникли цілі квартали, десь громади прийняли сотні переселенців.

У кожному із цих випадків перед місцевою владою постає питання відбудови соціальної інфраструктури. Школи, лікарні, адміністративні будівлі потребують як термінового відновлення, так і якісного переосмислення.

За роки роботи у фонді «Сміливі відновлювати» ми викристалізували вісім принципів, які допомагають нам не просто відбудовувати, а модернізувати та створювати нову реальність для громад.

Стратегічний відбір: хто потребує допомоги найбільше

Обмеженість ресурсів змушує нас надзвичайно ретельно підходити до вибору об’єктів. Ми не просто оцінюємо масштаб руйнувань, а дивимося на соціальну важливість кожної будівлі для громади. Відвідуючи об’єкти, ми ставимо прямі запитання: скільки людей насправді користуватиметься відновленим приміщенням? Чи повернуться люди після війни?

Статистика на папері часто відрізняється від реальності. Буває, що громада просить відновити школу, розраховану на сотні учнів, але при детальнішому аналізі виявляється, що більшість родин із дітьми не планує повертатися в найближчі роки через близькість до лінії фронту. У таких випадках варто переспрямувати ресурси на інші об’єкти з більшою соціальною віддачею.

Водночас ми враховуємо й нові потреби громад, які прийняли внутрішньо переміщених осіб. Часто їхня соціальна інфраструктура не розрахована на додаткове навантаження і потребує розширення або модернізації, хоча безпосередніх пошкоджень від обстрілів може й не бути.

Партнерство, а не благодійність

Наш Фонд не вірить у швидкі подарунки.

Ми переконані, що справжня відбудова можлива лише за умови активної участі самої громади. Це не просто фінансова співучасть, а готовність узяти на себе частину робіт, допомогти з логістикою, вчасно надати документи й рішення міської ради.

Досвід показує, що ті громади, які беруть активну участь у процесі, потім значно якісніше використовують відбудовані об’єкти.

Колись ми працювали з громадою, яка за день-два організувала 20-тонний кран для ремонтних робіт, а в іншій громаді на це пішли тижні погоджень. Різниця в темпах робіт була разючою.

Готовність громади до співпраці — це для нас важливий фактор під час вибору проєктів. Якщо громада очікує, що все зробимо ми, а вона буде лише спостерігати, це свідчить про низьку зацікавленість у результаті. А це впливає на перспективи подальшого обслуговування об’єкта.

Партисипація в проєктуванні

Ми ніколи не починаємо проєктування відбудови, не поговоривши з усіма зацікавленими сторонами. І мова не лише про керівництво установи, але і про рядових працівників і відвідувачів.

У випадку зі школами ми проводимо зустрічі з учителями й учнями. У лікарнях розмовляємо з медсестрами, лікарями й пацієнтами. У ЦНАПах — з працівниками та відвідувачами.

Завдяки таким розмовам народжуються неочевидні, але надзвичайно важливі рішення.

Наприклад, проходячи з лікарями шлях пацієнта на каталці в одному з приймальних відділень, ми виявили, що маршрут має форму літери «П» через неправильно розташовані двері. Пробивши додатковий прохід, ми скоротили час доїзду пацієнта до терапевта на 5–10 секунд, що в екстрених ситуаціях може бути критично важливим.

Build Back Better: не відтворюємо старе

Принцип «відбудуй краще, ніж було» — це основа нашого підходу. Ми ніколи не відновлюємо будівлі в їхньому попередньому вигляді, адже в більшості випадків це означало б відтворення радянських стандартів 50–70-х років, які давно не відповідають сучасним потребам.

Навіть якщо проєкт передбачає лише ремонт даху, ми заразом відновлюємо вентиляцію, яка, можливо, була передбачена в початковому проєкті, але ніколи не функціонувала належним чином. Або модернізуємо освітлення, встановлюємо енергоефективні вікна, удосконалюємо систему опалення.

Відбудова — це шанс не лише повернути втрачене, але й виправити помилки минулого, врахувати нові стандарти та технології.

Багатофункціональність — відповідь на обмежені ресурси

В умовах обмежених ресурсів кожен квадратний метр має працювати на повну. Саме тому ми завжди намагаємось створити багатофункціональні простори.

В одній зі шкіл великий хол став одночасно й актовою залою, і їдальнею. Ми спроєктували простір так, що під час великої перерви частина його трансформується в зону видачі їжі, а в другій половині дня він може використовуватися для зборів чи позакласних заходів.

У новому ЦНАПі, який обслуговує 49 сіл, одна з великих кімнат — у неробочий час — перетворюється на молодіжний центр. Це особливо важливо для невеликих громад, де бракує просторів для соціальної активності, особливо для молоді.

Такий підхід не лише економить кошти на будівництві та утриманні, але й робить об’єкти соціальної інфраструктури справжніми центрами громадського життя.

Реальна інклюзивність замість «галочок»

На жаль, в Україні досі поширений формальний підхід до інклюзивності. Встановлюють жовту тактильну плитку, роблять пандуси з неправильним кутом нахилу, і вважають, що цього достатньо.

Ми розуміємо, що інклюзивність стосується значно більшої частки населення, ніж заведено вважати. Це близько 30–40 % людей: не лише користувачі колісних крісел, але й літні люди, батьки з візочками, люди з тимчасовими травмами чи вадами зору.

Ми шукаємо розумні рішення, які роблять простір по-справжньому доступним для всіх. У кількох проєктах замість сходів із пандусом ми просто зробили вхід на одному рівні з тротуаром. Це виявилося не лише зручнішим для користувачів, але й дешевшим.

Щодо тактильної плитки, то замість традиційної жовтої ми використовуємо контрастні матеріали, які гармоніюють із загальним дизайном. Норми вимагають лише контрастності, а не конкретного кольору.

Ми перевіряємо її ефективність, фотографуючи покриття в чорно-білому режимі — якщо тактильна плитка виділяється, вона виконує свою функцію.

«Зшивання» міського простору

Жоден соціальний об’єкт не існує ізольовано від міського середовища. Тому ми завжди думаємо про те, як люди будуть добиратися до будівлі, звідки вони приходитимуть, яким транспортом користуватимуться.

Коли ми відбудовували лікарню в одній із громад, виявилося, що до приймального відділення немає нормального під’їзду для швидкої допомоги. Ми ініціювали асфальтування, бо розуміли, що без цього відремонтоване приміщення не зможе нормально функціонувати.

У проєкті з відбудови ЦНАПу ми запропонували облаштувати площу перед будівлею, яка створює зручний пішохідний маршрут від залізничного та автовокзалу до установи. Крім того, ми встановили велопарковку, з огляду на те, що в невеликих громадах велосипед часто є основним видом транспорту.

Рівні тротуари, освітлення вулиць, вказівники — усе це частини єдиної системи доступності об’єкта, яку ми враховуємо в наших проєктах.

Якісний технічний нагляд — гарантія довговічності

Найкращий проєкт може бути зіпсований неякісним виконанням. Тому ми розробили трирівневу систему технічного нагляду.

Перший рівень — це щотижневі статус-мітинги з усіма учасниками процесу: представниками громади, підрядниками, проєктантами. На цих зустрічах ми не лише звітуємо про виконану роботу, але й оперативно даємо раду проблемам, які виникають.

Другий рівень — професійний технічний нагляд. Ми працюємо тільки із сертифікованими спеціалістами, які регулярно перевіряють якість виконання робіт, відповідність матеріалів, зазначених у проєкті.

Третій рівень — залучення майбутніх користувачів. Ми просимо директорів шкіл, головних лікарів, працівників ЦНАПів регулярно відвідувати будівельний майданчик і повідомляти про будь-які недоліки, які вони помічають. Хто, як не вони, найкраще знає, що саме їм потрібно для комфортної роботи?

Ці вісім принципів сформувалися не в кабінетах, а безпосередньо в роботі з десятками громад по всій Україні. Вони дозволяють нам не просто відбудовувати зруйноване, а створювати справді сучасні простори, які відповідають потребам громад і готують їх до викликів майбутнього.

Війна завдала нам жахливих втрат, але відбудова — це шанс створити кращу країну, ніж ми мали до 24 лютого. І кожен відбудований об’єкт наближає нас до цієї мети.