«Оригінальний хорунжий» Софія Галечко

3 травня 1891 року народилася одна з перших українських жінок-офіцерок, хорунжа Українських січових стрільців Софія Галечко. Вона трагічно загинула – не на війні, а втонувши в річці, у 27 років. Софія відзначалася дуже дівочною зовнішністю та відважною вдачею. Тендітний вигляд юнки з синіми очима та русявими косами, які обітнула під мазепинку, із делікатною фігурою, на якій погано сиділа кроєна під чоловіків військова уніформа, посилювала рішучість і сміливість. «Кулі як рій бджіл, що висипався у ясний сонячний день, бренять кругом мене. Мені це чомусь байдуже…Тріскає шрапнеля. Хочеться мені сміятися, кепкувати з неї», – так описувала свій воєнний досвід відважна воячка.

Розповідаємо про курйозні, відважні та трагічні історії з фронту Першої світової за спогадами її побратимів та сучасників.

Татові писала німецькою, мамі – польською

Як пише кандидатка історичних наук Ольга Бежук, їхня сімʼя була мішаною: батько – українець, мати – полька. Софія народилася у м. Новий Сонч, в родині розмовляли польською, навчалася вона у польській гімназії у Львові. У студентські роки Софія писала подругам, що вдома «прийшло до розколу»: донька прийняла сторону батька-українця, а брат підтримав маму-польку.

«Можна припустити, що саме в гімназії ім. Словацького, де окрім польок навчались українки та єврейки, відбулося “віднайдення Батьківщини” Софією Галечко. Вона робить вибір на користь України, хоча саме завдання з польської мови і літератури принесли їй визнання у старших класах та золоту випускну медаль 27 червня 1910 року», – зазначає Ольга Бежук.

На початок Першої світової Софії було 23 роки. Вона вивчала германістику на філософському факультеті в австрійському Граці. Ще в студентські роки завжди була активною: організувала гурток «Рідна школа» та доброчинну громадську організацію «Взаємна поміч». В університеті відкрила крамницю з канцелярським приладдям, де продавали також гуцульські вироби. Була заступницею голови спортивно-військового товариства «Січ».

За рік до війни помер її наречений. Можливо, особиста трагедія додала Софії ще більшої рішучості йти на війну.

Доброволиця-санітарка

До завершення навчання Софія не стала чекати і пішла санітаркою у шпиталь, а невдовзі мобілізувалася в Легіон Українських січових стрільців. «Пірвав мене стрілецький рух! Якщо Вас приймуть, то і я стану стрільцем. Нам треба діяти спільно!», – заявила Софія Олені Степанівні під час їхньої першої зустрічі.

Вона продала цінні книжки та прикраси, за гроші купила собі обмундирування, а решту задонатила на УСС.

Софія виконувала у війську різноманітні функції: була санітаркою, розвідницею, стрільчинею, а згодом четаркою. Вона командувала третьою четою у 4-й сотні УСС Зенона Носковського. Цей підрозділ завдав відчутних втрат армії Брусилова, що проривалася до Закарпаття.

«Мої мрії здійснилися – працюю для України, йду кувати кращу долю… Кинула я книжки, науку, старий, спокійний Ґрац, забула про рідню, про іспити й увесь світ…Крила вистрілили з рамен і лечу на стрічу сонцю золотому. Чи спалить воно мене, чи загріє своїм огнем?», – писала Софія у щоденнику.

За два місяці на війні Софія отримала медаль за хоробрість. Того ж 1914 року її підвищили до звання підхорунжої. Побратими відзначали її амбітною, серйозною і безпретензійною. Осип Назарук називав її «оригінальний хорунжий УСС», «майже діточна» Галечко, яка в порваних черевиках не хотіла мінятися вартою в холодну дощову ніч і не хотіла їхати у відпустку: «Вперта амбітність жінок-емансипаток на війні пояснювалась бажанням довести свою рівновартісність з чоловіками через виконання найважчих обов’язків та тягарів фронту».

Командирка гуцулів

Вже навесні 1915 року Софія Галечко вправно воювала на горі Маківці. А в серпні у віці 24 роки отримала офіцерське звання хорунжої.

Софія командувала стрільцями-гуцулами, які не сприймали її вищість через патріархальні погляди. Один випадок описав Михайло Островерха. Коли на військові позиції, де перебувала Галечко, приїхав генерал Блюм, під час звіту хорунжа послизнулася на болоті і впала: «Гепнула у глибоку яму, яких на цьому майдані було багато, що залишились із осінніх боїв, і щезла нам із очей! Гуцульня заревіла глухим сміхом-глумом, бо й не любила своєї “четової”, не хотіли стрільці бути під бабою, а сотника Романа Сушка трохи грець не вдарив. Проте після закінчення вправ і дефіляди перед генералом Блюмом забажав він як елегантний старий штабовик особисто стиснути руку хорунжої Софії Галєчко, на грудях якої сяяла срібна медаля 2-ої кляси за геройство на фронті».

Військовий кореспондент Ференц Мольнар у звіті «Дівчата – бойовики у Розстрільній» за 13 серпня 1915 року дуже чуйно відгукнувся про Софію Галечко:

«24-літня пані Галечко є студенткою університету; вона блондинка, незвичайно дівоча, з делікатно викроєними чертами лиця, дуже поважна і дуже гарна. Вона одіта у простий, дещо уже надшарпаний польовий стрій, з крісом на ремені, має на ковнірі відзнаки старшого десятника, на грудях медалю хоробрости… Молоде дівча є родовитою львовʼянкою, студіювала в Грацу німецьку й словʼянську філологію, а з вибухом війни пішла враз з іншими галицько-українськими добровольцями у війну, “бо не могла залишатися дома, чуючи, що тепер усі мусять виступити”… Під Гусним продерлася вона зі своїм відділом, яким командувала, аж поза лінію російських окопів, щоб простежити й вияснити ситуацію. Під Синевідськом теж провадила вона стежу, за що одержала відзначення».

Софія Галечко також відзначилася під час боїв у вересні 1915 року на Тернопільщині, де завдяки її вмілому керівництву вдалося врятувати курінь. На 7-кілометровому фронті від Семиківців до Соколова, незважаючи на наказ поручника відступити, намагалася врятувати кожного бійця третьої чоти.

«У момент, коли ворог захопив обидва села й оточив курінь щільним кільцем, Галечко спасає свою чоту. Вона одночасно призначає місця для 30 угорських новобранців, котрі не завше її розуміють, віддає накази телефоністу й відчайдушно борониться до останнього патрона тоді, коли решта відступають», – пише Олена Бежук.

Тоді надійшла допомога Семена Горука з частинами 130-ї бригади, які відкинули росіян за Стрипу, але сотня Носковського була майже знищена. Втім, у чоті Галечко завдяки волі хорунжої були врятовані «найменші і наймолодші» хлопці, весь курінь.

Після закінчення війни Софія не могла повернутися до навчання, бо мала проблеми із зором, вона служила в запасному Коші Легіону УСС. Тоді офіцери-чоловіки добилися виключення жінок з війська. Софія важко пережила, коли її звільнили зі служби: «Сидіти тут в теплій хаті, далеко від бойової лінії тоді, коли инші поруч в обороні рідної землі – сидіти тут здоровому… чоловік дуріє прямо з болю. Всякі аргументи докази се лише пусті звук».

Молоде життя трагічно обірвалось у 27 років. Влітку 1918 року вона потрапила у вир річки Бистриця і потонула. На похороні офіцерки січові побратими співали впродовж всієї процесії. Попрощатися прийшли не лише січовики, але й австрійські старшини та багато місцевого населення.

«Фельдфебель враз з своїми вояками збудував з військового воза караван і на ньому спочила труна. Вояки несли корогви та хрест… Після відправи панахиди хор наш відспівав “Вічная памʼять” та стрілецьку пісню “Видиш, брате мій”. Грабарі почали засипати могилу, кожний з нас кинув тричі землю на прощання з дорогою покійницею, відмовили ще молитви та залишили хорунжу УСС Софію Галєчко на вічний спокій у тих Карпатах, що їх так хоробро вона недавно боронила», – згадував її сучасник Михайло Демʼянчук.

Лише у 1990 році на її могилці в с. Пасічна на Івано-Франківщині зʼявився памʼятник, де на камʼяній брилі і бронзовому барельєфі зображене молоде обличчя відважної офіцерки Галечко у військовій формі із підписом: «За Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ».

Орися ШИЯН

Джерело: ZAXID.NET