/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F193%2F1f26b3a776b5b079d527d6a7ce5eb220.jpg)
Доля дуже зло посміялася з кремлівського маніяка
Ні, задум то зрозумілий: бліцкріґнути Київ "на хапок", оголосити себе, згідно з 20 літ тиражованим рашапропаґандою "пророцтвом Ванґи", "новим Володимиром Великим" - а далі, як писали російські семикласники в диктантах напередодні "вєлікой побєди", "до 2030 года в родную гавань вернутся Украина, Польша, Венгрия, Прибалтика, Кавказ, Азия, Аляска и все русское побережье Америки. А над священным для русских Константинополем воссияют золотые купола православных храмов!"(с). Диктант, нотабене, цьогорічний, порядок денний не мінявся, так і в Рейху було в 1945-му - до останнього травневого пострілу стукотіли по рейках, заважаючи вермахтові оборонятись, ешелони з паперовими файлами на "неарійців": раз розігнана, тоталітарна бюрократична машина не вміє ні перебудовуватись, ні зупинятись, отож приготуймось, що так до самого їхнього краху й буде, як у приказці - "говорила покійниця до самої смерти, та все чорти-батька-зна що".
Так от, про "священный для русских Константинополь". Це вони, звісно, у наших Гізелів та Прокоповичів списали — бо Київ, на відміну від Москви, дійсно є "законний спадкоємець" і претендент на греко-візантійську спадщину, за нами дві тисячі рр. еллінських колоній на українському Півдні, це справді невід'ємна складова нашої ідентичности, ще Ю.Липа про це писав, — і нинішня війна недарма, ох як же символічно, почалася "з моря" - з острова Ахіллесової могили, який, голосом українського козака, послав за відомим маршрутом усі кораблі північних розбійників: це війна — за законне право на грецьку спадщину: за те, чиїм буде на нових мапах світу шлях "з варяг у греки"...
Читайте також:Асиметрична інформаційна війна з Росією
Мені розповідали, що Путін "боїться Зеленського" (sic!). Я колись замолоду хотіла бути психіатром, дещо перестудіювала з теми й тому охоче вірю: коли стільки років жити в тобою ж створеному фантастичному світі, не можна в нього не повірити.
Доля дуже зло посміялася з кремлівського маніяка, посадивши в Києві "на княжий стіл" (абстрагуємось від персоналій, оцінюємо тільки символічне значення фігури!) людину на ім'я "Володимир" (завважте, за останні 6 рр. "пророцтва Ванґи" якось непомітно щезли в Росії з порядку денного!))). Два тезки "константинопольського зятя", два сперечники за те, "чий Крим" (а значить, тим самим, — все Чорне море і вся греко-візантійська спадщина!) - просто тобі готовий сюжет історичного рімейку, і хто з них "справжній", а хто "самозванець" - Москва чи Київ, — де ж іще, за всіма законами логіки й композиції, як не в Константинополі має вирішитися, де "духи місця" впізнають і вкажуть на "свого"?.. )))
Словом, ви вже зрозуміли — не приїде Путін до Константинополя, тьху, той... Стамбула. Не стане там віч-на-віч із "Володимиром київським", навіть і не просіть — інфа сотка.
І ні, я не жартую. Ну ок, майже).
Читайте також:Вправи з деколонізації
(Ех, а ніхто ж іще не написав спогадів про те, як щільно "окучівалі" нашу медійну й культурну еліту — і багатьох, на жаль, небезуспішно! - з усією цією "метафізично грамотною" (с) чухнею цілі десанти московських пациків ільїнсько-дугінського розливу з кінця 1990-х - поч.2000-х починаючи, — а маніакальну книженцію "Россия. Третье тысячелетие" з грифом "Для служебного пользования" в мене один наш депутат як узяв почитати, так і досі не повернув: воно таким божевільним тоді все здавалося, що головної проблеми я й недооцінила — тої, наскільки божевілля заразне...
Ну, але в Бога своє почуття гумору. І весь цей "константинопольський фарс" не можна споглядати без зловтіхи.
І, що характерно, якраз коли я вчора зловтішалася, пошта принесла новину: в Греції вийшла "Найдовша подорож"! "Піо мегало таксіді", ну хіба ж не краса — акурат перед поїздкою нашого до Константинополя, тьху, той... Стамбула: "у греки", по-давньому. Помахали нам ручками "духи місця" (гляньте на обкладинку!)), що вони ж і хранителі Понт-Евксинського шляху, — явно добрий знак: чужі не пройдуть!
Люблю такі сюжети. Завжди цікаво було їх відстежувати — а тепер уже й відстежувати не треба: все на поверхню підходить, як скарби в народних казках...
*Публікується зі збереженням стилю авторки
Про авторку. Оксана Забужко, письменниця
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.