Дари для потойбіччя, або За що діти любили похорони

Науковці розповідають, що в обрядовому житті українців є щонайменше сім різних дерев. До них належать деревце на закладення житла, новорічне дерево (ялинка або дідух), весільне деревце, іменинне тощо. Й одним із таких атрибутів є поминальне деревце з дарами. Воно має також інші назви: садочок, парастас, пом (дерево румунською), прутчик, стіл – залежно від того, яких розмірів і що є на ньому.

МОЖЕ СЯГАТИ ДВОХ МЕТРІВ У ВИСОТУ

- Наприклад, сама назва «прутчик» нам підказує, що це кілька гілочок, застромлених у калач. На гілочках висять різні фігурки: жайворонки, маленькі калачики, а також плоди сливи, яблука, цукерки, різні солодощі. І вся ця конструкція досить невелика, до 40 сантиметрів у висоту. Так складають у громадах Вижниччини, Сторожинеччини. На старих фото 1920-х років можемо бачити такі деревця. Там є лише гілочки, тобто поодинокі прутики без зібрання в деревце. Воно також називається «прутчик», або можуть їх називати «помана», – розповідає завідувачка науково-методичного відділу дослідження та популяризації традиційної культури Буковинського центру культури і мистецтва Іванна Стеф’юк.

Деревце буває й більшим – коли у кошик складають три калачі й уже на них настромлюють 9 або 12 гілок, на яких шарами розташовують хлібні фігурки й між ними солодощі. Тоді його називають «садочок» або «парастас».

Окремий вид – коли одягають живе дерево або велику гілку, яка його імітує. Зазвичай для цього використовують низькорослі сливи. Наприклад, у селі Остриці одноіменної громади орієнтовно до 1930-х років саме живе дерево «одягали» сливами, яблуками, калачиками. А вже пізніше почали робити каркаси з нержавійного металу, які можна взяти у церкві, і вже на них споряджали деревце з дарами.

Найбільшим за розміром та найпишнішим за своїм вмістом є деревце «стіл». Воно може бути на дерев’яних чи сталевих ношах, які також зберігаються у церкві, і сягати до двох метрів у висоту.

ПТАШКА – НЕОДМІННИЙ АТРИБУТ

Вершина деревця – це певна «кульмінація». В одних селах зверху розміщують пташку, а в інших, навпаки, пташки в самому низу. Вони символізують душу, яка відлітає. У деяких селах нагорі ставлять сердечко або хрест, що символізує любов до Бога. А в селі Остриці, наприклад, наверху кладуть свічки.

- Для випікання обрядових фігурок використовують тісто здобного калача. Звісно, якщо похорон у пісну пору, тоді беруть пісне тісто, а для «рум’янця», щоб не змащувати яйцем, використовують міцну настоянку шипшинового чаю. Після того робиться туга цукрова полива, яка буде давати блиск, – описує виготовлення виробу дослідниця.

Іноді невеличкі деревця залишають на могилах. Частіше – роздають як поману (милостиню, – ред.) за душу покійника.

У деяких селах Буковини традиція поминального деревця існує дуже довго, і там громада собі не уявляє інакшого поховання, як-от у Сучевенах, Остриці, Горбовій. Наприклад, староста села Горбова Соріна Паламарю каже, що з роками змінюється і форма, і вміст такого деревця. Але наявність цього атрибуту на кожних поминках залишається обов’язковою.

- Раніше це був простий великий калач. У нього встромляли сім дерев’яних прутиків, які прикрашали випічкою, печивом, цукерками, яблуками, сухофруктами. Останніми кількома роками цей обряд у нашому селі трохи змінився. У нас при церкві змайстрували спеціальні металеві ноші. На них є підставки для тих солодощів із деревця. Тобто вже самі ноші слугують основою нашого деревця, – зазначаєСоріна Паламарю.

Центром такого дерева на ношах і далі слугує великий калач. Також усі кладуть фрукти, цукерки, випічку. Із випічки обов’язково мають бути голуби, хлібці у формі хреста, а також у формі серця. А вже кожна родина, залежно від заможності й власної фантазії, додає туди екзотики: апельсини, мандарини, банани, ківі, зефірки, дорогий шоколад тощо.

- Поряд із великим калачем у нас також кладуть ще один, менший. Дехто навіть два таких маленьких калачики ставить. Великий споряджають ніби для покійника, а малі – для родичів, які померли раніше. Адже вважається, що душі давно померлих родичів зустрічають душу покійника. І щоб вони також не були з порожніми руками, для них заготовляють ці малі калачики, – продовжує розповідь староста села Горбова.

За її словами, виготовити таке деревце мусять за день до поховання. Адже в останню ніч перед погребінням деревце з дарами має перебувати в тій кімнаті, де лежить померлий.

В їхньому селі вартість виготовлення поминального деревця з дарами становить близько трьох тисяч гривень. Для загиблих військових-односельчан похорон із усіма обов’язковими атрибутами та поминальним деревцем організовують коштом мешканців та підприємців села. Також на ці потреби виділяють гроші зі сільського бюджету.

ПОВЕРТАЮТЬ УЖЕ ЗГАСЛУ ТРАДИЦІЮ

Як розказують дослідники, у Чернівецькій області є чимало сіл, де ця традиція стає чимраз рідшою. Там залишилася одна майстриня на декілька громад. Однією з причин цього є висока вартість і складність виготовлення деревця: на створення великого, де випікають окремо кожен ярус, може піти ціла доба. Друга причина зникнення цієї традиції – зменшення кількості майстрів, які знають повний цикл виготовлення такого поминального деревця. Ще один чинник – у деяких громадах починають вважати, що етнографічний складник цієї традиції не важливий, а важливою є лише духовний чи практичний. І родина каже, що їм непотрібно цих поминальних обрядів, достатньо звичайного поховання.

Люди, які популяризують чи досліджують ці традиції, не можуть рекомендувати громаді застосовувати їх. Поминальна обрядовість – це одна з найделікатніших та найособистіших тем. Адже родині видніше, що вона хоче, як це бачить і що хотіла би віддати чи не віддати тій душі, яка пішла, – продовжує розповідь дослідниця Іванна Стеф’юк.

За її словами, є на Буковині й такі громади, в яких традиція поминального деревця пригасала, та останніми роками знову повертається. На жаль, через дуже сумну причину – війну. Побільшало смертей, і люди почали повертатися до своїх коренів. Наприклад, на Вижниччині в селі Лопушна ця традиція призупинилася ще з 1960-х років, а тепер громада почала відновлювати виготовлення поминального деревця як  дарів полеглим воїнам. Також відновлюють цю традицію у селах Бережниці та Коритному Банилівської громади. Там родичі покійника наймають кухарку, яка займається виготовленням поминального деревця з дарами. Місцева мисткиня і дослідниця Ганна Ватаманюк розповідає, що такий «садочок» виготовляють невисоким.

- Це такі дерев’яні прутики, на які нанизують яблучко, грушечку, цукерки, інші солодощі. І ці «шпажки» встромляють у калач. Їх має бути непарна кількість. Угорі кладуть пташки, квіти. Воно дуже щемно виглядає, ніби солодкий букет на столі. Щоб душа була в раю, щоб їй там було солодко, щоб не голодна була. А після поховання прутики із солодощами роздають за поману тим, кому родина померлого вважає за потрібне, – каже Ганна Ватаманюк.

Також жінка розповіла, що на поховання нежонатого хлопця чи незаміжньої дівчини формують інший вид поминального дерева. Зрубують у лісі живу смерічку чи ялину й «одягають» її як на весілля. Так спочилому ніби влаштовують і весільну церемонію під час поховання.

ХТО ЗРОБИТЬ ДЕРЕВЦЕ?

Як розповідають науковці, поминальне деревце з дарами передусім символізує світове дерево. Тобто людина уявляє все найважливіше, що має, деревом. Саме тому воно є на іменинах, закладенні нового житла, одруженні. Скрізь, де відбувається щось переломне, де людині потрібен зв’язок із родом, там символічно ставлять дерево.

- Це дуже глибокий символ, який фігурує в багатьох наших обрядах. І поминальний етап, звичайно, дуже важливий. Буковинці в такий спосіб показують зв’язок із предками. Відома навіть легенда, що ця вся смакота, яка на деревці, є своєрідним даром душі, щоб вона заплатила за переправу. І щоби їй у тому світі було солодко. Здавалося б, що це зайве, але насправді, мабуть, важко знайти регіон України, де нема поминального хліба, – пояснює Іванна Стеф’юк.

За її словами, чимало перегуків із буковинською традицією знайдемо, зокрема, у праці відомої дослідниці поліської традиційної культури Ірини Баковецької-Рачковської про поминальний хліб Рівненщини.

Схожі деревця можна побачити в Сучавському повіті Румунії, на Марамарощині – у регіонах, де компактно проживають українці. Враховуючи, що наші культури дуже близькі, дослідники вагаються, запозичення це чи спільне бачення образу душі й того, як із нею спілкуватися і поводитися.

Є чимало приписів, які існують навколо деревця. Зокрема, у деяких населених пунктах таке поминальне деревце з дарами не можуть збирати родичі покійника. Там неодмінно має бути кухарка, яка готує на поминки, або хтось із сусідів, що вміють його спорядити. За словами дослідниці Іванни Стеф’юк, до таких населених пунктів належать села Драчинці, Сучевени, Коровія, Волока. Там для збирання деревця запрошують спеціальну людину, їй допомагають сусіди, знайомі, щоб це не робили рідні небіжчика.

Водночас є села, де таке деревце повинна складати лише родина померлого. Наприклад, Лопушна, Черешенька Вижницького району. Як це пояснити? Насправді в різних громадах дуже часто інші приписи. І правильно й автентичніше саме так, як передавалося в тому населеному пункті.

- Наприклад, дослідниця Анастасія Пентелейчук, яка їздила в ті села з експедиціями і записувала короткі навчальні відео про це деревце, розповіла нам про цікаву особливість. Зазвичай у деревця є своєрідний обрядовий «компаньйон». Саме деревце несуть чоловіки, а жінки попереду несуть велику глибоку миску з калачами, олією, водою і солодощами. Ця миска називається «блід». Але тепер є громади, де через військові обставини і нестачу чоловіків деревця почали нести жінки. Хоча раніше так не було прийнято, дотримувалися чіткого розмежування, який атрибут несуть жінки, а який – чоловіки, – запевняє науковиця.

Водночас є села, де деревце роблять настільки невеликим, що його може нести одна людина. Без огляду на стать – хтось близький для родини. «Прутик» складається з калача і нанизаних на нього кількох гілок із солодощами, тож нема потреби, щоб його несли кілька людей.

МАЛЕНЬКИЙ, НЕ ПЛАЧ

Дослідниця зазначає, що часто на цей «садочок» після обрядової випічки додають цілком сучасні елементи: ківі, мандарини, банани. І точаться суперечки, що це, мовляв, уже не автентично. Тобто якщо в нашому краї ківі не росте, то, значить, це не наше. Та річ у тім, що є обрядова випічка і обрядові фрукти, які щось означають: яблуко зі саду життя і слива як основа поминального дерева. А решта смаколиків призначені для дітей, щоб вони не плакали під час похоронного обряду. Адже традиція каже, що якщо за душею того, хто відійшов, надмірно плакати, то вона не потрапить ні до пекла, ні до раю, буде мучитися між світами як невідмолена.

Зрозуміло, що коли йдеться про втрату близької людини, то важко стримувати сльози. Та є категорія людей, які не дуже розуміють, що таке смерть, – це маленькі діти. І саме для них готують оці смачні шари поминального деревця. Якщо сто  років тому яблуко, виноград, коржик чи бублик самі собою вже було смаколиками й екзотикою, то тепер для дитини готують мафіни, зефіри. Вони є екзотичними елементами, але призначені суто для дітей, щоб вони це розібрали.

- І люди не в темі будуть трохи шоковані, коли маленька дитина каже: «Ой, вчора так було цікаво, мене бабуся взяла на похорон». А там було багато смакоти, і дитині справді там було цікаво й весело. Діти є діти. Але основне, що вони мали би зрозуміти, – що повинні помолитися за душу покійника. Тобто промовити «Отче наш» перед тим, як з’їсти смаколик. Це їхня вдячність за те, що їм зробили подарунок, – зауважує дослідниця.

Вивчення традиції поминального деревця з дарами триває й досі. Наразі є відомості про збереження цього атрибуту в поминальному ритуалі в понад 50 селах Чернівецької області. Серед географії поширення переважають громади, в яких компактно проживають етнічні румуни Буковини. Це пояснюється тим, що в радянські часи такі громади були більш стійкими у збереженні релігійних традицій. Адже тоді все, що стосувалося релігії, намагалися знищити. А поминальне деревце з дарами – одна з тих традицій, через які люди свого часу могли мати великі проблеми, як і за освячення паски чи ходіння з колядою.

- Також багато залежало від того, якими були партійні люди в селі. Тобто ті, що мали би контролювати знищення традицій. Є села, в яких не було значного тиску, тож люди дотримувалися своїх звичаїв. А в інших за проведення таких обрядів могли й у тюрму посадити, – додає Іванна Стеф’юк.

Науковці запевняють, що традиція створення поминального деревця з дарами поширена саме на Буковині. Вона мала дохристиянські корені, а з приходом християнства набула релігійних сенсів.

«Буковинське поминальне деревце з дарами» внесено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини два роки тому, у травні 2023-го.

Довідково. У 2008 році Україна ратифікувала ст.12 Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини. Минулоріч Укрінформ розпочав власне дослідження нашого спільного надбання – об'єктів Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Першими, ще у 2012 році, до нього були внесені такі традиційні ремесла, як створення косівської мальованої кераміки, кролевецьке переборне ткацтво, опішнянська кераміка та петриківський розпис. Відтоді до них додалися притаманні різним куточкам нашої країни обряди, пісні й танці, музичні інструменти, страви і напої, звичаї святкувань і поминань... Наразі Національний перелік налічує майже 100 пунктів і постійно поповнюється. Зокрема, у 2024 р. до нього було додано 27 елементів. Частину цих об'єктів Україна подала на внесення до списків ЮНЕСКО. Збереження культурної спадщини є дуже важливим, особливо тепер, коли території її поширення подекуди окупували російські війська, а носії змушені шукати прихистку в інших регіонах чи навіть за кордоном.

Віталій Олійник, Чернівці
Фото автора та Чернівецької ОДА