«Король Лір» на Лівому березі: і палацовий стиль, і переосмислення станцій метро як укриттів

Вистава за Шекспіром, в якій звучать репліки про столичний Молодий театр і навіть американську політику

Яскрава, провокативна, саркастична – так коротко описують весняну прем’єру вистави «Король Лір» Дмитра Захоженка в Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. І хоча впродовж року отримуємо вже третю постановку за творами Шекспіра на цій сцені, вслід за «Ha*l*t» за «Гамлетом» Тамари Трунової  та «Отелло» Оксани Дмитрієвої, – кожна має оригінальний стиль та алюзії до сьогодення, які мають зчитати глядачі.

А загалом це концентрований приклад того, що ураїнські театри активно ставлять п'єси відомого британського драматурга, отже, протягом останнього десятиліття спостерігаємо справжній ШекспіроБУМ.

Головну роль у драмі «Король Лір», яка в Театрі на лівому березі межує із фарсом, виконує Олег Стефан. Подвійне перевтілення представляє Анастасія Пустовіт. І у виставі багато виконавців, відомих глядачам за фільмами й телесеріалами. «Коли в тебе такі круті актори – гріх не зробити Шекспіра», – прокоментував Укрінформу Дмитро Захоженко.

Розповідаємо, які сенси режисер та актори вкладали в постановку, сценографія якої нагадує про сучасну станцію київського метро «Майдан Незалежності».

МАЙЖЕ КЛАСИКА: ТЕКСТ ШЕКСПІРА В ПЕРЕКЛАДІ ЮРІЯ АНДРУХОВИЧА

«Король Лір» від Театру на лівому березі поєднує описану Шекспіром понад 400 років тому трагедію із сучасністю. Тому дехто з глядачів робить закид стосовно «знущання над класикою».

«Мене дивує, я чув багато фідбеку, що ми сильно адаптували, переписали текст. Ні, це на 99 % текст Шекспіра в перекладі Андруховича, там мінімальні й дуже точкові вкраплення, – каже режисер Захоженко. – Але я розумію, що тексти звучать настільки точно стосовно нашої реальності, що таке враження може скластися. Мабуть, це і внутрішня відповідь на питання: чому цей текст? чому зараз?»

Дмитро Захоженко у свої 37 вже понад п’ять років є головним режисером Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки. Створював постановки у Київському академічному театрі на Печерську, Театрі на Подолі, на камерній сцені Київського національного академічного театру оперети, у Дикому театрі та Київському академічному театрі «Актор».

Варто також згадати, що найкращою виставою камерної сцени  IV Всеукраїнського фестивалю-премії «ГРА» стала постановка Захоженка  «Філоктет. Античний рейв» за п’єсами Софокла та Гайнера Мюллера, отримавши перемогу ще у двох номінаціях. Тоді виставу львівського театру запросили на престижний міжнародний Авіньйонський фестиваль. Щоправда, з причин браку часу на монтування у Франції показували іншу постановку Захоженка – «Imperium delenda est / «Імперія має впасти».

Режисер розповідає, що створювати постановку «Король Лір», прем’єра якої відбулася 15 березня цього року, йому запропонувала головна режисерка Театру на лівому березі Тамара Трунова. Не без задоволення погодився.

«Для мене Театр на Лівому березі завжди був одним із небагатьох театрів Києва, в якому було не боляче від перегляду вистав. Тому було великою радістю долучитися до цього театру, попрацювати з цією командою. Там справді працюють неймовірні актори», – коментує Захоженко. 

У ВИСТАВІ ЗА П’ЄСОЮ, ЯКІЙ ПОНАД 400 РОКІВ, ЗГАДУЮТЬ ПРО ТРАМПА

Виставу «Король Лір» почали готувати задовго до першої репетиції. Режисер періодично зустрічався з художником-сценографом Олексою Хорошком і виконавцем головної ролі Олегом Стефаном, щоб ділитися думками та обговорювати образи.

«Мені страшенно хотілося, щоб глядачі розуміли –   це історія про нас із вами. Це історія становлення нашої держави через помилки, біль і втрату, – ділиться Захоженко. – І відкритий фінал, коли корона залишається в заледве не випадкового персонажа, і ти не розумієш, чи цієї жертви вже досить. Для мене ця пʼєса передусім про втрату, про відповідальність. І вражає настільки, як ці теми розкриті в ній, звучать співзвучно сьогоденню». 

За сюжетом, на схилі літ король Лір вирішив відійти від справ і розділити своє королівство між трьома доньками. Наділ залежить від того, скільки слів про свої любов і вдячність скаже кожна претендентка. Старші дочки залюбки лестять, а молодша  Корделія  каже, що слова – то не головне.

Розгніваний батько зрікається молодшої дочки і проганяє її разом із графом Кентом, який намагався вступитися за Корделію. Проте, поділивши королівство між старшою і середньою дочками, король ще наплачеться.

Паралельно Шекспір показує історію графа Глостера, який має позашлюбного сина Едмунда та законного спадкоємця Едгара. Едмунд не шкодує хитрощів,  підступності та жорстокості до обох, щоб здобути собі вигоду.

ПУСТОВІТ: САТИРА / ГУМОР / ІРОНІЯ, ВТІЛЕННЯМ ЯКИХ І Є БЛАЗЕНЬ, ЦЕ ПРО ПРАВДУ БЕЗ НІЖНОСТІ

У вигнанні Корделія не втрачає здорового глузду та не таїть образи на батька й сестер. У світі поза королівським палацом вона перетворюється на блазня – ці персонажі завжди мали право казати слова правди, навіть якщо доводилося прикривати їх жартами, іронією чи фарсом.

«Сатира / гумор / іронія, втіленням яких і є блазень, це про правду без ніжності. Без бажання навчити чи донести, – говорить виконавиця ролі Корделії Анастасія Пустовіт. – Точніше, це фаталізм. Висміювання через неможливість змінити. Я сміюся над вами і над собою, бо і я, і ви втратили фактично все.

Трагедія, на мою думку, починається з Корделії, а саме через її неможливість мовчати і прогинатися під усталений уклад. От, розуміючи це, вона лише проводить глядача і Ліра крізь страждання, залишаючись вірною собі і своїй позиції».

Анастасія Пустовіт каже, що кожен глядач для неї – активний учасник трагедії і  представник нашої країни. Тож для однієї й іншої іпостасі важливе бачення-побажання акторки: «ви не можете просто споглядати, треба врешті почати діяти».

У виставі «Король Лір» звучать репліки про столичний Молодий театр і навіть сучасну американську політику. Анастасія Пустовіт уточнює, що це акторська імпровізація, погоджена режисером.

«Блазень – це той, хто висміює соціальні колізії, так сказав Дмитро Захоженко, і я з ним абсолютно погоджуюсь, – каже акторка. – Це дає нам можливість не тільки замикатися на світі Ліра, а й проводити паралелі із сьогоденням».

Анастасія, чия роль може претендувати на одну з кращих у цьому театральному сезоні, деталізує: «Мене дуже вразила зустріч президентів в Овальному кабінеті (Володимира Зеленського і Дональда Трампа, 28 лютого 2025 р. – Ред.). Доти я гадки не мала, як робити першу сцену блазня.

Після трьох тривожних днів від дня зустрічі політиків, я написала мінімонолог на початку і змінила всюди текст. Потім майже відмовилася від цієї ідеї, лишивши тільки монолог. Це складна частина, що має весь час видозмінюватися й бути на вістрі подій, які відбуваються навколо нас».

«ПАЛАЦОВИЙ» СТИЛЬ КИЇВСЬКОГО МЕТРО, ЯКЕ СТАЛО УКРИТТЯМ ПІД ЧАС ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ

«Короля Лір» представляє зірковий склад акторів. Окрім Анастасії Пустовіт, подвійну роль Корделії / Блазня виконує Анна Романова.  Улесливі доньки, які стають  жорстокими володарками: Гонеріл – Анастасія Карпенко, Поліна Василина,  Ріген – Анастасія Нестеренко, Маргарита Цимбал.

Упродовж усієї вистави за будь-яких обставин закликає залишатися людьми Кент. Елегантно і з розправленими плечима цю роль почергово грають Андрій Ісаєнко і Дмитро Соловйов. 

У ролі Глостера  – Костянтин Корецький і Сергій Солодов. У двох іпостасях Едмунда і Бургундця  виходять на сцену Дмитро Олійник і  Максим Самчик. 

Також у постановці задіяні: Олександр Піскунов, Артур Рожицький (Едгар / Француз); Максим Рягін, Антон Вахліовський (Олбані); Владислав Писаренко, Олександр Божко (Корнвел).

У виставі активно використовують відеопроєкції. Уважні кияни у сценографії можуть пригадати обриси внутрішнього облаштування столичної станції метро «Майдан Незалежності».

Режисер Дмитро Захоженко розповідає: «Ми зачепилися за ідею київського метро – бо це і палацовий стиль, і переосмислення станцій метро як укриттів у часі повномасштабної війни. Ну, і мене завжди заворожував звук потяга, що надходить з тунелю».

У всіх показах роль Короля Артура виконує провідний актор театру Олег Стефан. Уточнює відповідь на запитання, що певною мірою, навіть значною, це відповідально, тому і складно: «Маєш усвідомлювати це й бути готовим».

Актор відверто зізнається, що взагалі не є прихильником двох складів. Пояснює: «Акторське мистецтво, як і будь-яке інше, несе в собі ексклюзивність, неповторність, кожному  актору(ці) притаманний його власний спосіб мислення, відчування, кожний має своє уявлення, внутрішній ритм і погляд на матеріал. У роботі з подвійним складом удвічі більше часу витрачається на пристосування, домовленості, повтори.

Зверніть увагу, чи є у виставах Касталуччі, Варліковського, Остермайєра, Вілсона... другий склад? То що, будемо себе убезпечувати, чи будемо ризикувати?»

Досвідчений актор Олег Стефан дає своє пояснення про значне зацікавлення українського драматичного театру  п'єсами Шекспіра. Уточнює: «Цікавість не тільки до Шекспіра, загалом до класики. Напевно тому, що у важкі часи режисери повертаються до основ, до бази, шукають причини сьогоднішніх катастроф у корінні цього розлогого театрального дерева.

Там порушуються складні і вічні питання життя, там все загострено концентрується навколо Людини, її природи і сенсу її буття. Такі тексти спонукають нас шукати відповіді на одвічне: хто ми? як ми? і навіщо?»

Валентина Самченко. Київ

Фото Театру на лівому березі