Еволюція доступності культури

З 19 до 25 травня в Україні вперше відбувається Національний тиждень безбар’єрності, який ініціювали Міністерство культури та стратегічних комунікацій України спільно з Міністерством розвитку громад та територій України та радницею – уповноваженою Президента України з питань безбар’єрності Тетяною Ломакіною. Основна мета – сформувати суспільну культуру толерантності і відповідальності, сприяти врахуванню потреб людей з інвалідністю у сфері культури, освіти, транспорту, міського середовища.

Війна стала каталізатором для активізації державної політики у сфері безбар'єрності. Питання загострилося з початком повномасштабного вторгнення, адже через активні бойові дії кількість людей з інвалідністю почала стрімко зростати і серед військових, і серед цивільних. Коли йдеться про інтеграцію ветерана чи ветеранки до соціального життя – це не лише про доступність базових послуг, як-от медицини. Це про доступ до культури, яка є не лише цінним надбанням минулого, а й живим динамічним організмом, що відображає сучасні потреби та здатний впливати на відновлення людського капіталу.

Україна вже зробила кроки назустріч інклюзивному розвитку сфери культури, зокрема, ухвалено Національну стратегію із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року. Однак постає питання: як впровадити зміни так, щоб зробити пам’ятки архітектури доступнішими і водночас зберегти їхню автентичність та цінність? Успішні міжнародні кейси демонструють, що це – реально. Важливо розробити практичні механізми реставрації з урахуванням адаптаційних вимог, упровадити дорожню карту і зміцнити законодавчу базу.

МКСК ПРОАНАЛІЗУВАЛИ СВІТОВИЙ ДОСВІД ПРИСТОСУВАННЯ ПАМ’ЯТОК ДО ПОТРЕБ ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ

Експерти Офісу підтримки відновлення при Міністерстві культури та стратегічних комунікацій проаналізували світовий досвід пристосування пам’яток до потреб людей з інвалідністю. Згодом, після публічних обговорень, ці дослідження ляжуть у основу відповідних рекомендацій для балансоутримувачів пам’яток. Робота над цим документом вже триває.

Одним з найбільш відвідуваних і найстаріших історичних об’єктів Великої Британії є Віндзорський замок – одна з резиденцій британської монархії, історія якого налічує понад 900 років. Незважаючи на велич і історичну цінність, усього кілька років тому його інфраструктуру було адаптовано для комфортного відвідування людей з інвалідністю.

За даними Royal Collection Trust, більша частина замку оснащена підйомниками і ліфтами, зробленими так, щоб вони були малопомітними для відвідувачів і водночас – безпечними. Послуга доступності поширюється навіть на історичні зали, садиби і внутрішні дворики.

Щоб створити максимально комфортне середовище для людей з інвалідністю, персонал закладу проходить спеціальне навчання і завжди готовий супроводжувати відвідувачів на маршруті. Це – не лише технічні рішення, але й людиноцентричний підхід.

Створення таких умов зробило Віндзорський замок прикладом для багатьох інших історичних об’єктів країни, оскільки адаптація збережена та гармонійно вписується у старовинний архітектурний образ. Це підтверджує, що навіть найстаріші пам’ятки можна зробити максимально інклюзивними.

США: ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ДЛЯ СТВОРЕННЯ ДОСТУПНОГО СЕРЕДОВИЩА

США – країна, яка активно працює над руйнуванням бар’єрів і забезпеченням рівних можливостей для всіх громадян. Важливу роль на цьому шляху відіграє державна політика щодо створення безбар’єрної архітектури та інфраструктури. Згідно з офіційною платформою Whole Building Design Guide (WBDG), Національний інститут будівельних стандартів і проєктування (NIBS) співпрацює з урядами, приватним сектором і громадськими організаціями для розробки і впровадження сучасних технологічних рішень. Це містить використання автоматизованих підйомників, тактильних систем, інтерактивних навігаційних додатків і VR/AR технологій, що дає змогу зробити максимально доступним навіть найскладніші історичні та сучасні об’єкти.

«The Americans with Disabilities Act»  (ADA), ухвалений у 1990 році, встановлює стандарти доступного дизайну для публічних просторів, включаючи музеї, театри та історичні об’єкти.

Один із найбільш влучних прикладів – Smithsonian Institution, який має широку програму доступності. Тут облаштовані доступні для людей на кріслах колісних зали, тактильні виставки, перекладачі жестовою мовою і  матеріали шрифтом Брайля. Багато музеїв також пропонують допоміжні слухові пристрої та спеціальні таблички для людей із порушеннями зору.

Ще один приклад – Музей американської історії, де впроваджено доступні маршрути, тактильні моделі предметів, сурдопереклад і доступність для людей з обмеженим слухом і зором. Вони також мають спеціальні путівники й гіди для планування візиту.

Відомий Музей сучасного мистецтва (MoMA) у Нью-Йорку надає багато уваги доступності. Тут є ліфти, пандуси, доступні санвузли, тактильні експозиції та аудіогіди, програми для людей із сенсорними порушеннями.

БОРОТЬБА З АРХІТЕКТУРНИМИ БАР’ЄРАМИ В ІСПАНІЇ

В Іспанії з кожним роком з’являється все більше ініціатив доступного культурного туризму – адаптовані маршрути, спеціалізовані послуги, обладнана інфраструктура та спеціальні гіди.

Наприклад, у Мадриді можна відвідати «арттрикутник» на кріслі колісному, або прогулятися визначною частиною району Лас-Летрас із гідами з голосовою підсилювальною системою. Щоб приєднатися, потрібно просто записатися в туристичному інформаційному центрі.

Якщо говорити про музеї, що цілковито пристосовані до потреб людей з інвалідністю, то особливе місце займає Музей тифлології, де відвідувачі можуть доторкнутися до моделей великих пам’яток, таких як Королівський палац у Мадриді, Альгамбра у Гранаді або Акведук у Сеговії.

Дві найбільш доступні культурні зони Барселони – Готичний квартал і Маршрут модерну. У Маршруті модерну можна насолодитися роботами Гауді, наприклад, будинками Ля-Педрера та Каса-Батльо. Також тут доступні відомі пам’ятки – Собор та Парк Гуель: обидва об’єкти пристосовані для людей з інвалідністю.

Усе більше міст Іспанії пропонують маршрути, що усувають архітектурні бар’єри. Наприклад, група міст Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО: Алькала-де-Енарес, Аділа, Баєса, Касерес, Кордова, Куенка, Еівіса, Мерія, Саламанка, Сан-Крістобаль-де-ла-Лагуна, Сантьяго-де-Компостела, Сеговія, Таррагона, Толедо і Уедба – мають доступні маршрути для огляду більшості своїх історичних зон.

Ще одна цікава нагода для людей з інвалідністю в Іспанії – відвідати доісторичні печери. Такі екскурсії доступні, наприклад, у північних регіонах Іспанії, у Кантабрії, на печері Ель-Соплао та в музеї Альтаміра, де представлені точні копії оригінальних печер. Для зручності маломобільних груп населення створено мобільний додаток, що допомагає орієнтуватися і отримувати інформацію.

ЗБЕРЕЖЕННЯ І РЕНОВАЦІЯ ІСТОРИЧНИХ ПАМ’ЯТОК В ЯПОНІЇ

Японія у цій сфері просунулася ще далі. Держава розробила «Посібник щодо оперування історичними будівлями» (MLIT), який регламентує процес реновації та управління історичними пам’ятками з урахуванням потреб людей з інвалідністю. В документі зазначено, що важливо зберегти культурну цінність, водночас застосовуючи сучасні адаптаційні технології – тактильні поверхні, підйомники, універсальні двері.

Особливої уваги присвячено збереженню автентичності архітектури, що поєднується з можливостями сучасного використання. Отже, історичні об’єкти можуть і далі функціонувати для широкої цільової аудиторії, зокрема – людей з інвалідністю, без втрати їхньої цінності і автентичності.

У Кіото стоїть храм Кійомідзу-дера – символ японської історії та духовності. Це не просто старовинна будівля, а жива частина культури, що приваблює мільйони туристів щороку. Раніше цей храм був недоступним для людей з інвалідністю – вузькі сходи, високі пороги і складна орієнтація. Та коли Японія вирішила зробити свій культурний спадок більш відкритим для всіх, почалася нова історія. Вони перетворили Кійомідзу-дера, зберігши його автентичність, додавши сучасні елементи: поруч із головним входом з’явилися безбар’єрні під’їзди, зручні ліфти, спеціальні меморіальні доріжки для орієнтації. Навіть найвищий рівень історичної цінності не став перешкодою – навпаки, зробив цей об’єкт більш гостинним для всіх, хто прагне співвідносити минуле і сучасність.

СТАРІ СТІНИ, НОВІ ЗМІСТИ В НІМЕЧЧИНІ

У німецькому Занкт-Інгберті колись була колонія. З роками цей простір став наповненим новим змістом – його перетворили на сучасну музичну школу. Звичайна ідея, що звучить у всіх навчальних закладах, – доступність і комфорт для кожного учня.

Зараз стара будівля зберегла свій історичний вигляд, але в комплексі з цим тут з’явилися сучасні елементи: яскравий бірюзовий ліфт, широкі двері, що легко відчиняються, – все зроблено так, щоб бути максимально зручним для людей з інвалідністю. Це перетворення показує: історичні стіни, яким понад 300 років, здатні зберегти свою автентичність і служити сучасним потребам.

Музеї на Берлінському музейному острові, такі як Старий і Новий музеї, Старовина національна галерея, Музей Боде та Пергамон-музей, активно працюють над забезпеченням доступності для всіх відвідувачів, пропонуючи екскурсії або відеоматеріали жестовою мовою, аудіогіди кількома мовами, що містять опис експонатів для людей із порушеннями зору, а також тактильні моделі для можливості дослідження руками. Приміщення обладнані пандусами, ліфтами, доступними туалетам та зручним зонуванням.

УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД І ШЛЯХИ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ

Як ми зазначили, Україна, з ухваленням Національної стратегії із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року, вже зробила кроки назустріч інклюзивному розвитку сфери культури. Реальні зміни відбуваються в багатьох закладах, які поступово впроваджують тактильні моделі, безбар’єрну інфраструктуру, аудіогіди та вистави жестовою мовою.

Наприклад, Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка у Києві активно працює над створенням безбар’єрного простору для всіх відвідувачів. Ще кілька років тому установа зіштовхувалася з викликами, характерними для багатьох історичних театрів, – відсутністю відповідних засобів для людей з інвалідністю. Однак театр запровадив низку заходів, що зробили його доступним для всіх. Зокрема, влаштував пандуси та зручні під’їзди для маломобільних відвідувачів, упровадив тактильні доріжки, установив системи субтитрів.

Театр став прикладом того, що історична і культурна спадщина може і повинна бути доступною для всіх. Це не просто технічна модернізація, а передусім – повага до кожного глядача та його прав.

Національний музей Тараса Шевченка в Києві ще з 2014-го облаштував безбар’єрний простір із ліфтами на вході у приміщення та відповідним обладнанням у вбиральнях. Відвідувачам пропонують аудіогіди, а також спеціальні екскурсії для людей із порушеннями зору.

Інші українські міста також активно працюють у цьому напрямі.  У Львівському палаці мистецтв нещодавно з’явилися ліфт, пандус і підйомник, оновлені інклюзивні санвузли, створено кімнату матері й дитини, а також забезпечено зручний доступ до актової зали.

У Гарнізонному храмі облаштований підйомник-трансформер, у «Львівській копальні кави» – пандус. Національний театр імені Заньковецької та Львівська національна галерея мистецтв імені Б. Г. Возницького також обладнали свою інфраструктуру до потреб людей з інвалідністю.

В Одеській національній музичній академії імені А. В. Нежданової встановили підйомник, оснащений кнопкою виклику чергового, та додатковий пандус.

В Одеському національному академічному театрі опери та балету використовують субтитри, переклад жестовою мовою та звукоопис. Простір адаптовано відповідно до потреб маломобільних груп населення – центральний вхід до театру обладнаний двома в’їзними пандусами, ще три пандуси ведуть до глядацької зали. У фоє першого поверху міститься вбиральня для осіб з інвалідністю, а в центральній частині глядацької зали є окремий пандус та відведені місця для осіб на кріслах колісних. Коридори і проходи, вільні від фізичних та візуальних бар’єрів, мають ширину, яка розрахована на проходження двох людей на кріслах колісних пліч-о-пліч.

Харківська державна академія у приміщенні гуртожитку й навчальних корпусах встановила пандуси та облаштувала кнопки виклику персоналу.

У Дніпровській опері на головному вході з’явився пандус, кнопка виклику та вечірнє підсвічування. Усередині – підйомник і обладнані вбиральні. За попереднім запитом у театрі обіцяють індивідуальний супровід для людей з інвалідністю.

ЦЬОГОРІЧ МКСК РОЗПОЧАЛО РОБОТУ НАД ПРІОРИТЕТНИМ ПРОЄКТОМ «КУЛЬТУРА БЕЗ БАР’ЄРІВ»

Цьогоріч Міністерство культури та стратегічних комунікацій України презентувало та розпочало роботу над пріоритетним проєктом «Культура без бар’єрів». Метою проєкту є забезпечення рівного доступу до культурних послуг та інфраструктури для всіх громадян, зокрема для маломобільних груп, людей з інвалідністю, а також людей із порушеннями зору, слуху та інтелектуального розвитку.

У 2018 році Україна ухвалила нормативно-правовий акт «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення» (ДБН В.2.2-40:2018), що закріплює стандарти і вимоги до проєктування безбар’єрних просторів. Це нормативно-правове підґрунтя дає змогу модернізувати та зводити об’єкти з урахуванням потреб людей з різними можливостями.

Однак для досягнення справді інклюзивного і рівноправного суспільства потрібно впроваджувати сучасні технології та стандарти у всіх сферах, зокрема, в культурі. Це містить не лише технічні рішення, а й формування культури толерантності і поваги, людиноцентричність, просвіту та залучення громадськості, щоб інклюзивність стала невід’ємною частиною способу життя.

Українська культура єднає та повертає нас до життя в найтемніші часи, тож має потенціал лікувати післявоєнні рани – реабілітувати та поповнювати людський капітал. Для цього вона має стати доступною для всіх членів суспільства – ветерана, який дістав інвалідність внаслідок поранення, людини на кріслі колісному, матері з дитячим візком. Кому ще, як не нашому поколінню, розпочати еволюцію доступності культури?

Нагадаємо, що ЮНЕСКО за фінансування уряду Японії створило Офіс підтримки відновлення при Міністерстві культури та стратегічних комунікацій України.

Раніше, під час координаційної зустрічі “Відновлення культурного сектору України”, експерти Офісу презентували проєктні ініціативи, серед яких – гайд з оперативного реагування на пошкоджених об’єктах культурної спадщини та культурної інфраструктури.

Богдана Корнійчук (УКРІНФОРМ), Наталія Хілько (Офіс підтримки відновлення). Київ

Фото: Укрінформ, Royal Collection Trust, Jason Lindberg, Accessible Japan, Studio 32, Deutsches Museum Bonn, Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка, Вечірній Київ, МКСК