Три бурси — три історії. Освітній Стрий між імперіями

На зламі епох, у невеликому галицькому Стрию, змагалися не лише ідеї, а й мрії про майбутнє через освіту. Тут, упродовж кількох десятиліть, одна за одною постають бурси — українська, польська, єврейська — як дзеркала громадських амбіцій, ідентичності та боротьби за вплив.

Скромні дерев’яні будиночки змінювалися на муровані кам’яниці в центрі міста, а їхні мешканці — юнаки з різних етнічних родин — творили підвалини нового суспільства.

У стінах «Руської бурси» вчився Степан Бандера, польська бурса носила ім’я Адама Міцкевича, а єврейська громада збудувала свою в часи війни. Стрий стає містом, де під дахами гуртожитків визрівають нації.

Руська бурса

Товариство «Руська бурса» засновано в Стрию у 1876 році за ініціативою місцевого катехита о. Юліана Федусевича(1847-1914).[1] Воно мало на меті створення «бурси» (гуртожитку) для української молоді, яка навчалася в реальній школі, що мала статус повної(вищої), а згодом, з 1888 року, – класичної гімназії, а також всебічної підтримки соціально незахищених учнів. Заступником голови товариства був Іван Вахнянин(1847-1909). Ідейним натхненником і меценатом став Степан Дубравський(1829-1909). Спершу володіло дерев’яним будинком на Ланах біля старого кладовища. Там мешкали з родинами Іван Вахнянин і Лев Гузар. Діяльність обмежувалась позичанням книжок.

Тогочасна газета писала:

В Стрию истнує від многих лїт товариство «Руска Бурса», котре посїдало власну реальність на передмістю “Лани” за цвинтарем. Реальність тую, не представляючу задля далекого положеня надто великих виглядів на побільшенє вартости в будучности, продала «Руска Бурса» в осени 1892 р. під користними услівями, бо за 11.000 зр. Маючи в руках більшій капіталик, порішила «Руска Бурса» зужиткувати єго з кождого погляду користно і для того закупила в самій найкрасшій части середмістя, т. є. при улици Гоша [між староством а ґімназією] великій пляц, на котрім уже з раною весною сего року розпічне будувати одноповерхову каменицю яко власність товариства «Руска Бурса». Однак куплений пляц єсть так просторий, що на будову каменицї Бурси вистане менша єго половина, і для того задумали стрийскі Русини відкупити від товариства «Руска Бурса» злишну часть пляцу і зараз при каменици бурсовій вибудувати велику салю з бічними убікаціями, а евентуально і другу ще каменицю, де містились би рускі товариства.[2]

Згадану вище будівлю зведено у 1893 році. Бурса розпочала роботу на початку 1896 року і вміщувала кілька десятків учнів-українців(русинів), батьки яких були членами товариства. Місцеві поляки аналогічну установу організують лише за кілька років.

Це рядовий центральноосьовий будинок площею 405 м. кв. 1893. Стиль історизм з елементами сецесії.(Сьогодні у приміщенні Управління соціального захисту Стрийської міської ради. Вул. Незалежності, 3 Охоронний номер 2029-м).

Фасад тинькований оздоблений на рівні першого поверху лінійним рустом. Вікна другого поверху з простим обрамленням і планкою-сандриком. Під ними тафлі, декоровані поліхромною керамічною плиткою з етнічними мотивами. З первісної конструкції втрачений балкон в центральному ризаліті, двері широкої вхідної брами і декор першого поверху. Керував будівельними роботами Тома Красінський. Будівля більше відома як «Крайовий союз господарсько-молочарський союз». Під шаром штукатурки прихований напис «Краєвий союз молочарский». Після заснування у 1904 році Союзу руських молочарських спілок(з 1907 року «Крайовий союз господарсько-молочарський») у будівлі розмістився осідок товариства.[3]

За реалізовану ділянку товариство отримало 83 тисячі корон. Щороку надходили пожертви приватних осіб і різноманітних товариств. У 1906 році Степан Дубравський заповів у фонд Бурси 20 тисяч корон, що давало можливість виплачувати стипендії бідним учням.

Підтримкою українських навчальних закладів, виданням літератури, підготовкою українських педагогічних кадрів та опікою над ними займалася громадська організація, яка неодноразово змінювала назву: до 1912 року — Руське товариство педагогічне, у 1912-1926 роках — Українське педагогічне товариство, у 1926-1939 роках — «Рідна школа» – Українське педагогічне товариство. У 1908 році зусиллями Педагогічного товариства у Львові споруджено бурсу для 300 учнів.

Бурсою в Стрию активно опікувалось створене у 1883 році «Братство Св. Миколая». Мета Братства визначена у першому параграфі його статуту: наглядати за мораллю загалом, підтримувати та скріплювати греко-католицький обряд підтримуванням хорового церковного співу, дотримуватися порядку і прикрашати храм, допомагати поширенню просвіти; робити пожертви для вбогої руської молоді, яка навчається у публічних школах і поміщена у місцевій «Руській бурсі», а саму бурсу перебрати під своє керівництво та взяти на утриманнях. Сприяти отриманню юнаками ремісничих спеціальностей.

Члени Братства Тома та Іван Красінські брали активну участь у роботі «Руської Бурси», зокрема Тома був членом Наглядової ради товариства, а Іван керував будівництвом нового приміщення по вулиці Крашевського (нині Гайдамацька), яке розпочато у липні 1912 року.[4]

Загальний нагляд здійснював катехит гімназії о. Юліан Дзерович(1871-1943), обов’язки скарбника виконував Остап Весоловський, префектом товариства був Омелян Колодницький. Плани будівлі виготовив інженер Степан Турин (1878-1959).[5]

 Через важкі матеріальні умови інтернат до війни повноцінно так і не запрацював. Тоді у місті діяли: польські Бурса імені Адама Міцкевича(48 вихованців), Селянська Бурса «Товариства школи людової» ім. графа Анджея Потоцького(34), українські «Руська Бурса»(у стадії будівництва), бурса товариства «Просвіта»(53), Руська Бурса Св. Володимира(35) та єврейська бурса(19).[6]

Через два роки розпочалася Перша світова війна, під час якої споруда використовувалась як шпиталь. У 1915/16, 1916/17, 1917/18 навчальних роках жодна бурса у місті не діяла. У ході польсько-української війни будівлю утримувала Галицька армія. З встановлення польської влади у приміщеннях Бурси знову розмістилися військові підрозділи. Відновлення повноцінного шкільного життя наступило тільки наприкінці 1920 року. Бурсу повернуто громаді вщент зруйнованою.

«Українське педагогічне товариство(УПТ) ім. Маркіяна Шашкевича» 3 лютого 1920 року відкриває 4-річну приватну учительську семінарію з українською мовою викладання і 4-класну народну школу. Хоча діяла вона вже майже рік. Ініціатором став о. Микола Галянт.

«…школа містилася в темних убікаціях Народного Дому, побіч кіна, спільно з касином і американською кухнею… У 1920/1921 у тому самому приміщенні курси відновлено як приватні збірні лекції за дозволом місцевої політичної влади».[7]

Наступного року школу, яку почергово очолювали Василь Гарасимчук, Михайло Білик, Тадей Залеський, перенесли в зруйноване приміщення «Руської бурси» без вікон та печей. Тоді, на четвертому році існування курсів, заняття відвідували 120 дівчат.[8] Повну оплату, 1000 марок на місяць, платили 87 учениць. Керівник семінарії отримував 5000, а вчителі 100 – 150 марок в годину. Педагогічний колектив: Осип Туна, Михайло Кебузинський, Роман Стельмахів, Теодор Романишин, Василь Лебіщак, Василь Гарасимчук, Михайло Капшій, Іван Мариняк, Іванна Вітковицька,  Осип Сілецький(1876-1942), о. Йосиф Савицький(1882-1943) та інші. Майбутня українська 7-класна школа вправ при приватній жіночій семінарії товариства У.П.Т. «Рідна школа» до 1939 року навчатиме релігії, української, польської, німецької мови, рахунків з геометрією, природи, географії, рисунків, співу, руханки та ручних робіт.[9]

У 1922 році товариство передало безоплатно частину приміщення терміном на 5 років І-й гімназії для розміщення т. зв. паралельних класів з українською мовою викладання.[10] До 1924 року фактично діяла самостійна українська гімназія з окремим керівником.

У цей час в стінах «Руської Бурси» навчався Степан Бандера. Описуючи гімназію і шкільних товаришів, Ярослав Рак зазначав: «Я вперше стрінув Бандеру в році 1922 по вакаціях, коли я з родиною перенісся до Стрия. Я застав його в клясі 4-ій Б, в Українській бурсі, на другому поверсі, остання кляса на полуднє від вулиці Крашевського […]. Стефко Бандера сидів у передостанній лавці при вікні».[11]

Але вже 31липня 1924 року вступив в дію закон «Про деякі положення в організації шкільництва», що згодом отримав назву «Кресового шкільного закону». Основним типом державної школи стала двомовна (утраквістична). Утраквістичні класи перейменованої  Державної гімназії ім. Юзефа Пілсудського спершу містилися у приміщенні «Руської Бурси». Станом на 1928/29 навчальний рік 13 класів, кабінет керівника, кімната для вчителів, бібліотека української літератури, спортивний зал. На подвір’ї – стадіон.[12] У 1932 році там їх залишилось тільки три і додано польські. До 1939 року класи розділи між двома польськими навчальними закладами міста.

У 1930-х рр. напис «Руска бурса» замінено на «Українська бурса», що помітно на фотографії:

Польська бурса ім. Адама Міцкевича

Гімназійна бурса ім. А. Міцкевича завдячує своєю появою директору Стрийської гімназії, шкільному раднику Каролю Петеленцу. Під час масштабних святкувань 100-річчя народження Адама Міцкевича 1898 року, з його ініціативи створено товариство для будівництва польської бурси. На зібрані кошти з добровільних пожертв і субвенцій розпочато будівництво 1901 року за планами Тадея Ільницького на вулиці Крашевського, неподалік «Руської бурси».

Вже у вересні 1902 року бурса прийняла перших 37 учнів під опікою професора гімназії Францішека Вальчака.

3 травня 1903 року будівлю освятив львівський архієпископ Юзеф Більчевський.

Товариство Бурси ім. Адама Міцкевича очолив президент Стрийського окружного суду Альфред Гінце[13].

Єврейська бурса

Аналогічний заклад створили місцеві євреї. Хоча будівля датована 1912 роком, остаточного вигляду вона набула лише 1918.

Розташована на вулиці Шевченка, 70, будівля вирізнялася національною єврейською орнаментикою та написом на фасаді, що свідчив про її призначення.

Ця бурса стала важливим центром освіти та культури для єврейської громади Стрия, яка мала глибоке коріння в місті ще з XVI століття. У 1576 році король Стефан Баторій офіційно надав євреям право проживання в Стрию, що сприяло розвитку єврейської спільноти.

Під час Першої світової війни, коли місто тимчасово перебувало під контролем російських військ, єврейська громада зазнала переслідувань. У відповідь на це, у 1918–1919 роках, коли Стрий входив до складу Західноукраїнської Народної Республіки, єврейські організації сформували загін самооборони та брали участь у громадському житті міста.

Сьогодні будівля колишньої єврейської бурси використовується як школа №2, зберігаючи архітектурні елементи, що нагадують про її історичне призначення.

Єврейська бурса у Стрию є свідченням багатонаціонального минулого міста та важливою частиною його культурної спадщини.

Бурси Стрия — це більше, ніж просто інтернати для учнів. Це архітектурні й ідеологічні пам’ятки взаємодії, конкуренції та співіснування трьох громад у багатонаціональному місті. Вони стали мікрокосмом освітніх амбіцій, інструментами виховання, і навіть — осередками національного пробудження. І хоч історичні бурі не раз змінювали їхню долю, сліди того, як у стінах бурси творилася майбутня еліта — залишаються помітними й донині.

Микола ЗАКУСОВ

[1] Отець Федусевич прибув до Стрия у 1872 році як другий сотрудник при місцевому парохові разом з дружиною Павлиною з роду Грушкевич і 35 років пропрацював на педагогічній ниві.

[2] Діло. 1893, 8 лютого. Див. Коренець Д. Спомин стриянина. Діло. 1928, 2 серпня, с.2-3.

[3] Закусов М. Б., Кравець О. З. Архітектурні пам’ятки Стрия. Стрий: Видавничий дім «Укрпол», 2020. С.86-87.

[4] Боднарук І. Де залишилось моє серце. Статті про рідний край та його політичних і культурних діячів на Батьківщині й скитальщині. Стрий, 1998. С.17.

[5] Освітня домівка ВПУ-34. Історія. Стрий: Щедрик, 2004. С.11.

[6] Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Gimnazyum w Stryju za rok szkolny 1913.

[7] ЦДІАЛ України, ф.206, оп.1, спр.2389, арк.5. Див. Діло. 1922, 6 вересня.

[8] Див. Ісаєвич(Чабанівна) Н. Стрий і Перемишль. Картки споминів. Confraternitas: Ювілейний збірник на пошану Ярослава Ісаєвича. Л., 2006 – 2007. С. 883 – 897.

[9] Закусов М., Кравець О. Старий Стрий. Вид. 2-ге, випр. і доп. Стрий: Видавничий дім «Укрпол», 2018. С.141-143.

[10] Діло. 1924, 5 червня.

[11] Цит. за: Посівнич М. Стрийський період життя Степана Бандери 1919-1927 рр. «Ї». Незалежний культурологічний часопис. 2012. Ч. 70. С. 146.

[12] Sprawozdanie Dyrekcji Państwowego Gimnazjum I. im. Marszałka Józefa Piłsudskiego w Stryju za rok szkolny 1928/29.

[13] Nowości Illustrowane. 1904. №6. S.12.