За 10 років війни досі немає стратегії щодо військових кладовищ: архітектори заявили про провал меморіалізації в Україні

Однією з найважливіших дискусій під час V Міжнародного фестивалю архітектури та мистецтв "ВЕЖА", який відбувся у Львові 23 – 25 травня,  стало обговорення проблеми з військовими похованнями в українських містах. Зокрема, ситуації з Національним військовим меморіальним кладовищем під Києвом, однак ця тема стосується всіх регіонів країни. 

В Україні – криза в організації пам’яті за полеглими захисниками

Архітектори, історики, військові та дослідники культури під на фестивалі заявили про глибоку кризу в організації пам’яті про полеглих захисників. Від початку бойових дій минуло 10 років, а Україна досі не має жодної чіткої державної стратегії щодо військових меморіалів і, зокрема, національного військового кладовища.

"Зараз на Майдані Незалежності ветеран Сергій Янюк, який втратив у 2023 ногу, голодує, виступаючи проти будівництва меморіалу в такому вигляді, – каже архітекторка, заступниця голови Архітектурної палати НСАУ Анна Кирій. – У відомому січневому зверненні громадськості до президента щодо Національного меморіалу прямо було наголошено: "замінили чесну конкуренцію  круглими столами, що слугували лише імітацією широкого громадського та експертного обговорення". Але жодне з публічних звернень з підписами інтелектуалів, культурних діячів не отримало відповіді”.

Анна Кирій назвала процес проєктування Національного військового меморіального кладовища прикладом провалених комунікацій.

 "Фактично, діалогу суспільства і держави на вкрай важливу і чутливу тему не існує", – заявила вона.

Немає єдиного ритуалу прощання з полеглими захисниками

Військовослужбовець 128 ОБрТрО Дмитро Нестека із позивним "Редактор"  (Дніпро) описав стан поховань на передовій як  архітектурну циганщину", де "кожен фігачить пам’ятник як може", а ритуал прощання взагалі не врегульований. 

"Немає ритуалу, немає якоїсь норми, як треба, – це обов’язково має бути, а вже інше – за бажанням, – вважає військовий. – Я розумію, що на сході деталі можуть бути одні, на заході – інші, на Поліссі – теж. Але має бути і щось єдине. Проте точно не "радянщина".

Читайте також: Військові кладовища: як світовий досвід можна використати в Україні

За словами історика та директора Меморіально-пошукового центру "Доля"  Святослав Шеремета (Львів) вважає, що ані держава, ані експертне, архітектурне чи культурне середовище не готові до узгодження бачення меморіалізації.

"На превеликий жаль, навіть серед архітекторів, скульпторів, будівельників — одиниці взагалі розуміють, що таке військовий меморіал. А ще менше тих, хто справді усвідомлює, як він має функціонувати, як відбувається прощання, як рухається військовий катафалк, де стоїть салютна команда".

"Таке враження, що архітектори ніколи не були на церемоніях прощання"  

Святослав Шеремета розкритикував проведення конкурсів на військові меморіали, в яких брали участь архітектори, що не мають жодного уявлення про ритуал.

" У мене складається враження, що вони ніколи раніше не були на церемоніях вшанування загиблих. Вони не бачили військових ритуалів, не знають, як має виглядати цей простір. У поданих проєктах – жодної думки про це немає". 

На його думку, єдині символи і зрозуміла структура має дати кожному українцю зрозуміти, що це – саме військове поховання.

Дослідниця військової меморіалізації, журналістка, авторка каналу "Обличчя незалежності"  Дарія Гірна (Львів) додає, що однією з найглибших проблем є тотальна відсутність стратегічного та естетичного мислення з боку замовників. "Для чиновників головне швидко збудувати, швидко відкрити, і звітувати на Банкову". 

Щодо проєкту Національного військового кладовища, який у 2023 році презентувало Мінветеранів, Гірна підозрює, що в ньому немає жодного осмисленого символу чи архітектурної мови, що апелювала б до української традиції чи сучасного досвіду війни.

"Це просто умовна "алея", "вічний вогонь", "колони" – усе максимально формальне, зібране з шаблонів. Вони навіть не розуміють, що пам’ять має бути не декоративною, а такою, яка говорить, викликає емоцію, формує націю", – каже вона. 

Національне військове меморіальне кладовище, візуалізація

Вихід із ситуації – відкриті архітектурні конкурси

Усі спікери зійшлися на думці, що без прозорих архітектурних конкурсів, широкого залучення експертів та уніфікованої символіки Україна ризикує збудувати не місця гідності, а місця забуття.

"Ми бачили багато разів, як влада сама приймає рішення про те, як має виглядати той чи інший об’єкт. Нажаль, це дуже довго сприймалося як належне. Але меморіал полеглих військових – занадто важливий для громади кожного міста об’єкт, – каже архітектор та співзасновник фестивалю "ВЕЖА"  Богдан Гой. – Тут посадовцям варто зупинитися і все ж таки дослухатися до суспільної думки. Це більше, ніж автобусна зупинка чи фонтан. Меморіали будуть важливими для декількох наступних поколінь".

При цьому успішними прикладами архітектурних конкурсів в Україні називають конкурс на пам’ятник культурному діячу Сидору Воробкевичу у Чернівцях (він приніс результат з другої спроби) та конкурс на міський меморіал у Львові. 

Потрібні установи, що опікуватимуться військовими похованнями

Архітектори також зійшлись на думці, що в Україні має бути створена окрема установа, яка опікуватиметься військовими поховання. Скажімо, у США діє декілька установ, які опікуються похованнями американських військових всередині США та в інших країнах. Саме  ці організації (ABMC чи NCA) визначили базові архітектурні принципи військових меморіалів (наприклад, неокласицизм) та створили єдину систему матеріалів, ритуалів, композицій. Важливо, що вони створені та підтримуються саме військовими — самі ветерани вирішують, як вшановувати пам’ять загиблих побратимів. Подібні установи є у Великобританії, Франції, Німеччині.

"Навіть у міжвоєнній Україні в умовах бездержавності діяло Товариство охорони військових могил, у якому працювали тисячі людей. Це була реальна система меморіалізації, організована без держави. А зараз, маючи державу, ми цього не створили", - каже Дарія Гірна. 

• У квітні 2024 року оголосили результати архітектурного конкурсу на меморіальний комплекс військових поховань Героїв України на вул. І. Мечникова. Переможцем обрали проєкт команди із Хмельницького, авторами якого є Віктор Голуб’єв, Дмитро Райфшнайдер.