Гора Перекоп – козацька вершина Українських Карпат

Любите гори без людей, але з красивими краєвидами? Цінуєте пригоди та дику природу? Тоді маршрут на гору Перекоп (1213м) саме для Вас!

Старовинним шляхом Ви потрапите на одну із найзагадковіших вершин у самому серці «Сколівських Бескидів» (Львівська область). Інформації про неї катма, а краєвиди звідти – вражають!

Це нескладний кільцевий маршрут протяжністю 13 км з лише одним застереженням – дикі звірі. Тут бачили ведмедів, рисей та інших тварин.

Місця тут настільки безлюдні, що прямо перед нами, через вершину г. Перекоп, проскакав великий, білодупий олень. І хоча найстрашніший звір у Карпатах – це турист з рюкзаком, але краще не ставати нічиїм сніданком.

Старовинний маршрут на маловідому гору Перекоп

«Перекоп» – це перешийок, що з’єднує Крим із материковою Україною. У козацькі часи його охороняла потужна фортеця, яку не раз брали штурмом.

Легенда каже, що назву горі дав місцевий коваль, який перекував коней задом наперед. Таким чином він заплутав татар та врятував людей. Сталося це в козацькому поході на Крим, тому й назва «Перекоп».

На карпатських же кам’яних дорогах підкови слідів не залишають. Та й сховатися в місцевих нетрях легко, не те що у степу.

У ті ж часи, в Сколівських Бескидах, виникають села Коростів і Майдан. У першому виробляли скло, у другому – залізо. Найкоротша дорога між ними пролягала через “Дмитрієву полонину” з вершиною Перекоп (1213м).

З часом промисел занепав, а з ним і шлях через гори. Проте напрямок зберігся й досі. Давайте разом з www.RDZS.org ним і помандруємо!

На деяких нових картах «Дмитрієва» називається «Митрієва», а гора пишеться як «ПерекІп». Автор проти новомодних “ПОпіван”-ів та «футбІлок», тому всі назви взяті зі старих карт.

Маршрут на Дмитрієву полонину та гору Перекоп

Паркуємося в урочищі «Розтіки», кінець села Коростів. До точки старту веде надійна асфальтована дорога, останні кількасот метрів – шутер. Від зупинки громадського транспорту йти 4 км. У селі ще можна оглянути музей вузькоколійки та оригінальну капличку.

В урочищі «Розтіки» зливається дві річки – Велика та Мала Бутивлі. На Перекоп підніматимемося пологішим шляхом уздовж Великої Бутивлі. Це напрямок як на Плішку (із затишною колибою) та гору Стара Щебела, де висадився десант УПА.

Назад ми спускатимемося стрімким схилом до річки Мала Бутивля, попри яку проходить маршрут на гору Параска. Тут є гарне місце, де можна заночувати та продовжити свій шлях до неї.

Минаємо закинутий металевий міст і звертаємо з основної дороги праворуч (на Північ). За кількасот метрів бачимо огороджене поле із саджанцями дерев та альтанкою.

Далі дорога проходить через мочарі, тож подбайте про відповідне взуття для походу. Місця тут дикі і воно ще не раз рятуватиме ваші ноги від води, гострого каміння та змій.

Біля годівнички для оленів наша стара дорога звертає на північний захід (ліворуч). Починається нестрімкий та трішки зарослий підйом.

Звідси і аж до полонин буде півтора кілометра пригод. Йти потрібно на відстані витягнутої гілки від сусіда, а найлегший напрямок це звіряча стежка місцевих тварин.

За кількасот метрів від Дмитрієвої полонини ми виходимо на нову лісовозну дорогу. Замість бескидського зеленого молодняка тут голе каміння та липке болото, йдеш наче по цвинтарю. Тож при першій ж нагоді звертаємо праворуч на стару лісову стежку.

Чим довше триває похід, тим повільніше ми рухаємося. І не тому що втомилися, – а тому що постійно зупиняємося фотографувати навколишні красоти. Кожен новий ракурс здається кращим за попередній! І це ще не почався сезон ожин та чорниць. 😊

Дмитрієва полонина має протяжність два з половиною кілометра і нагадує Росохацькі полонини чи хребет г. Параска. На ній є столик і рівне місце для наметів, вода трішки далі, внизу.

Ми ж, сховавши нарешті телефони, добираємося до справжнього шматочка Криму в українських Карпатах – гори Перекоп. Тут, з неймовірними краєвидами на гори Кремінь, Стару Щебелу, Росохацькі полонини та хребет Дзвенів, і падаємо на обід.

Можна продовжити маршрут далі та, тією ж старою дорогою, вийти в урочище Малмансталь зі справжніми зубрами -> село Майдан. Ми ж повертаємося до точки старту іншим шляхом попри залишки присілку Красне. Він відсутній на нових картах, проте є на старих.

Йти вниз швидше, але нічим не легше ніж вгору. Лісоруби полишали тут багато доріг, але більшість з них розмиті глибокими ярами. Тому орієнтуйтеся не так на карти і гугл-знимки, як на власний досвід та інтуїцію.

Наше завдання – спуститися до потоку Затічний, який потім стає річкою Мала Бутивля. Він буде весь час попереду.

Переходимо потік у брід і надійною кам’яною дорогою вертаємося в напрямку місця старту. Зблудити тут важко, йти можна навіть в сутінках при ліхтариках. Проїзд для авто закритий шляк-баумом, а велосипедом – без проблем.

Перед поворотом на гору Параска бачимо: сінокіс, лавки, столики та дві старі хати (їх координати). Будівлями ніхто не опікується, їхній стан жалюгідний. При необхідності, краще ночувати в наметі.

Мальовничими місцями увесь час попри річку ми прошпацерували аж до села Коростів. Місцевий єгер, почувши, що вертаємося з гори Перекоп, показав нам фото ведмедів, яких регулярно бачить там на схилах.

Підсумки

Йшли ми тут уперше, фоткалися багато, а стежка була непротоптана. Навіть у таких умовах ми справилися за вісім годин. Краєвиди не розчарували, а на маршруті був інтернет – це суттєво полегшувало навігацію.

Збираючись у похід, пам’ятайте про хороше взуття та голову на плечах. І не рухайте звірів, якщо вони вам трапляться 🙂

Сподобалася стаття? Тоді підписуйтесь на наш Телеграм канал, щоб знати ще більше цікавих місць в Карпатах.

Джерело www.RDZS.org
Андрій Риштун