У трампізмі поєднується технологічна гіпермодерність з язичницькою гіперархаїкою

Річ у тому, що капіталізм в Америці став релігійним. Раптом (ось уже кілька десятиліть) пішла тема, що капіталіст продає не речі чи послуги, а переживання, уяву, фантазію, ідентичність тощо. І тому умовний CEO став духовним лідером, гуру, майстром медитації та провідником в інші світи. Навколо цих людей почали створюватися культи. 

Джобс і Маск — лише вершина айсберга. Так зʼявилися нові аятоли постмодерного капіталістичного світу, який вирішив продавати людям дух, а не матерію. Так народився  сюрреальний капіталізм. Сюркапіталізм. 

Сюркапіталізм створює культ особи. Бо ж CEO - це, мовляв, не топменеджери, а "візіонери", містики візій майбутнього, і так вони поступово стали засновниками та лідерами сект. От тільки сектами стали компанії чи бренди. І їхній успіх став залежати від того, наскільки сектантсько-містичними вони є. Наскільки їхній лідер підпадає під критерії Übermensch, відповідно до свого резюме. 

Читайте також: Американські "культурні війни" і путінізм

Тому зʼявляються такі люди, як Венс, які вірять в дух Карла Шмітта, і Кертіс Ярвін, який прямо каже, що CEO - це новий монарх і новий суверен.

Сюркапіталізм породжує не рівність і свободу всіх, а сектантську екзальтацію та культ особи. І тому в трампізмі він воззʼєднався з давнім елементом американського суспільства (про що ще в 1980-х роках так геніально писала Марґарет Етвуд) - авторитарним релігійним сектантством, в якому також розквітає культ особи. 

Ми думали, що культ особи буває тільки в крайньому комунізмі? Ні. В крайньому капіталізмі він буває теж. Бо причини глибші, ніж суспільно-економічна формація. Причини в людській природі. 

Бо в глибині своїй чимало людей — ідолопоклонники. Ті самі, проти яких боровся ще Мойсей.

Так у трампізмі поєднується технологічна гіпермодерність з язичницькою гіперархаїкою. Зрештою, нічого нового, плинні ідеології. Історія завжди рухається логічними суперечностями.

Джерело

Про автора. Володимир Єрмоленко, письменник, голова Українського ПЕН

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.