Головний метод у сценарії

Пропрацювавши близько двадцяти років у кіно та на українському телебаченні, я, як і багато моїх колег, звик із певною зневагою ставитися до того, що ми робили. Мовляв, ось подивіться на Голлівуд — там справжні професіонали, а ми тут лише підмайстер'я. Але, потрапивши до Америки й побачивши все на власні очі, я переконався в зворотньому. Тут працюють ті самі люди — з тими ж чеснотами й тими ж вадами. Яскравий приклад — багатостраждальна «Білосніжка» від Disney.

Багато людей вважають, що знають, як написати успішний сценарій до фільму. Але чому ж ми бачимо такі гучні провали, як «Білосніжка» й «Русалонька» від Disney? Що стало причиною такого нищівного рейтингу та втрати сотень мільйонів доларів? Невже у славнозвісному Голлівуді працюють дилетанти, які знімають таку нісенітницю? І так, і ні. Хтось критикує жахливий кастинг, хтось — нескінченні перезйомки. А я бачу проблему сучасного кінематографа в ігноруванні елементарних правил сценарної майстерності. Де поділися старі майстри літературного жанру? Можливо, ще не вийшли зі страйку. (До речі, зарплати тут у багатьох членів знімальної групи та сценаристів справді смішні — але це інша розмова).

Для себе я визначив невеликий набір характеристик і критеріїв, яким обов’язково має відповідати сценарій, перш ніж його варто знімати. Методика написання сценарію проста.

Перше правило — потрібен герой з мотивацією. Якщо у вас є герой, він обов’язково має чогось прагнути. Наділіть його мотивацією — досягти чогось, кудись дістатися або когось знайти. І якщо ви виконаєте це просте правило й дасте герою мотивацію вже на початку фільму, будьте певні — ваш сюжет уже не безнадійний. Звичайно, чим складніша мета — тим краще.

Хтось скаже: «Що ти таке нам тут розповідаєш, усі це й так знають». Можливо знають, а можлимо і упускають. Тому що, останнім часом я все частіше стикаюся з фільмами на кшталт «Білосніжки», де героїня абсолютно без жодної мотивації танцює серед гномів і зовсім не турбується про жодну мету.

Уся суть у тому, що герой повинен мати таку крайню потребу досягти мети, що якщо він цього не зробить — йому просто не вижити. Це не завжди означає фізичну смерть у разі невдачі, але чим загрозливіше — тим краще. Багато чого в його житті має бути поставлено на карту.

Друге обов’язкове правило — перешкоди на шляху героя. Причому тут діє ще одне обов'язкове правило в правилі: наступна перешкода має бути складнішою за попередню. Як у казці про Колобка — спочатку вовк, а потім ведмідь, але не навпаки, інакше буде нецікаво. Подібну методологію перешкод ще називають «методом прірв». Цей спосіб побудови конфлікту детально описав режисер Олександр Мітта у своїй книзі «Кіно між пеклом і раєм» — рекомендую до прочитання.

Обидва ці прості методи безвідмовні — все просто, як Божий день. Гамлет хоче помститися за вбивство батька — але це непросто, бо на шляху чимало перешкод. Ромео і Джульєтта хочуть бути разом — але… всі проти. Джек і Роза теж хочуть бути разом, але все проти них, і як на зло — вони ще й на «Титаніку», який, як відомо, незабаром потоне. До речі, «Титанік» — це ж не про корабель, а про Ромео й Джульєтту на кораблі. Все просто — мотивовані герої та майже непереборні перешкоди створюють головне для успішного кіно — інтригу.

Можете перевірити себе, сідаючи дивитись черговий фільм. Якщо герой у перші 25 хвилин не отримав чіткої, серйозної мотивації досягти чогось надзвичайного, я переконаний — ви плюватиметеся і шкодуватимете про даремно витрачений час. Звичайно, бувають винятки, коли ключова подія, що народжує мотивацію героя, трапляється й після 35-ї хвилини (наприклад, «Роккі», 1976 рік), але то були інші часи, і це — скоріше виняток. Сьогодні глядач чекати не буде.

Останнім часом виходить багато фільмів (і з чималими бюджетами, мушу сказати), де герой безцільно снує туди-сюди, а потім — бац — і все «вирішується» в епічній битві. Герой переміг, хоча й не дуже прагнув цього протягом усього сюжету.

Про типи мотивації — це окрема тема. Вона теж поділяється на різні підгрупи: мотивація від першої особи, від антагоніста тощо.
Головне, щоб ціль героя була максимально чіткою й зрозумілою, а не абстрактною.
Закохався — має добитися кохання. Викрали доньку — мусить урятувати (фільм «Заручниця»). Потрапив у халепу — намагайся вижити.

В ідеалі ціль має бути зрозумілою від початку й до кінця — не три, не п’ять, а одна чітка мета. Якщо герой пів фільму бореться з одним злом, потім з іншим, а в фіналі перемагає третє — запевняю вас, нічого путнього з цього не вийде. Глядач ніколи не буде задоволений таким фільмом. І скільки б там не було погонь, бійок чи вибухів, якщо інтригу вже кілька разів переривали й запускали заново — глядач нудьгуватиме, попри весь екшн на екрані.

Тож почніть із мотивованого героя — нехай це буде вашим скелетом, на який можна «наростити» всі необхідні м’язи (події на шляху до цілі) й внутрішні органи (характер і внутрішній світ героя). Тоді у нас з’явиться шанс побачити щось повноцінне, а не набір випадкових епізодів.