Шольц, вікно, Анчевський і Зиморович, або кому у Львові жити важко

Ознакою кожного цивілізованого суспільства є конфлікти та суперечки, які, зрештою, завершуються судовими процесами. Такі ситуації регулярно виникали і виникають між сусідами, представниками однієї спільноти, але також і між носіями відмінних культур. Безумовно, що Львова, міста багатонаціонального та полікультурного, усе перераховане також стосується. Деталі однієї з таких історій будуть нижче. Знаково, що стосується вона досить популярних і впізнаваних, за мірками давнього Львова, міських діячів.

Коли улюблений ворог – сусід

У місті завжди тісно. Особливо, якщо воно оточене мурами, а всередині – живуть носії різних мов, культур та традицій. Врешті, непоодинокими є, в такій ситуації, сутички в межах якоїсь однією спільноти. Завжди можна знайти блага і цінності, які важко поділити, постійно є щось недоговорене, перебільшене, неправильно сприйняте і т. д. Тим більше, коли мова про багатих і впливових міських можновладців.

Події однієї такої історії відбувалися у Львові в середині XVII століття. Серед головних дійових осіб персонажі загальновідомі. Мартин Анчевський і його перша дружина Регіна (Анчевський її другий чоловік) із роду Лоренцовичів. Ті самі, що володіли знаменитою “Чорною” кам’яницею. Також Станіслав Шольц і його дружина Катерина із роду Торосевичів, які володіли сусіднім будинком. Гостроти конфлікту додавало те, що Мартін Анчевський був секретарем і медиком короля Речі Посполитої, радником у Львові, а Станіслав Шольц – львівським міським лавником. Пізніше і бургомістром Львова. Тобто діячі впливові, зі зв’язками та знайомствами. Також сторони конфлікту були зовсім не чужі в плані кровних зв’язків, що не дивно для Львова. Отож, така “Санта-Барбара” і турецький серіал в одній короткометражці.

У чому ж була суть цього конфлікту? У 1653 році згадані діячі, а водночас і родини, які вони репрезентували, вкотре ділили нерухомість та земельні ділянки. Родини сперечалися за право володіти аптекою, на яку претендували обидві, а також – про те, чиї вікна куди можуть і не повинні виходити. Тобто загалом нічого аж надто особливого – типова побутова суперечка, яких у місті бувало сотнями кожного року. Якщо більш детально, то мова була про “вікна ринкові” у сінях кам’яниці Шольців. Схоже на те, що цей конфлікт уже пройшов декілька етапів, попередньо вирішувався, спалахував з новою силою і знову вирішувався. Ось знову спалахнув у середині XVII століття.

Чим усе завершилося?

У Львові всі всіх знають і всі всім свої. Цим і в давнину було важко когось здивувати. Тому обидві сторони згаданого вище конфлікту без проблем погодились на роботу незалежної комісії делегатів. У складі комісії були знані та шановані мешканці Львова: Матей Гайдер, Бартоломей Зиморович, Станіслав Вільчек і Матей Залевський. Очевидно, також не перший подібний досвід у їхньому житті. Прецедентів вистачало.

Вникнувши у суть справи та розібравшись зі всіма деталями, члени комісії констатували, що представники родини Шольців користувалися спірним вікном “уже довгі роки”. Відтак рекомендували, щоб залишити за ними це право надалі і вікно не замуровувати. Водночас, було також враховано і позицію родини Анчевських та суть їхніх зауважень. Оскільки вікно ворожнечі виходило на площу Ринок і знаходилося над підземеллям кам’яниці, яке було у власності Анчевських, комісією також рекомендувалося обмежити там усілякі активності та рух, які можуть Анчевським нашкодити: “щоб у вікні аптечному, яке на Ринок дивиться, над пивничною шиєю пана Анчевського, ані теж у сінях долішніх над пивницею у моздирах товкти не допускали”.

Отож, загалом усі залишились задоволені. Жодна сторона не постраждала. Бажання усіх врахували і компроміс у цій ситуації знайшли – вікно не замуровували, але й причин для порушення тиші та спокою у родини Анчевських не додалося. Ось така сценка-замальовка із типового повсякдення мешканців давнього Львова. Розійшлись цивілізовано. Хоча, закономірно, що на цьому все не закінчилося і коловорот історії та сварок продовжувався: єдиною донькою Мартіна Анчевського була Анна і саме вона успадкувала після батька нерухомість. Анна стала дружиною доктора філософії і медицини Андрія Шимоновича і отримала чималий посаг, але прославилась як любителька влаштовувати гучні сварки, які по тому довго обговорювали сусіди й міщани.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

1. Гронський Й. Львів: історичні студії / упоряд. Н. Лоштин. Львів, 2022. – С. 103-104.
2. Шевченко-Савчинська Л. Історична особа крізь призму етикетного твору // Медієвіст, 2013 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.medievist.org.ua/2013/04/blog-post_3995.html
3. Харчук Х. Пл. Ринок, 04 – “Чорна” кам’яниця // Інтерактивний Львів [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://lia.lvivcenter.org/uk/objects/rynok-4/